Святослав ВАКАРЧУК: «У 2004 році пісні «Океану Ельзи» розібрали на політичні цитати. Так сталося і з новою піснею «Незалежність»

Найпопулярніший рок-гурт України “Океан Ельзи” вкотре б’є рекорди за масштабами та видовищністю своїх концертів. Під час всеукраїнського туру на підтримку восьмого студійного альбому “Земля” лідер “ОЕ” Святослав Вакарчук зізнався, що сам вражений такою палкою підтримкою шанувальників. Особливо йому запам’ятався концерт у Львові. “Хвилювались перед виступом у Львові, — сказав Святослав. — Адже вперше грали платний концерт для тридцятитисячної аудиторії. В історії “ОЕ” такого ще не було. Мабуть, такого не було за всю історію музики в Україні”. Святослав Вакарчук поділився із журналістами своїми враженнями про участь у шоу “Голос країни”, про стереотипи українців та політичне сприйняття його творчості.

- Тур “ОЕ” стартував із Мукачевого. Тому, що ви там народились?

— Не тому. З логічного боку так було найзручніше. Починали з крайньої точки України — із Закарпаття. Далі мандруємо із Західної України у Центральну і далі на схід.

- Маєте улюблену композицію із нової платівки?

— У процесі запису альбому смаки змінювались. Спершу мені найбільше подобалась пісня “Стріляй”, пізніше — “З нею”. А зараз віддаю перевагу композиції “Незалежність”.

- У пісні “Незалежність” багато людей вчуває політичні нотки. Шанувальники навіть зробили під цю композицію відеоряд із Юлією Тимо-шенко. Можливо, ви надумали повернутись у політику?

— Пісні пишуться для того, щоб шанувальники створювали свої образи та асоціації навколо них. У 2004 році десяток пісень “Океану Ельзи” розібрали на політичні цитати. Хоча не вкладав у них жодної політики. Так сталось і з піснею “Незалежність”. Не буду ані спростовувати чиїхось асоціацій, ані заперечувати. Нехай кожен сприймає це по-своєму.

- Нещодавно у гурті “Океан Ельзи” з’явився новий учасник — сербський гітарист Владімір Опсеніца. Наскільки легко йому вдалося за місяць до туру опанувати гітарні партії пісень “ОЕ”?

— Все залежало від пісні — одну потрібно вчити тиждень, для опанування іншої вистачить години. Наприклад, пісню “Фіалки” Владімір зіграв два рази, і цього вистачило, аби розібрати, зрозуміти і вивчити. Композиція “Ти собі сама” підкорилась йому за одне виконання. А є пісні, які під час першого прослуховування видаються легкими, а коли берешся за їх склад детальніше, доводиться посидіти не одну годину.

- Владімір у групі надовго?

— Цей дощ надовго... (сміється. — І. К.). На це питання дасть відповідь наш перший спільний тур. Від імені усіх музикантів гурту хочу подякувати Владіміру, що він погодився поїхати з нами у тур. Для нього це був сміливий експеримент. Але після запису у студії йому сподобалось з нами грати. Тому погодився поїхати у велике турне. Тур триватиме рік. Після України вирушаємо у Росію, Білорусь, Казахстан, попрямуємо у Європу, Америку. У рамках туру дамо понад сто концертів. Опісля зробимо висновки, кому і що цікаво. Попередній досвід Владіміра був більш студійним. Йому потрібен час, аби зрозуміти, живі виступи — це його чи не його. Але уже бачу, що Владімір після кожного концерту любить спілкуватись із фанами. Для нього — це щось нове. І фани його теж люблять. Навіть встигли створити його фан-клуб.

- У “Океану Ельзи” було багато концертів, які виконувались із супроводом оркестру. Зараз у вас стадіонний тур. Який вид подачі вам більше до душі?

— Концерти з оркестром запам’я-таються нам і нашим шанувальникам надовго. Поєднання класики та року — незвично і чуттєво. Але щоразу хочеться чогось нового. Стадіонні тури мають іншу енергетику. На даному етапі хочеться драйвового формату. Якщо на концерті з оркестром публіка велику увагу звертає на деталі і за музичним аранжуванням можна сховатись, тобто зіграти менш енергійно, але красиво, то на стадіоні потрібно віддавати усю енергію глядачеві, до останньої краплі. Стадіонні концерти настільки чесні, що будь-яка фальш відчувається відразу.

- Як батьки сприймають вашу творчість?

— Мама — серйозний критик “Океану Ельзи”. Давала детальні оцінки моїй творчості з її зародків, коли ще не існувало “ОЕ”. Мама — художник, знається на мистецтві. Тому із творчим баченням підходить до кожної композиції “ОЕ”, ґрунтовно розбираючи їх. З нового альбому “Земля” їй найбільше сподобалась композиція “Стріляй”. Тато наводить менше конкретики. Каже, йому подобаються усі наші композиції. Можливо, це у ньому говорить його політично-дипломатичний досвід.

- Активно пишете вірші. Не думали видати збірку своїх поезій?

— Ніколи не був занадто скромним у житті. Але навіть це не дозволяє мені назвати мої тексти до пісень поезією. Ці тексти без мелодії не працюють. У цьому і є суть пісенного жанру. На перший погляд прості слова із певним звукорядом створюють композицію. Це той жанр, у якому добре розуміюся. Але хтозна, можливо, колись щось із моєї творчості стане самодостатніми віршами.

- Ви — тренер популярного телешоу каналу “1+1” “Голос країни”. Як оцінюєте цей проект?

— Дізнався багато нових речей на проекті “Голос країни”, дещо переосмислив. Зустрів талановитих молодих людей, з якими приємно працювати. Вірю, що когось із них ще не раз побачу на великій сцені. Щодо негативних моментів шоу, то вкотре пересвідчився, що люди часто через особисті якості сприймають вподобання інших. Якщо не думаю так, як вони, — це нечесно. У мене є власна думка. І мене мало цікавить думка інших, якщо я приймаю рішення.

- На “Голосі країни” вас називають найемоційнішим тренером...

— Мені важко стримувати емоції. Якщо щось подобається або не подобається, не буду мовчати. Коли мене запрошували на шоу “Голос країни”, а мене довго запрошували, казав організаторам, що зіпсую їм формат. Не вмію грати за правилами телешоу. Можливо, їхній таємний план якраз і був у тому, щоб запросити тренера, який би поводився максимально щиро, відкрито. Здається, заразив відкритістю і інших учасників проекту. Загалом подобається атмосфера, яка панує на проекті. Тренери не конфліктують між собою, мирно дискутуємо.

- Яких, на вашу думку, стереотипів потрібно позбутися українському народу?

— Українці довгий час не були самостійною нацією. На цьому тлі у нас сформувалась нехороша риса — боїмося брати на себе відповідальність. Коли кожен з нас не буде боятись брати на себе відповідальність, бодай за невелику справу, будуть зміни у суспільстві. Коли говориш із українцями, наче усі розумні, цікаві, порядні, добре орієнтуються у суспільно-політичних, творчих справах країни, готові боротися з корупцією, прагнуть до Європи. Але ніхто не починає будувати це краще майбутнє з себе. Адже для цього щодня потрібно зробити бодай маленьке зусилля. А ми хочемо, щоб хтось це для нас робив. Це найголовніша внутрішня проблема українців, якої потрібно позбутись. Все решта у нас є. Ми — талановитий народ.