Щоб зайти у празький храм, треба... заплатити

Кожен п’ятий житель Праги працює у сфері туризму. За рік столицю Чехії відвідує близько 4 млн. туристів. Коли потрапляєш у це місто, здається, що корінних пражан не існує в природі. Продавці у магазинах спілкуються російською без акценту, перехожі — усіма мовами світу, але тільки не чеською. То тут, то там можна почути українську.

Куди поведуть паломника, який приїхав до Праги не за пивом, а за духовним просвітленням? У кафедральний собор св. Віта.

Цю найбільшу чеську святиню будували протягом шести століть (з XIII по XVIII). У храмі не тільки відправляли богослужіння, а й коронували чеських монархів (королівські регалії досі зберігаються у цих стінах). Ховали перших осіб держави тут же, у королівській усипальниці.

У храмі може топтатися добра сотня туристів, і, попри це, не виникає асоціацій з мурашником. Складається враження, що стоїш у приймальній... до Бога. Колосальна висота приміщення; розташовані на рівні другого ярусу величезні вікна з кольоровими вітражами; світло, що ллється згори вниз, не торкаючись закутків, які зберігають таємницю мільйонів сповідей. І уже починає здаватися, що у притворах оживають святі — усміхається поблажливо Марія Магдалена, проводжає поглядом Ян Непомуцький...

Над головним входом — єдина у Чехії (і єдина у світі на готичному храмі) мозаїка зображає картину Страшного суду. Виклали її венеційські майстри у 1370-1371 рр. Вхідні ворота назвали “Золотими” — саме через них монархи та архієпископи входили до храму (простий люд запускали через інші двері — ті, через які тепер запускають туристів).

Собор (як і майже всі церкви у Чехії) належить не католицькій громаді, а державі. Храм св. Віта був конфіскований на користь держави чехословацьким комуністичним режимом відразу після Другої світової війни (у 1950 р.). Відтоді ведеться боротьба за те, щоб повернути його громаді. До суду навіть дійшло. Однак рішення було не на користь віруючих. Та цим, схоже, ніхто не переймається. 30% чехів визнає себе ярими атеїстами (а понад 90% населення не відвідує церков). Чехія за кількістю невіруючих посідає третє місце у світі, поступаючись лише Китаю та Японії.

Нашу паломницьку групу не пустили ні у Нотр-Дам-де-Лорет (Лоретту), ні у базиліку св. Георгія. Турист може відвідати церкву лише за гроші. І непомітно не прослизнеш — стоять турнікети, як у метро. Щоб потрапити всередину, не заплативши, треба розмовляти чеською без акценту та не мати наплічника за спиною...

Більшість вуличок у старій частині Праги — пішохідні.Мало на якій автівки можуть втиснутися у два ряди.

Резиденція президента Чехії — найбільша президентська резиденція у світі. Носить назву Празький Град. Фортеця (аналог московського Кремля) “прийняла у свої обійми” і собор св. Віта, і базиліку св. Георгія, і купу жилих будинків. Кожен день о 14.00 проходить урочиста зміна президентської варти. Кажуть, кишенькові злодії нишпорять по рюкзаках довірливих туристів, котрі насолоджуються театралізованим дійством...

Євро у Празі беруть, але неохоче. Решту завжди видають чеськими кронами. Коли купувала яблучний пиріг і мені забракло чотирьох крон, запропонувала покрити нестачу євроцентами. Продавець у кондитерській відсунув єврокопійки вбік, згріб крони, які висипала на прилавок, усміхнувся і вручив пакет з випічкою.

Поїсти у Празі можна смачно, ситно і недорого. Дві порції яловичого бульйону, порція брамбораків (дерунів) та чай обійшлися у 260 крон (приблизно у 130 гривень). Правда, довелось заплатити чайові — 10% від суми замовлення. Обідали у кав’ярні неподалік президентської резиденції. Порції — велетенські, вже після того, як принесли суп, зрозуміла, що друге не подужаю — віддала чоловікові...

Жодну готичну споруду у світі мозаїка не прикрашає.Окрім собору св.Віта.

Якщо через місто протікає ріка, воно вже наділене певною магією. Прага і Влтава — дві половинки, які з’єднує в одне ціле Карлів міст. Довжина моста — 520 м! Якщо йти неспішним кроком, фотографуватися біля кожної статуї, що над ним височіє (а їх аж 30!), доберетеся з одного кінця в інший... години за дві.

Існує повір’я: якщо торкнутися однієї зі статуй і загадати бажання, воно неодмінно збудеться. Також можна загадати одне бажання на двох — закохані при цьому повинні заплющити очі і поцілуватися. А ще ж годиться монетку у воду кинути — тоді точно сюди повернешся. Не бачила, щоб хтось купався, але один унікум, п’яний як чіп, таки спробував освіжитися біля берега. Друзі витягли його і поволокли попід білі руки допивати пиво у кнайпі. Чолов’яга не заспокоївся. Помітивши, що з нього посміюються чорношкірі “моряки”, які продають квитки на екскурсійні кораблики, зняв портки і наставив п’яту точку...

Прага поділена на п’ять районів — Празький Град, Старе Место, Мала Страна, Градчани і Нове Место. Останнє можна й не оглядати, а от перші чотири варті того, щоб потратити на них кілька днів своєї відпустки.

Не володієте чеською? Не проблема. Продавці з легкістю переходять і на російську, і на англійську. “Умбрела! Зонтікі! Купітє!” — тиче під ніс кольорові парасольки жіночка років 30-ти. “40 крон. Нєдорого!” — рекламує товар. Туристи починають порпатися у гаманцях. Віддати 20 гривень за одноразову парасольку не шкода, коли попереду “маячить” перспектива змокнути до нитки...

Чеська мова — справжня насолода для вух. “Голубів” тут називають “даховими посранками”, “свіжі продукти” — “очерственними потравінами”, “парфуми” — “вонявкамі”, а “жилі будинки” — “бараками”!

Автор завдячує в організації поїздки паломницько-реколекційному центру “Рафаїл” www.rafail.com.ua.(032) 247-05-02, (098)006-77-98.

Фото Андрія ГЕЛИЯ Прага, Чехія