«Тіньовий директор» головного вокзалу країни – за ґратами

Апеляційний суд міста Києва залишив без змін ухвалу Голосіївського районного суду, якою кримінальному авторитету Бабаю, якого кияни називали “директором вокзалу”, та його спільнику обрано запобіжний захід — тримання під вартою. У день, коли Бабая з ізолятора тимчасового тримання етапували в СІЗО, кореспондент “ВЗ” вирішив на власні очі побачити, що з угрупованням Бабая на Центральному залізничному вокзалі Києва розпрощалися назавжди.

Бабай і його команда

Про 56-річного уродженця Баку (Азербайджан) Юрія Багієва кияни дізналися у 1990 році. Тоді він зібрав команду з близько півтори сотні бойовиків та взяв “під дах” перевізників і таксистів, які обслуговували пасажирів вокзалу. Згодом бабаївцям став підпорядковуватися весь тіньовий та напівтіньовий бізнес, що годувався “з вокзалу”.

На початку двотисячних років від Бабая найбільше потерпали “човники”, які їхали транзитом через Київ. Люди з “кравчучками” на пероні мусили сплачувати відкупні “браткам” Бабая.

Жертвами вокзальних рекетирів стало й чимало заробітчан із Західної України, які через Київ поверталися із заробітків у рідні села. Найбільше бандитів цікавили потяги, що прямували зі столиці до Закарпаття. Можливо, через те, що закарпатські будівельники, повертаючись із Росії, вже у Києві починали пити так, ніби удома на них очікував сухий закон. Підпилих закарпатців відводили на пероні подалі та обдирали як липку. Тверезіші ґазди мусили платити бандитам, вже коли потяг вирушав на захід. Кремезні молодики у шкірянках називали бригадирам “шабашок” суму, без сплати якої дорога додому могла завершитися на першій зупинці потяга.

Коли міліція безсила

Покінчити з пануванням кримінального авторитета на головному залізничному вокзалі України правоохоронці намагалися багато разів, але невдало. У 2009 році провести операцію із ліквідації угруповання Бабая доручили лінійній міліції. Контро-лював оперативні заходи безпосередньо тодішній заступник міністра внутрішніх справ Геннадій Москаль. Під час затримання у Бабая вилучили кілька серйозних “корочок”. Зокрема підписане начальником управління ДАІ міста Києва посвідчення позаштатного співробітника ДАІ та акредитаційне посвідчення Центру громадських зв’язків МВС, видане... журналісту Багієву, який буцімто працював в одній із найтиражніших газет України кореспондентом. Перебуваючи в камері СІЗО, Бабай продовжував контролювати діяльність свого угруповання. Незабаром його визнали винним у “протидії законній господарській діяльності” та засудили до... умовного терміну позбавлення волі.

Цього разу на ліквідацію угруповання Бабая скерували співробітників головного управління боротьби з оргзлочинністю МВС, які тривалий час документували діяльність “директора вокзалу”.

“Під контролем Бабая працювали кишенькові злодії, шахраї, “лохотронщики”, “напер-сточ-ники”, “клофелінщиці”, кон--тра-бандисти, валютні міняйли, а також таксисти, стихійні продавці та “квартирниці”, — розповів про висновки міліції заступник начальника ГУБОЗ МВС Віталій Стрижак. — Бабай став ключовою фігурою у злочинному середо-вищі вокзалу. Він та його поплічники також вимагали гроші з підприємців, які займаються пасажирськими перевезеннями. Бізнесмени повинні були сплачувати щоденну данину за неперешкоджання їхній законній діяльності. Вона становила лише сто гривень. Та, зважаючи на те, що на маршрут виходило 120-140 перевізників щодня, не важко підрахувати статки зловмисників. У разі відмови сплачувати данину підприємцям загрожували старі методи — блокування транспорту, погрози, підпали та демонстрація сили”...

