Надприбутків грального бізнесу міліція «не дахує»

2009 року гральний бізнес в Україні заборонили. Лише на Львівщині напередодні заборони грального бізнесу патенти на експлуатацію гральних автоматів мали близько п’яти тисяч осіб. Окрім патентів, підприємці мусили отримати у Мінфіні ліцензію на право займатися гральним бізнесом, яка коштувала 150 тисяч євро. За кожен гральний автомат підприємець мусив сплачувати в місцевий бюджет 1050 гривень щомісяця. В масштабах держави це означало, що після заборони грального бізнесу “у тінь” заховали десятки мільярдів гривень. Наївно було сподіватися, що такий ласий шматочок не спробували б обкласти власним “податком” силові структури, покликані боротися із забороненим видом діяльності.

Операція «Рулетка»

У Личаківському районному суді міста Львова завершився розгляд справи, порушеної проти двох представників влади — колишнього начальника відділу боротьби з правопорушеннями в сфері інтелектуальної власності та комп’ютерних технологій управління Державної служби боротьби з економічною злочинністю ГУ МВСУ у Львівській області Романа Мельника та інспектора Державної екологічної інспекції у Львівській області Тараса Пастушківа. Офіцера міліції співробітники СБУ запідозрили в “дахуванні” підпільного грального бізнесу, а чиновника-еколога, брата дружини правоохоронця, — у посередництві між міліціонером і представниками забороненого бізнесу в отриманні щомісячної “данини”.

Офіцера міліції спецслужба взяла “під ковпак” 4 липня 2011 року. Того дня в управлінні СБУ у Львівській області зареєстрували заяву від підприємця Олександра М. Бізнесмен повідомив, що має в Червонограді три зали із дозволеними законом гральними атракціонами. На нього, казав бізнесмен, “наїхав” офіцер міліції Мельник і примусив через свого посередника Пастушківа щомісяця платити “за дах” 7500 доларів. Протягом жовтня 2010-го — липня 2011 року, стверджував заявник, він мусив заплатити міліціонерові за безперешкодне ведення бізнесу 50 тисяч 600 доларів.

Того ж дня в УСБУ у Львівській області зареєстрували явку з повинною львівського підприємця Драбика. Цей зіз­нався, що займався незаконним гральним бізнесом. “Дахував” цей бізнес, стверджував заявник, офіцер міліції Мельник, який вимагав щомісяця сплачувати “за дах” 37 тисяч доларів.

Отримавши такі зізнан­ня, оперативники СБУ почали довготривалу операцію з викриття “міліцейського даху”. Після відповідних оперативних заходів (таємного стеження, прослуховування, записів телефонних розмов) співробітники СБУ дійшли висновку, що через посередника, брата дружини, офіцер міліції Мельник щомісяця отримував “данину” від власників підпільних гральних закладів.

2011 року, за версією СБУ, Роман Мельник скерував своїх підлеглих на перевірку діяльності інтерактивного клубу на вулиці Городоцькій, 287. Ця перевірка у внутрішніх міліцейських документах не фіксувалася. Проте отримані під час неї докази дали змогу Мельнику примусити власника клубу Драбика, який мав у Львові 24 підпільні гральні “точки”, щомісяця сплачувати міліціонерові близько 60 тисяч доларів. Протягом січня 2010-го — липня 2011 року, йшлося в матеріалах СБУ, міліціонер завдяки “дахуванню” збагатився на 222 тисячі доларів.

Переймаючись “дахуванням” підпільного грального бізнесу, стверджували співробітники СБУ, Мельник взявся викорінювати конкуруючі заклади підприємців, які утримували не заборонені законодавством атракціони. 4 липня 2011 року, під час чергової передачі одним із власників таких атракціонів 7500 доларів відкупних, співробітники спецпідрозділу СБУ затримали Романа Мельника та його посередника Пастушківа. Водночас була проведена спец­операція щодо документування діянь незаконного грального бізнесу Драбика. У приміщеннях його гральних закладів вилучили понад 250 тисяч гривень готівки та 200 гральних автоматів.

