Бузьки відлетіли по-англійськи. Не попрощавшись...

Три тижні Вадим і Олена Корнейки виходжували двох бузьків — хлопчика Яшу та дівчинку Бузю. Мати-лелечиха виштовхала малих з гнізда — через посуху не могла роздобути велику кількість харчів. Першим приземлився на подвір’ї Яша. Якби у цей час пан Вадим не перебував вдома, невсипущі сторожі майна — німецька вівчарка і кане корсо — роздерли би бідолашного птаха. За кілька днів до Яші приєдналася подруга по нещастю — сором’язлива Бузя. Поселили птахів у курнику.

Апетит у приблуд виявився нівроку — могли з десяток карасиків за раз ум’яти. Пан Вадим на рибалку ходив як на роботу. Переживав, що буде, коли літо скінчиться. Морожена мойва, лівер і м’ясо курчат — дороге задоволення. Мишей і кротів взимку не вполюєш. Та було видно, що чоловік не хоче, аби птахи залишили його обійстя. Прикипів до малюків душею. Дружина пана Вадима також звикла до лелеченят...

Через два тижні бузьки “опірилися”, стали частіше розправляти крила. А згодом почали літати на розвідку. Одного разу Яша навіть склав товариство пану Вадиму, коли той рибалив. Певно, хотів на власні очі переконатися, що господар не байдикує.

“Тиждень тому вони нас покинули. Сильно гелготали цілий день. Думали, увагу нашу привертають, бо їсти хочуть. Вадим пішов наловити карасиків, а коли повернувся додому, за бузьками й слід простиг. Родичі їхні тиждень перед тим відлетіли, а наші лелеки, видно, до іншої зграї приєдналися”, — каже пані Олена. Переживає, щоб птахи не стали жертвами мисливців — в Україні 17 серпня стартував мисливський сезон...

Подружжя вірить, що їхні улюбленці повернуться: “Бузьки запам’ятали, де їх ситно годували”. Шкодують, що не вчепили їм мітки — наприклад, кольорового кільця на лапку. Тоді б точно не сплутали їх з іншими лелеками. “Яша має чорно-оранжевий дзьоб. Поводиться агресивно, шипить. Бузя — більш спокійна. Дзьоб у неї — яскраво-помаранчевого кольору. Любить неквапливо прогулюватися по подвір’ю. За цими ознаками і упізнаємо їх”, — каже пані Олена...