«А я дочка мамчина, цілуватись навчена...»

Цього дня всі охочі можуть цілуватися досхочу! Є люди, які не соромляться таким чином виявляти свої почуття щодня, оскільки мають до цього свій філософський підхід.

Лялькарка Оксана Цюпа, дружина письменника Олександра Ірванця, стверджує: “Я цілувалася, цілуюся і буду цілуватися!» У соціальній мережі Facebook жінка має альбом «Поцілунки». Каже, для неї така демонстрація ніжності — своєрідний акт єднання та злиття душ, вияв любові.

Ранок лялькарки починається з поцілунку чоловіка, який щоразу нагадує, як любить її. Пані Оксана зізнається: навіть свого кота цілує у ніс. Починаючи з 6 класу, у них з подругами існувало правило: прийшовши до школи, слід перецілувати всіх колежанок. Але справжньою перед-історією любові до “цьомчиків” вважає стосунки з хлопцем, який був на 10 років старшим від неї. Оксані тоді минуло лише 16. Зустрічалися цнотливо. Обставини склалися так, що молоді люди змушені були надовго розлучитися. Припускали, що не побачаться більше ніколи. Оксана пообіцяла: “Якщо все ж таки зустрінемось, я тебе поцілую!” Їхні шляхи випадково перетнулися. Хлопець вже був одруженим, мав дитину. Побалакали про те, про се та й розійшлися. Дівчина не виконала своєї обіцянки й вважає, що цілуючи інших людей, віддає борг тому хлопцеві.

Зустрічаючись з друзями та близькими, пані Оксана цілується з ними тричі. Це для неї такий самий звичний жест, як привітання. Вважає, що поцілунки роблять людей рідними, стосунки стають більш душевними. Деколи до таких ніжностей вдається і з новими знайомими, коли відчуває, що ця людина може стати їй другом.

“Я цілуюся для того, щоб передати іншим надлишок своїх позитивних почуттів!” — каже. Вважає, що для цього придатні всі частини тіла, адже Бог створив людину прекрасною, тому неприйнятних для ніжності місць не існує.

На думку пані Оксани, поцілунок — демонстрація доброго ставлення до будь-якої людини, незалежно від статі. Каже, чоловік не ревнує й навіть є автором багатьох світлин з її альбому “Поцілунки”. Переконаний, що поцілунок при свідках не має нічого спільного з еротикою, не може мати продовження.

Хто часто цілується — довше живе

—Чоловіки, які цілують дружин перед виходом на роботу, живуть на п`ять років довше.

-Під час поцілунку підвищується пульс, що призводить до покращення кровопостачання всіх органів і підвищення загального тонусу.

—Коли цілуємося, задіюємо близько тридцяти м`язів обличчя, що сприяє їх тренуванню. Як наслідок — підвищується пружність шкіри, розгладжуються зморшки.

-Якщо “цмок” пристрасний — у кров надходять ендорфіни, що мають знеболювальний ефект. Тривалий “цьомчик”, за рахунок нормалізації гормонального тла, здатний зупинити напад вегето-судинної дистонії.

Цікаві факти

—Пристрасний поцілунок викликає таку ж хімічну реакцію у мозку, як стрибок з парашутом.

-50% людей обох статей до 14 років вже знали, що таке цілуватися “по-дорослому”.

-Середньостатистична людина витрачає на поцілунки 2 тижні свого життя.

-Перед тим, як піти під вінець, дівчина цілується приблизно з 7-9 представниками сильної статі.

-Під час поцілунку передається 278 різноманітних бактерій. 95% з них — безпечні.

Поцілунки між чоловіками: або злочинці, або «голубі»...

Цікаво, а до кого віднести українських політиків, які цілуються «взасос»?

Коли у Верховній Раді немає бійок, парламентські фоторепортери фіксують або годинники народних обранців (за деякі екземпляри квартиру можна купити), або поцілунки “взасос”. Кореспондент “ВЗ” спробував дослідити: звідки в українському чоловічому політикумі з’явилась традиція цілуватися...

Трохи історії

Чимало народів ще кілька століть тому не знали поцілунків. Скажімо, монголи, які у часи Чингісхана завоювали півсвіту, не навчилися при цьому цілуватися. Висловлюючи свої почуття, вони терлися носами. У Західну Європу, вважають науковці, масову традицію поцілунків принесли перші християни. Коли росіяни стали називати Москву “третім Римом”, звичка цілуватися між чоловіками (трикратний поцілунок) стала вважатися щирою російською традицією. Цим пояснюється й любов до поцілунків “взасос” Леоніда Брежнєва та інших керівників СРСР, які таким чином підкреслювали, що “вийшли з народу”.

