14-річні школярі стали… батьками!

За плечима у цих юних закоханих — чимало пересудів. Ще б пак, вони стали батьками у… 14 років!

Обоє з хороших сімей — і тут «таке». Та рідні не зробили «трагедії» з дитячого, але настільки серйозного, кохання — і сьогодні тішаться вже двома онуками, які зростають у великій батьківській любові.

Захищаючи кохання, готові були втекти з дому

Ця особлива сім’я мешкає у Луцьку. Нині Ірина згадує, як і в жіночій консультації, і в пологовому будинку постійно чула услід: «Дивись, он та мала!». І пальцями тицяли, і перешіптувалися, і криві слова кидали… Та вона все витерпіла, бо твердо вирішила: будь-що, а народить маля, яким нагородив її Господь за щире кохання.

Та любов спалахнула, як перша зоря на вечірньому небі, яскраво і звабливо. Обом було всього по тринадцять, а незчулися, як несміливі поцілунки переросли у дорослі стосунки. Невдовзі Ірина зрозуміла, що під серцем зародилося життя.

Це було перше таке серйозне випробування на дорослість. Звісно, варіантів для вирішення «проблеми» їй могли нарадити. Однак школярка для себе твердо вирішила: на аборт — табу.

Зазвичай у подібних ситуаціях дівчата бояться сказати про свій делікатний стан хлопцю, щоб не насміхався і не покинув. А Ірина була впевнена у своєму обранцеві, тож із «маленьким секретом», який день у день підростав, поділилася щиро. Не кричав, не нарікав, не звинувачував…

Вона не помилилася у своєму Ігорю! Новину про дитя зустрів достойно — і відразу запропонував свою підтримку та допомогу. Вже тоді школяр вмів заробити копійку (перші свої гроші хлопчина здобув у 10 років, а у 13, складаючи велосипеди у підприємця, мав постійну «зарплату»). Він обіцяв зробити усе, аби забезпечити свою маленьку сім’ю.

— Я одразу сказав, що глядітиму дитину. Не втечу, не ховатимуся й нікому не дам скривдити, — каже Ігор.

Ось так і сьогодні «горою» стоять одне за одного. Але тоді вони самі ще були дітьми і без підтримки дорослих обійтися не могли. Хоч зізнаються: як би рідні їх не зрозуміли, готові були тікати світ за очі, бо думка «а що ж скажуть батьки» викликала у підлітків панічний страх. Тому, певно, й крилися зі своєю таємницею до останнього — аби на їхнє рішення уже ніхто не міг вплинути, не змусив позбутися дитинки.

Майбутнього чоловіка привіз… ровер

Півроку секретів та недомовок таки вилилися у щиру розмову — діти розповіли усе як на долоні. Страх після короткої мовчанки розвіяла коротка фраза Іринчиної мами: «І де ж будемо ставити дитяче ліжечко?». Школярі зрозуміли, що тепер точно все буде добре. А мама Ігоря ще раніше запідозрила, що синова подружка у делікатному стані, адже якось хлопець довірливо розпитував, як вона почувалася при вагітності… Саме їй діти і доручили найважливішу місію — підготувати Іриних батьків до стрімкого розвитку подій.

Сьогодні нашим героям по 18 років. Щоб стати подружжям, неповнолітнім довелося чекати на рішення суду. Про гімназію, в якій успішно навчалася Ірина (була відмінницею, брала участь в олімпіадах), довелося забути. Але вона не шкодує, що тоді зробила вибір на користь дитинки. Бо середню освіту таки здобула (молоді батьки цьогоріч закінчили вечірню школу й отримали атестати) і нині планує здобувати вищу!

— Я не хотіла вбивати маля, — категорично каже молода мама. — І горджуся тим, що, попри усі багатозначні шепотіння за спиною, народила синочка. Дуже дякую за велику підтримку Ігорю та батькам — інакше мені б довелося значно важче. А так разом ми пережили цей непростий період.

Сьогодні бабусі та дідусі тішаться уже… двома онуками. Адже нещодавно до цього сімейного гніздечка ще раз завітав лелека і приніс братика первістку Іллі. Про події кількарічної давнини усі розповідають лише з усмішкою. А щасливі Ірина та Ігор знову і знову згадують свою першу зустріч: були він, вона і… ровер, яким хлопець випадково заїхав в Іринчин двір. І хоч поруч була компанія спільних друзів, вони вже більше нікого не бачили…