Очі Олі Ноженко

У молодої художниці Олі Ноженко вже було кілька авторських виставок, але я вперше побачила її роботи у тихій місцевості, віддаленій від міського гамору, — в інтернаті, у селі Букове на Старосамбірщині. Оля там живе. Одного лиш погляду на її картини достатньо, аби зрозуміти, який глибокий, наївний та чистий талант має ця дівчина.

Старосамбірська громада того дня садила деревця — розбили поблизу інтернату яблуневий сад. Роботи Олі Ноженко були виставлені на стенді, разом з творами інших вихованців. Господарі запросили гостей до будівлі інтернату — подивитись, як там живуть. «Там Олю й побачите», — пообіцяли мені. У першій же кімнаті, куди зайшла, на столі лежала незакінчена робота, в авторстві якої навіть не виникало сумніву, а біля неї стояла дівчина, зовні — школярка, хоча за паспортом Олі тридцять років.

— Ви — Оля?

— Я, — усміхнулась вона. — Тільки не «ви», а «ти».

— Які у вас роботи чудові! Я бачила їх щойно на виставці.

— Сподобались? — радіє Оля. — Але кажіть мені «ти».

— Олю, ти лише на сакральні теми малюєш?

— І про любов теж…

— Щодня малюєш?

— Коли нема роботи по господарству чи на городі…

— Це гуаш? — схиляюсь над ескізом.

— Так. Я спочатку контури роблю, а тоді розфарбовую.

Оля живе у кімнаті з іншою дівчиною — у них тут чисто, прибрано. Два ліжка, стіл, тумбочки.

— А де одяг тримаєте?

— Внизу, у спеціальній кімнаті.

Ми ще пройшлися по інших кімнатах, познайомились з Валею, яка через серйозний дефект погано говорить, і з Христиною, яка не говорить взагалі. Валя турботливо, майже по-материнському опікується Хрис-тиною. Маленька на зріст Аня каже гордо: «Мені 25 років!» Пухкенька Анжела хвалиться цілим виводком м’яких іграшок на своєму ліжку. Чимало дівчат — дорослі люди, але насправді вони — як діти. І кожна має проблему зі здоров’ям.

Оля Ноженко родом зі столиці. Вона народилась у Києві з діагнозом олігофренія у стадії дебілізму. Мама залишила її у перші години життя. П’ять років дівчинка жила у дитячому будинку «Берізка» у Києві, згодом — у Львівському дитячому будинку №1, коли їй виповнилось дев’ять, дівчинку перевели на навчання у Добромильську спеціалізовану школу-інтернат, на Старосамбірщину. І саме там вихователі зауважили у дівчинки цікавість до олівців та фарб, не обминули увагою її потребу малювати, допомогли розкритися таланту. Вже не перший рік Оля живе у Буківському інтернаті для людей з особливими потребами. Оля погано бачить. Коли малює, нахиляється над папером дуже низько. Неймовірно, як при усіх своїх проблемах їй вдається так досконало вибудувати композицію кожної картини, так гармонійно підібрати кольори і написати такі обличчя святих, що здаватиметься, ніби щойно бачив ці очі, цей погляд десь посеред міської юрби або на малолюдній сільській вулиці…

Фото Оксани ПРОХОРЕЦЬ

с. Букове, Старосамбірський район, Львівська область