«Слуга – поняття духовне, а не соціальне»

Виставу «Маскарад Маркіза де Сада» за п’єсою Андрія Максимова відомий театральний режисер Роман Віктюк поставив у своєму московському театрі рік тому. Українські гастролі спектаклю, які стартували 17 лютого, мали охопити сім міст: Харків, Дніпропетровськ, Одесу, Сімферополь, Севастополь, Львів і Київ.

Траур за загиблими на Майдані застав трупу Віктюка в Одесі. Виставу вирішили не відміняти, пояснивши зі сцени, що вона має драматичний зміст, ще й співзвучний з останніми подіями в Україні. Мали намір відіграти і в інших містах, але севастопольські театрали так і не побачили «Маскараду…»: директор місцевого Будинку культури не дала дозволу, боячись «терористичних актів». Дві вистави у Києві, які мали відбутися 27 і 28 лютого у Жовтневому палаці, перенесли на 23 і 24 червня — через зруйноване приміщення Палацу. Журналіст «ВЗ» побувала на львівських гастролях Театру Романа Віктюка, які відбулися на «заньковецькій» сцені і зібрали аншлаг.

Двогодинний «Маскарад Маркіза де Сада» — це розповідь про життя знаменитого французького письменника, філософа, учасника Французької революції. Через перипетії і парадокси його долі Максимов і Віктюк розкривають перед глядачем «вічну» тему стосунків митця і влади. До слова, через відверті сцени цю постановку не рекомендують дивитися театралам, яким ще не виповнилося 18 років.

Дія «Маскараду…» розгортається у тюрмі (Маркіз де Сад близько 10 років відсидів у паризькій Бастилії, а згодом провів 13 років у психіатричній лікарні). Є свідчення, що в ув’язненні письменник розігрував спектаклі — сам із собою. Постановка Віктюка — і є один з таких спектаклів. А серед його героїв — сам Маркіз де Сад (заслужений артист Російської Федерації Дмитро Бозін), інспектор Маре (Олександр Дзюба), Лакоста (заслужена артистка РФ Людмила Погорєлова), Жустіна (заслужена артистка РФ Катерина Карпушина)…

Переповідати сюжет — марна справа. По-перше, у ньому десятки ліній. По-друге, кожен бачить щось своє. Особисто для мене нова вистава Романа Віктюка сприймалася крізь призму останніх подій в Україні: наче Французька революція перенеслася у часі на кілька століть. Крім хрестоматійного «Свобода! Рівність! Братерство!» актуально зі сцени звучали, для прикладу, такі репліки акторів: «Революція — це розвага, яку вибрав собі сам народ»; «В країні — черговий переворот, революція. Ну і що? Треба пересидіти, перечекати...»; «Я цілими днями розмірковую про суть революції. А це ой яке нелегке заняття...»; «Революція дивним чином відбивається на розумі: стріляють, вриваються в будинки... Ніякого порядку!»; «Нема героїв, та й де їх взяти, коли довкола тільки слуги?»; «Слуга — це поняття духовне, а не соціальне»… Присутні в залі реагували на сказане то сміхом, то оплесками. Що, правда, часом нагадувало сміх крізь сльози. А постріли, які за революційним сюжетом лунали на сцені, — таки різали вухо…

Як зізналися актори Театру Романа Віктюка, львівську виставу грали з особливим хвилюванням. Під час поклону актор Іван Нікульча (родом з Бердичева, закінчив Київський університет культури і мистецтв) вигукнув: «Слава Україні!» — зал хором відповів: «Героям слава!». А коли до артистів на сцені приєднався їхній режисер, присутні моментально підвелися з місць і скупали московських гастролерів в аплодисментах і вигуках «браво!».

Майстер провокацій Віктюк не був би Віктюком: під час своєї короткої промови перед львів’янами «благословив» міського голову Андрія Садового (мер прийшов на «Маскарад Маркіза де Сада» у супроводі дружини Катерини Кіт-Садової) на... президентство. Сказав йому прямісінько зі сцени: «Пане президенте, до зустрічі!». На запитання журналіста «ВЗ» «Як вам така перспектива?» Андрій Іванович усміхнувся і скромно відказав, що у Львові у нього — ого-го скільки роботи.

Фото Андрія КУБ’ЯКА