Тарас ПЕТРИНЕНКО: З революційного Майдану не сходив. Готовий до нового спротиву»

Його знаменита пісня «Україна» давно стала неофіційним гімном нашої Батьківщини. З нагоди ювілею розпочався тур легендарного виконавця з новою концертною програмою «Останній з могікан». Напередодні святкового концерту, який відбудеться у Львові в суботу, 16 березня, Тарас Петриненко розповів кореспонденту “ВЗ” про святкування ювілею, ставлення до державних нагород та нову революцію.

- Пане Тарасе, за останні десятиліття українська естрада суттєво помолодшала. Як почуваєтеся у компанії молодих колег по сцені?

— Не почуваюся старцем, який повинен зійти зі сцени, бо вже ні на що не здатний. З іншого боку, турбує, що українська естрада стала значно молодшою і все більше прямує до творчого спрощення. Ніхто не дбає про сенс у композиції. Світовий шоу-бізнес тримається на таких іменах, як Стінг, Пітер Гебріел... А це мої однолітки. Саме вони творять справжню музику. Ці виконавці творчо підходять до музичного мистецтва, а не пишуть пісеньки для розваги. Розважати я ніколи не любив. З точки зору ремісництва, це би можна було робити. Але не вважаю для себе можливим. Хтось повинен серйозні речі доносити до людей. Маю заклик до сучасного покоління. Хочеться, щоб вони ходили на концерти, а не слухали музику в Інтернеті. Люди відійшли від живого спілкування з виконавцями, зі світом загалом. Сидять на диванах, відсторонившись від реальності телевізором. А там немає на що дивитись, окрім жахливих серіалів і низькопробної попси. Нічого не маю проти молодіжної музики, не виступаю і проти розважальних шоу на телебаченні. Але тривожить, що розважалівка заполонила увесь інформаційний простір.

- Як пояснюєте те, що український шоу-бізнес перетворився на весільно-корпоративний?

— Артисти тривалий час велику сцену промінювали на дискотеку і ресторан. З певного моменту співаки вирішили, що розважальні танцювальні хіти можна перенести на сцену. Але це різні жанри, форми. Творчість обезцінилась. Сучасні співаки зазвичай виступають лише на корпоративах, у саунах. Там їм і місце.

- На цьому фоні артисти, які створюють якісну музику, мали б виростати у популярності.

— Багато людей думають, що Тарас Петриненко давно емігрував з України. Адже виконавців, які можуть запропонувати щось розумне і вартісне, з інформаційного простору видалили. Це все політика. Кожна влада, а особлива сьогоднішня, не хоче розумних людей. Примітивним народом легше керувати. Тому дали зелене світло низькопробному розважальному жанру, який захопив навколишній простір. Це притупило народ. Люди перестали протестувати проти несправедливості, корупції... Їм більше до вподоби пити пиво і слухати легеньку музику.

- На Першому Національному каналі України, окрім примітивного гумору від “рускіх бабушек” та попси, нічого не побачиш...

— Нам повертають радянську ментальність. Все частіше можна побачити старі фільми, де красномовно описують радянське життя. До якого так і хочеться повернутись... Такі маніпулятивні дії комусь потрібні.

- Чимало людей розуміють цей маніпулятивний вплив, і все частіше можна почути розмови про організацію спротиву. Ви підтримували Помаранчевий майдан. Вийшли б на нову революцію?

— З революційного Майдану нікуди не сходив. Не належу до людей, які зрадили Помаранчевий майдан. Якщо одного разу щось посіяне не зійшло, це не означає, що слід скласти руки. Сіяти потрібно доти, доки не буде бажаного врожаю. Як і мільйони українців, готовий воювати далі.

- Правилом для більшості артистів стало святкування своїх днів народжень на сцені. Ви теж відзначали 60-річчя перед публікою?

— Намагаюсь виробляти свої правила, а не підлаштовуватись під чиїсь. Оці піар-передачі, де артисти варять їсти чи катаються на ковзанах, наче роблять це щодня. Мене від цього нудить.

Свій ювілей відсвяткував з найближчими людьми — сім’єю, друзями-музикантами. Мав у день народження репетицію, пакував апаратуру, адже на другий день вирушав на концерт.

- Часто влада згадує про великих артистів лише напередодні ювілеїв, аби пафосно вручити якусь із державних нагород. Як ставитесь до таких презентів?

— Вкрай негативно. Мені навіть приємно, що до мого шістдесятирічного ювілею від владних структур жодних сигналів не надходило. Вони, мабуть, розуміють, що стосунки у нас вже не складуться. Усі ці владні нагороди яйця виїденого не варті. Навіть звання народного артиста знівелювали. Зараз це звання дають першому-ліпшому співакові. Єдине, що по-справжньому приємно, що я є лауреатом Шевченківської премії. Хоча за останні роки і цю премію намагаються знищити. Варто лише подивитись на останніх її лауреатів...