Не такий страшний вступ, як його малюють

Є черга? Нема черги!

Липень — «спекотна» пора для вищих навчальних закладів. Саме протягом цього місяця абітурієнти подають документи у ВНЗ. Утім, цьогорічна вступна кампанія дещо відрізняється: офіційний сайт Українського центру оцінювання якості освіти, де вступники могли дізнатися свої результати, «охолодив» ситуацію. Інтернет-сторінка перевантажена через велику відвідуваність. Дізнатися свої бали ЗНО та сформувати інформаційну картку результатів, яку вимагають при вступі, можна хіба що з 1-ої ночі до 7-ї ранку. Навчена чужим досвідом, свою персональну сторінку відкривала о шостій ранку, щоб дізнатися бали з історії України. Мені пощастило, про свої бали дізналася одразу. А от з інформаційною карткою, де всі ці бали вказані і яку кожен абітурієнт подає разом з документами, виявилося складніше. Її також треба завантажувати з сайту. Він знову перестав відкриватися….

Усі коли-небудь та чули про страхітливі черги у ВНЗ при поданні документів... Такі «страшилки» я теж чула, тому готувалася до найгіршого. Але цього року ажіотажу не було.

Спершу попрямувала у головний корпус Львівського національного університету імені Івана Франка. Система подання документів у цьому закладі працює так: в одній аудиторії абітурієнти заповнюють заяву, оформлюють пакет документів, в іншій аудиторії всі відомості вводять в електронну базу даних та видають розписку про прийняття документів (без неї ні забрати документи, ні подати оригінали неможливо).

Поблизу аудиторії, де оформлюють документи, була невелика черга з абітурієнтів та їхніх батьків. Чекала хвилин із двадцять, після чого мене впустили у аудиторію і дали бланк заяви. Студенти допомагали нам правильно оформити заяву, а члени приймальної комісії формували пакети документів. Ця процедура тривала півгодини. Після цього студентка провела мене і ще двох дівчат до іншої аудиторії, де наші дані внесли у базу, прийняли документи і видали відповідну розписку про це. На університет імені Івана Франка я витратила близько години.

Далі я пішла у Львівську політехніку. Тут система трохи інша: було декілька аудиторій, в яких процедуру прийняття документів проводили від “А” до “Я”. Почекати все ж довелося. Щодо особливості подання документів до Політехніки: одразу видно, що технічний ВНЗ. Тут вже не потрібно самій заповнювати заяву, додавати конверти з марками, на відміну від франкового вузу. У комп’ютерному режимі всі мої дані ввели у базу, заяву з усіма відомостями видрукували, я повинна була лише її підписати. Ще одна особливість. Якщо в попередньому вузі на кожен напрям потрібно подавати окремий комплект документів, то Політехніка вимагає лише один, навіть якщо ви вступаєте на дві чи три спеціальності. Мій середній бал атестата звірили з електронною базою, чого не робили у Франковому університеті. На моє питання, для чого це потрібно робити, отримала від члена приймальної комісії відповідь: «Вчора у нас була абітурієнтка, яка свій середній бал атестата в додатку до нього з 177 балів виправила на 197(!) і таким чином зіпсувала собі самій же документи». Як і в попередньому ВНЗ, мені теж видали розписку про прийняття документів. У Львівській політехніці я провела близько години.

А можна по-іншому

Усієї цієї біганини з паперами можна уникнути. Як? За допомогою електронної системи «Конкурс», яка дозволяє подати документи у ВНЗ сидячи за комп’ютером. Я нею теж скористалася. Звичайно, чула, що система «зависає» і відображає неправильні дані, але вирішила спробувати.

Зареєструватися виявилося просто, сайт працював справно. Потрібно лише ввести персональні дані, номер сертифіката ЗНО, атестата про середню освіту та ознайомитися із правилами прийому. Після цих процедур отримала свій логін і пароль, щоб зайти на персональну сторінку, де вже були відображені всі мої бали. Таким чином моя заявка була зареєстрованою у двох київських вишах на шести факультетах. Наступного дня, коли я зайшла на сайт, щоб подивитися подальший хід моєї реєстрації, виявила, що дані не переплутали, але допустили мене до конкурсу лише на одну спеціальність з шести. Поки для мене незрозуміла причини затримок на всіх інших напрямах. Вирішила почекати ще декілька днів.