Цілування політиків між собою викликає роздратування не лише в Україні. У 2010 році віце-спікер грузинського парламенту Михаїл Мачаваріані публічно докоряв депутам за поцілунки. Мачаваріані порекомендував колегам “відмовитися від брежнєвських звичок”.

У Грузії, як і на всьому Кавказі, чи не найчастіше побачиш чоловіків, які цілуються між собою. Проте, на відміну від українців, грузини насправді не цілуються, тим більше, борони Боже, у губи, лише імітують поцілунок, торкаючись щокою щоки (якщо йдеться про родича чи друга) або плеча (якщо йдеться про старшу чи поважну людину) іншого чоловіка.

Цей звичай пов’язують з історією Грузії. Через своє геополітичне розташування цій країні доводилося постійно воювати. У часи середньовіччя навіть дитячі колиски — арквані, робилися так, що їх будь-якої миті можна було разом з дитиною закинути за плечі та чкурнути у гори. Йдучи вранці на поле, грузинський селянин не знав, чи повернеться увечері додому. Тому прощався з рідними поцілунками. Ними ж відзначав увечері зустріч...

Кримінальний поцілунок

Науковці-криміналісти помітили, що найпотужніші злочинні синдикати виникали в країнах, де протягом віків народ не сподівався, що влада його захистить. Для захисту люди створювали таємні організації. А порушення закону в таких країнах ставало ознакою мужності. Можливо, саме цей фактор призвів до того, що в часи СРСР Грузія “подарувала” злочинному світові найбільше злодіїв у законі. За офіційними даними, і сьогодні 80 відсотків “аристократії” пострадянського злочинного світу — грузини. Через зони і тюрми грузинські злодії у законі передали свою національну звичку цілуватися з друзями та близькими іншим “законникам” та професійним злодіям.

Схожі паралелі проглядаються і при вивченні інших злочинних організацій, наприклад, італійської мафії, або, як її називають у США, “коза ностра” (у перекладі з італійської — “наша справа”). Сицилійський селянин віками не мав захисту від “бєзпрєдєлу” марокканців, італійців та інших чужих для нього влад. Для власного захисту сицилійці створили таємну організацію — мафію, яка згодом стала одним з найпотужніших злочинних синдикатів світу.

У верхівку сучасної американської “коза ностри” входять лише американізовані вихідці із Сицилії. Через це американці кожного італійця, який цілується з чоловіками, вважають мафіозі. Це помітив і видатний англійський письменник Норман Льюїс. У своєму романі про мафію “Сицилійський фахівець” він описує розмову між американським мафіозі італійського походження Кобболдом та щойно прибулим у Штати із Сицилії мафіозі Майклом Річчоне. “На людях, — повчає Кобболд свого колегу, — макаронів не їж. Цим ти одразу зіб’єш собі ціну. І головне: ніколи не цілуйся з чоловіками!”.

На початку двотисячних років на теренах колишнього СРСР “бандитський етикет” увійшов у моду. Особливо в середовищі тих, кого злодії вважали “терпілами”. Тодішні підприємці, від власника ятки до банкіра, тягали на шиях золоті ланцюжки завбільшки з ланцюг унітаза, спілкуючись, робили “пальці віялом” та... цілувалися, вважаючи, що таким чином стають схожими на “хрещених батьків” злочинного світу. Саме у цьому середовищі в ті роки заробили свої перші мільйони ті, кого сьогодні в Україні називають політичною елітою.

Це доводить навіть мова представників сучасної “донецької влади”. Пригадайте, як один із “регіоналів” радісно зазначив: “Ми їх кинули, як лохів!”. Візьміть словник злодійського арго та переконаєтеся, що ця нібито інтелігентна людина говорили “на фєнє”. Якою “кинути” — обдурити, а “лохи” — абревіатура від міліцейського протокольного вислову — “ліцо, обманутоє хуліганом”.

Звичку цілуватися із собі подібними наша політична верхівка перенесла в сучасність з часів своєї юності. І довела її до гротеску. Нічого, окрім огиди до себе “приблатнені” політики не викликають.