Постріли в урочищі П’янка

З Генеральної прокуратури до прокуратури Львівської області надійшла вказівка: передати справу про вбивство Іванки Гошовської для подальшого розслідування прокуратурі Івано-Франківської області. Співробітники “убойного відділу”, які фактично розкрили це вбивство, переконані: у тикий спосіб “під шумок революції” владна еліта намагається врятувати синка одного із касти недоторканих.

Трагічні події, які вдалося відтворити правоохоронцям, розгорталися у 2009 році в Івано-Франківськй області. У Долинському районі про них нагадує кам’яний хрест, встановлений на місці загибелі 25-річної красуні Іванки Гошовської.

24 липня 2009 року Іванку, яка повернулася на батьківщину після заробітчанства в Італії, запросив відпочити на природі її троюрідний брат з міста Долини Василь Кощинець. У рідному місті він був одним з найвідоміших підприємців. Мав власні магазини, завод мінеральних вод, туристичну базу. Увага впливового далекого родича Іванці лестила,і вона погодилася взяти участь у пікніку.

В урочище П’янка вирушили компанією. Окрім Іванки, Василь запросив на шашлики свою дружину Олесю, яка перебувала на восьмому місяці вагітності, та друга Олега Тишківського і його дружину Наталю. Близько опівночі Василь Кощинець привіз свою гостю до Долинської районної лікарні непритомною, з вогнепальним пораненням у праву скроню. 27 липня Іванки не стало...

Міліціонери бігали по цигарки для підозрюваного

Правоохоронцям, яких викликали лікарі, Василь Кощинець розповів, що дівчина стала випадковою жертвою браконьєрів. Ми, розповідав, сиділи біля багаття, коли в урочище заїхав УАЗ та осліпив всю компанію прожектором. Пасажири УАЗа, казав Кощинець, переплутали нас з оленем і кілька разів вистрелили. Один із набоїв влучив в Іванку...

Місцеві правоохоронці не наважилися як слід допитати головного свідка трагедії чи бодай скерувати його на експертизу щодо наявності в організмі алкоголю. Бігали за його наказами до крамниці по цигарки і мінералку... Показання Кощинця про браконьєрів підтвердили під протокол свідки — подружжя Тишківських. Після чого ця пара виїхала з України в Італію. Повторно допитати свідків не вдалося.

Уранці в Долину приїхав батько Василя — Василь Кощинець-старший. Йому в обійми кинувся тодішній заступник прокурора Івано-Франківської області Василь Головчак, який чомусь також вирішив особисто ознайомитися з обставинами “нещасного випадку”.

Кощинець-старший — відома на Прикарпатті людина. Розповідав, що дружить з тодішнім президентом Віктором Ющенком, що вони, мовляв, разом служили в армії. 1998 року член КУН (Конгресу українських націоналістів) Кощинець був обраний народним депутатом. З 2000 по 2001 рік обіймав посаду першого заступника голови правління НАК “Нафтогаз України”. Коли в урочищі П’янка розігралася кривава трагедія за участі Кощинця-молодшого, старший Кощинець обіймав посаду голови Державного департаменту України з питань виконання покарань. Можна уявити, який ефект викликав приїзд головного тюремника України в Богом забутий район...

Міліціонери, не розглядаючи жодних інших версій, кинули всі сили на пошуки УАЗа, про який розповідав Кощинець-молодший. Проте у жодного місцевого браконьєра чи мисливця такої машини не було. Кощинець-молодший згодом змінив версію про браконьєрів. Почав припускати, що в УАЗі до урочища приїхали його вороги, які вирішили розправитися з чесним бізнесменом, проте випадково влучили в дівчину. Кощинець натякнув, що з ним давно ворогує заступник начальника Долинського райвідділу міліції. Це припущення дійшло навіть до вух Віктора Ющенка, який особисто наказав СБУ перевірити нахабного мєнта...

Мати Іванки, Галина Струтинська, не повірила в те, що її доньку випадково убив браконьєр. Пані Галина пригадала, як, перебуваючи в Італії, була свідком розмов Василя Кощинця з Іванкою. Мобільний зв’язок із закордоном обходився тоді дуже дорого, проте Василь годинами розмовляв зі своєю троюрідною сестрою та робив їй компліменти. Хоча родина Гошовських не дуже товаришувала зі своїми далекими родичами Кощинцями, пригадала пані Галина, Василь запросив Іванку на своє весілля. І там, коли випив, розповідали гості, ліз до неї цілуватися.

Після численних скарг матері на необ’єктивне, на її погляд, розслідування, тодішній заступник генерального прокурора Віктор Пшонка наказав передати розслідування справи з Івано-Франківської до Львівської обласної прокуратури. Прокурори останньої доручили проведення слідчо-оперативних дій фахівцям “убойного” відділу (офіційна назва — відділ з розслідування злочинів, вчинених проти життя, здоров’я, статевої свободи та статевої недоторканості) ГУ МВСУ у Львівській області.