Як бачите, не такий страшний вступ, як його малюють. Як правильно заповнити заяву, пояснюють. Черги, звичайно, є, але не катастрофічні. Тобто цьогорічна вступна кампанія спокійніша, за попередні. Хоча це лише початок…

«На українську зареєструвалися 300 тисяч осіб. Мобілки виявили тільки у 135-ти»

Цьогорічне ЗНО позаду, останній тест зі світової літератури абітурієнти написали 7 липня. Додаткова сесія завершилася 11-го, а вже 16-го липня будуть відомі результати. Про особливості проходження цьогорічного Зовнішнього незалежного оцінювання “Високому Замку” розповідає координатор громадянської мережі “ОПОРА” Ольга СТРЕЛЮК.

— За вашими спостереженнями, тенденція до списування зменшується?

— Цього року зафіксовано випадки наявності мобільних телефонів, намагання ними скористатися, чи використання додаткових шпаргалок, — але кількість таких випадків залишається у межах статистичної похибки. До прикладу, на українську мову та літературу зареєструвалися близько трьохсот тисяч абітурієнтів, а мобільні телефони виявили лише у 135 осіб. Припускаю, у стількох же їх не виявили.

— Як учням вдавалося пройти з телефонами повз металодетектори?

— Оскільки у нас завжди є частина абітурієнтів, які намагаються скористатися додатковими технічними засобами для покращення свого результату, і оскільки вони намагаються ще й фотографувати, виходити в туалет та списувати, то УЦОЯО придумав так звану технологічну перерву, під час якої і застосовують металодетектор.

Минулого року процедура була недосконалою. Пристрої застосовували при вході до пунктів тестування. Абітурієнти мали при собі мобільні телефони, інші засоби технічного зв’язку. Тестування проходить у звичайних школах, жодних скриньок на кількасот місць немає. Чергові не мають права вилучати особисті речі абітурієнтів і, тим більше, десь їх складати. Відповідно, майбутні вступники були пропущені до пункту тестування, зокрема і з мобільними.

Цього року процедура була покращена. Технологічну перерву оголошували не завжди, і робили це в аудиторії. У клас заходили уповноважена та відповідальна особи. Вони ще раз перевіряли документи і ставили печатку в сертифікат — про те, що абітурієнт прийшов складати тестування. Разом із цими особами до аудиторії заходив і представник служби охорони з металодектором і перевіряв школярів, чи є у них мобільні та інша техніка. На тих предметах, де металодектори застосовували частіше, кількість мобільних телефонів була більшою.

— Чи активно цього року використовували навушники?

— Абітурієнти хочуть якось допомогти собі скласти ЗНО, вправні “бізнесмени” цим користуються. Вони придумали, що начебто можна скористатись мікронавушниками і зв’язатись за допомогою мобільного з репетитором, батьками, друзями, які й підкажуть відповіді.

Цьогоріч соціальні мережі рясніли пропозиціями купівлі-продажу “чудо-навушників”, інструкціями, як пронести мобільний телефон, щоб покращити свій результат... Коли металодетектором виявляли навушники, хай і ні до чого не підключені, учень завершував свій шлях до студентської лави. Ми виявили кілька випадків, коли абітурієнти намагались використати мобільний телефон. Але такого, щоб вони спілкувалися ним чи за допомогою навушників передавали якусь інформацію, ми не зафіксували.

— Які ще порушення було виявлено?

— На пункт тестування приходили так звані учасники, які були зацікавлені не у якісному проходженні ЗНО, а лише у тому, щоб сфотографувати завдання, а потім викласти в Інтернет. Їх назвали “фотографами”. Такі йшли на тестування, щоб зазнімкувати бодай сторінку тестів...