“Бійці Бабая, — продовжував розповідати про діяльність “директора вокзалу” Стрижак, — приїздили на вокзал за грошима щодня, а сам Бабай, отримавши досвід в установах виконання покарань, став ще більш акуратним у своїх справах та навідувався “на територію” лише два рази на тиждень. Причому у супроводі водія та охоронців”.

Правоохоронцям було вкрай важко документувати діяльність зловмисників через те, що майже всі жертви здирників категорично відмовлялися писати заяви про вимагання. Бо були переконані, що Бабай діяв під міліцейським “дахом”.

Перекупників замінили «білетники»

У день, коли рішенням суду Бабая запроторили у СІЗО, на його “території”, здавалося, нічого не змінилося. На вході до головного залізничного вокзалу Києва я побачив, як два міліціонери намагалися розбудити бомжа, який заважав пасажирам входити та виходити з вокзалу. Перед посадкою на потяг планував щось перекусити в буфеті. Та, на свою біду, придивився до бомжа, побачив слину, що звисала з беззубого рота, й бажання поїсти поновилося не скоро. Міліціонери так і не наважилися при мені підняти сплячий інкубатор вошей та витягти його з вокзалу.

У залі, де продають квитки, черги були невеликі. Та лише підійшов до табло руху потягів, як до мене почали підходити хлопці з невиразними обличчями, які запитували, чи не потрібен квиток. “Вони ж іменні!” — дивуюся. І через кілька хвилин спілкування дізнаюся, що повернення до іменних квитків аж ніяк не вдарило по “вокзальній мафії”. Просто перекупників замінили “білетники”.

Раніше, пояснювали мені представники тіньової сфери вокзальних послуг, на вокзалах працювали перекупники. Брали кількістю. На Київському вокзалі, скажімо, до кас щоранку перед відкриттям підходили близько 150-ти “штиків”, якими керував “бригадир”. Ці хлопці скуповували в касах квитки на всі популярні напрямки (узимку — до Львова, улітку — до Сімферополя та Одеси). Пізніше ці квитки перепродавали за значно вищими цінами пасажирам.

З появою іменних квитків перекупників замінили “білетники”.

Ці працюють у тісній зв’язці з касирками та діляться з ними прибутками. “Білетники” співпрацюють з касирками, які обслуговують “бронь” — у касах для військовослужбовців, залізничників, співробітників силових структур, пільговиків. “Білетники” вишукують пасажирів, які не спромоглися купити квитки у касах (працівниці останніх спеціально притримують квитки), та пропонують свої послуги. Отримавши аванс (півціни квитка) та записавши паспортні дані пасажира, “білетник” іде до “своєї” касирки й купує квиток для клієнта.

Працюють “білетники” і з працівницями загальних кас. У цих касах щогодини оголошується перерва на 15-20 хвилин. Саме під час цих перерв касиркам на мобільні передають прізвища пасажирів, які вже заплатили “білетникам”.

Міліції на київському вокзалі обмаль. Помітив лише кількох міліціонерів, які спостерігали за обстановкою біля ескалатора, яким пасажири піднімаються до виходу на перони. За громадським порядком на вокзалі наглядають працівники якоїсь охоронної структури. Вони обходили пасажирські зали та делікатно будили людей, які засинали, чекаючи потягів, біля своїх валіз. Щоб не стали жертвами вокзальних злодіїв.

На стометрівці між вокзалом та станцією метро пропонують квартири “неподалік” десятки жіночок. Спробував розпитати у них про Бабая. Та ледь почувши це прізвисько, тітоньки припиняли розмову. Менш полохливим виявився перевізник, який викрикував: “Кому до Білої Церкви?.. Кому до Білої Церкви?..”.

“Коли вирушимо?” — видаю себе за потенційного пасажира. “Як тільки назбираємо людей”,— відповідає. Слово за словом, й згадали про “директора вокзалу”. “Думаєш, його посадять із таким баблом?” — розмірковує перевізник. І додав: “А якщо й посадять, знайдеться заміна. А то ми горлянки один одному перегриземо. Хтось мусить стежити, щоб ніхто не ліз без черги, не забирав з-під носа пасажирів...”.