Не винен

5 липня 2011 року прокуратура Львівської області порушила проти Мельника і Пастушківа кримінальну справу. 24 листопада 2011 року матеріали справи передали для розгляду в Шевченківський районний суд Львова. Проте розгляд справи затягувався. 12 березня 2012 року за вказівкою голови Апеляційного суду Львівської області матеріали справи передали для розгляду у Личаківський райсуд Львова.

26 травня 2014 року суддя Світлана Леньо винесла вирок у цій справі. Романа Мельника і Тараса Пастушківа визнали невинними.

Виносячи виправдувальний вирок, суд взяв до уваги показання свідків. Їхні свідчення під час судового процесу кардинально відрізнялися від попередніх, наданих під час досудового розслідування. Підписуючи явку з повинною, скажімо, власник підпільних гральних закладів Драбик зізнавався, що мусив платити міліціонерові за “дах”. Під час судового розгляду справи підприємець від попередніх показань відмовився. Заперечив власні зізнання у посередництві в отриманні відкупних і чиновник-еколог. На суді він заявив, що “обмовив Мельника, бо перебував у дуже наляканому стані та підписав явку з повинною під диктовку працівників СБУ”.

Різкі зміни показань фігурантів справи співробітники СБУ пояснюють тим, що 7 травня 2012 року суддя Леньо звільнила звинувачених Мельника та Пастушківа з-під варти під заставу. Отож офіцер міліції, припускають есбісти, міг впливати на свідків.

«Дружина Цезаря — поза підозрою»

Заперечуючи вину, Мельник в судовій залі зауважив, що не мав змоги організовувати “наїзди” своїх підлеглих на гральні заклади Драбика у вказаний у звинуваченні період. Оскільки, казав, з 12 серпня 2010 року по червень 2011 року він практично не перебував на службі через відпустку, лікарняні та... участь у виборах до Львівської облради. Після виборів, свідчив офіцер, він нарешті знайшов час зайнятися боротьбою з економічними злочинами, та керівництво обласної міліції чомусь усунуло його від виконання обов’язків начальника відділу.

Підозрілі як для борця з економічними злочинами знайомства з власниками нелегальних та сумнівних гральних атракціонів пан Мельник звалив у суді на... свою дружину. З Драбиком, розповідав, він випадково познайомився у травні 2009 року на мийці автомобілів. Цей підприємець пізніше познайомив міліціонера з червоноградським бізнесменом Олександром.

Останній розповів, що має в шахтарському місті атракціони та шукає партнерів для розширення цього бізнесу. Ось і вирішив офіцер міліції зробити свою дружину співвласницею грального бізнесу Олександра. Ділові партнери дружини, доводив Мельник, завинили їй певні суми. І саме про повернення цих боргів йшлося в розмовах, які, можливо, зафіксували на своїх записах есбісти, видаючи їх за докази вимагань.

Пізніше, казав на суді Мельник, і Драбик, і Олександр неодноразово зверталися до нього з проханнями допомогти “відмазатися” від проблем із законом. Та офіцерська гідність, казав Мельник, не дозволяла йому допомагати колегам дружини по бізнесу уникнути відповідальності за брудні справи. Ось і затаї­ли підприємці зло на чесного офіцера та оббрехали його в СБУ...

Прокуратура області, слідчі якої понад рік розслідували справу про “дахування” грального бізнесу, а згодом представляли державне звинувачення у суді, наполягали на тому, що до Мельника суд має застосувати статтю 368 ККУ — “вимагання хабара погрозами вчинення дій з використанням влади або службового становища”. Карається такий злочин позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років. Та коли суд визнав, що слідчі протягом року не спромоглися зібрати жодних доказів, що підтверд­жували їхні обвинувачення, прокуратура не подала на виправдальний вирок апеляцію.