Фред Фінн: «Якщо закину подорожі, це означатиме, що я помер»
Відомого британського мандрівника брали в полон в Ірані та запрошували подивитися на страту злодіїв
Британець Фред Фінн — професійний мандрівник.
З 1958 року подолав 24 тисячі кілометрів. Рекордсмен Книги рекордів Гіннесса, за кількістю повітряних подорожей провів у різних готелях світу близько семи тисячі ночей і отримав за цей час неофіційний статус «покровителя» мандрівників-початківців. До того ж Фред опікується промоцією закладів, які припали йому до душі, тож за своє «хобі» ще й отримує чималі гонорари.
Хоч Фред Фінн і “людина світу”, своєю домівкою називає Україну, а точніше — невеличке місто Комсомольськ Полтавської області. Саме там живе тепер з дружиною-українкою, виховує вісімнадцятирічну доньку.
Друзі-іноземці Фреда кепкують із найпопулярнішого мандрівника, мовляв, із Лондона до Нью-Йорка літає за три години, а з Борисполя до Комсомольська їде п’ять. Та Фред упевнений — це через заздрість, бо таких жінок, як у нас, в Америці не знайти. До Львова Фред завітав учетверте. Каже, з часів чемпіонату Євро-2012 місто стало більш відкритим. Журналістам за ранковою кавою розповів про втрачену колекцію сувенірів, найжахливіші у світі готелі та про те, чому всі хочуть літати з Фредом Фінном.
— Ви подорожуєте з вісімнадцяти років. Чи могли б пригадати найжахливіші готелі, в яких побували?
— Таких було два, один із них — в Україні. Я написав про нього статтю «Бориспіль: пекельний готель». Коли я зайшов у свій номер, поруч впала шафа, у світильнику був цвинтар мух, рушники валялися на підлозі. За весь час, доки я жив у «Борисполі», до мене усміхнулася лише одна людина. Я запитав: «Чому ти усміхаєшся, тут усі такі похмурі?». Виявилося, дівчина раділа, що наступного ранку виселялася з того пекла. Жахливо, що цей готель через своє розташування біля аеропорту для багатьох іноземців — перше враження про Україну. Інший готель взагалі запам’ятається на все життя. Це було місто Лагос, у Нігерії. Там шлях від бару до жіночого туалету проходив... через мою спальню. А щури довкола бігали такі, що коли б їх осідлати, можна було б роз’їжджати містом. Гостинні працівники з рецепції на другий день... запросили мене подивитися на страту злочинців, яка відбувалася на площі неподалік готелю. Виїхати звідти можливості не було — більше вільних готелів у Лагосі я не знайшов.
— Ви почали подорожувати дуже рано. Як з того часу змінилися ваші мандрівки?
— Перший раз летів з Британії до США вісімнадцять годин із чотирма пересадками. Зараз той самий шлях долаю за три години. Пам’ятаю часи, коли не було навіть стаціонарних телефонів, факсів. Телефонувати за кордоном треба було через телефонного оператора. На це витрачав тижні: то зайнята лінія, то перебиває зв’язок. Коли буваєш у різних містах, бачиш, як стрімко розвивається світ навколо. Мандрівки стали безпечніші, спокійніші. Зі мною траплялося різне: літак, в якому перебував, викрадали терористи, мене взяли в полон під час революції в Ірані... Але, попри це, усі хочуть літати з Фредом Фінном. Річ у тім, що, згідно зі статистикою, кожна людина за сто років польоту гарантовано потрапляє в аварійну ситуацію бодай один раз. Я свій ліміт уже вичерпав.
— Чи привозите з мандрівок сувеніри — магнітики чи щось інше? Напевно, за стільки років назбирали цілий музей…
— Колись привозив пам’ятні речі з кожної країни, у якій побував. Проте моя колишня дружина була американкою. Коли ти розлучаєшся в Америці, усі статки діляться 50 на 50. Якщо при цьому суддя жінка — 75 на 25 (на користь дружини), а якщо, як було в моєму випадку, твоя колишня дружина ще й адвокат — залишаєшся голим. Зі своєї п’ятикімнатної квартири в Нью-Джерсі я вийшов із валізою та пляшкою шампанського. У квартирі залишилася моя колекція.
— Ви знайомі з «наступним після вас найкрутішим у світі мандрівником»?
— Так, знаю, хто на другому місці. Він відстає від мене на декілька тисяч миль. Американець Том Стукер формально мій конкурент, але насправді ми добрі друзі. Том розуміє мене, він знає: якщо я закину подорожі, це означатиме, що я помер. Тому не рветься на перше місце.
— Коли вже ми зможемо спілкуватися з вами без перекладачів?
— Коли кохана дружина візьметься за мою українську. Поки що вона не робить цього, аби з донькою про мене говорити вголос так, щоб я нічого не розумів. Отак мене й обговорюють...