На слідчих тиснули перевіряльники з... апарату МВС

З’ясувалося, що з матеріалів справи зник один із важливих доказів — шкіра, яку експерт зняв з місця, в яке влучив набій! Лишень “убойники” зацікавилися пропажею, до Львова нагрянула комісія з апарату МВС. Перевіряльники почали вивчати справи про нерозкриті злочини дев’яностих років, що майже паралізували роботу “убойників”. При цьому натякали, що не варто перейматися “не тією” справою, Витримати тиск столичного керівництва правоохоронцям допомогла лише несподівана підтримка обласної прокуратури.

Розслідуючи вбивство в урочищі П’янка, “убойники” провели понад п’ятдесят експертиз. Дослідили, зокрема, знайдені на місці трагедії пижі та картеч. З’ясувалося, що в урочищі того трагічного вечора стріляли з карабіна “Сайга” та з мисливської рушниці “Сімсон”. З карабіна, казав Василь Кощинець, стріляв у повітря він, щоб налякати браконьєрів. Та слідчих зацікавили постріли з рушниці “Сімсон”. Адже кілька експертів заявили, що дробинка, вилучена з голови загиблої, була випущена саме з цієї зброї.

Рушниця “Сімсон” була зареєстрована на двоюрідного брата Василя Кощинця — Миколу Ільницького. Той під час допиту заявив, що рушниця хоча й належить йому, проте зберігалася на турбазі, у сейфі кабінету Василя Кощинця. Доступ до цього сейфа, твердив Ільницький, мав лише Кощинець. Наступного дня після поранення Іванки, розповідав Ільницький, Кощинець повернув йому рушницю. Вона хоча й була у розібраному стані, але Ільницький відчув запах пороху.

Після таких показань будь-який підозрюваний, опинись він на місці Кощинця, вже сидів би у СІЗО. Та слідчі, розуміючи, з ким мають справу, зі звинуваченням у вбивстві та арештом підозрюваного не поспішали. Вони допитали Кощинця із застосуванням поліграфа, зняли допити на відеокамеру та показали відомим психологам-фізіономістам. І детектор брехні, і вчені підтвердили: розповідаючи про браконьєрів, Кощинець бреше. На той час зникла дружина Василя, отож допитати її не вдалося.

«Мажор» тікає за кордон

Маючи на руках “залізні” докази, “убойники” вирішили підстрахуватися та почали ретельно знайомитися з біографією Кощинця-молодшого. З’ясувалося, раніше він двічі притягався до криміналу. Одного разу вирішив випити кави на АЗС. Кавовий апарат проковтнув купюру та не спрацював. Це так розлютило “мажора”, що він зі свого карабіна вистрелив у віконечко касира АЗС. Проти Кощинця порушили кримінальну справу за “хуліганство”, проте швидко її закрили.

Якось Кощинець у компанії таких самих “мажорів” поїхав у село Мізунь, де проходив фестиваль “Мізунська звигода”. У когось із добряче підпилих панів загубилася дитина. Кощинець підійшов до міліціонерів, які охороняли громадський порядок на фестивалі, і наказав негайно знайти дитину. Коли хтось із правоохоронців запитав, як та виглядає, розлючені гості кинулися на міліціонерів і добряче їх потовкли. Проти Кощинця порушили справу за звинуваченням в “опорі працівникам міліції”. Через кілька днів потерпілі від кулаків “мажорів” міліціонери відмовилися від своїх попередніх показань. Згодом звільнилися з міліції та перейшли служити... у Департамент з питань виконання покарань, під крило Кощинця-старшого.

Дізнавшись про ці випадки, ”убойники” поновили розслідування справи щодо стрілянини на АЗС. Кощинця затримали та помістили в ІТУ (ізолятор тимчасового утримування) міліції. І на голови львівських пінкертонів вдруге надіслали комісію з МВС. Цього разу перевіряльники відкрито казали: “Хлопці, ви не за того вчепилися... ”. Адвокати Кощинця зробили все, щоб він вийшов на волю.

Несподівано підозри “убойників” підтвердив та узаконив... Рожнятівський районний суд Івано-Франківської області. Судді розглядали справу, порушену проти фактичного власника рушниці, з якої убили Іванку. У березні 2011 року “за неналежне зберігання зброї, що спричинило загибель людини”, суд засудив Ільницького до умовного строку покарання. Причому у вироку суду було зазначено, що в день убивства Іванки рушниця “Сімсон”, яку експерти беззаперечно визнали знаряддям вбивства, була у Кощинця!

У квітні 2012 року Василю Кощинцю оголосили про підозру в “навмисному вбивстві”. Зробили це заочно, бо на той час звинувачений зник за межами України. Його оголосили у міжнародний розшук.

Сьогодні, переконані “убойники”, хтось дуже впливовий зробив усе для того, щоб справу передали до Івано-Франківська, де її можуть вдруге “поховати”. Представники клану Кощинців надалі обіймають високі посади в столиці.