Степан КАЗАНІН: “Настільки вкорінився в Україні, що вже й не знаю, що відбувається у Росії”

— Ви єдиний з учасників “Студії Квартал-95” є громадянином Росії. Наскільки важко було вжитись в українську команду КВН і зрозуміти український гумор?

- Дружба з колективом “95 кварталу” у мене почалась з КВНів. Під час перших спільних виступів на сценах Києва, а це 12 років тому, було важко “в'їхати” у деякі жарти. Практично не розумів гумору команд з Івано-Франківська. Не розумів і жартів киян про Поплавського чи інших місцевих знаменитостей. Хто це, що це, чому всі сміються? Але зараз все гаразд. Розумію українську мову, ваш менталітет. Ходжу навіть у кінотеатри на фільми із українським перекладом. Навіть говорити можу українською.

- Ви вже остаточно переїхали в Україну, дружину та дітей теж сюди перевезли?

- Уже давно перевіз сім'ю в Україну. Настільки вкорінився у цій країні, що вже й не знаю, що відбувається у Росії. Коли мене запитують, як там Росія, відповідаю: “Без поняття!”

- Але навідуєтесь до рідних?

- В Росію їжджу до батьків та молодшого брата. Але не частіше, аніж раз у рік. Багато роботи.

- У “Кварталі” вас називають живчиком і громовідводом, який знімає напруження у колективі. Звідки черпаєте стільки позитиву?

- Моя улюблена фраза “Девочки, не ссорьтесь!”. Гумор переслідував мене з дитинства. У моїй родині всі мають добре розвинене почуття гумору. Саме тому з дитинства пішов у КВН і залишився у ньому. Народжений приносити людям сміх і радість. Звичайно, у житті існує інь та ян — чорне та біле. Але навіть у нашому похмурому і важкому світі намагаюсь знайти позитивні емоції. Сварками ще більше гнітимо і так непросте життя. Треба жити на гальмах і позитиві.

- Володимир Зеленський розповідав нашій газеті, що найважче під час робочих поїздок “Кварталу” без домашньої їжі, адже ніщо не може замінити борщу, який готує його дружина. Чого вам найбільше не вистачає під час цих роз'їздів?

- Щодо борщу, то тут для мене проблеми немає. У третьому класі навчився варити борщ і без проблем можу приготувати, коли засмакує. Тому мені під час гастролей бракує лише моїх рідних.

- У вас двоє синів. Як вони сприймають вашу діяльність, теж мріють про сцену, телебачення?

- Старшому сину ми з дружиною намагались прищепити любов до творчості, але він більш схильний до науки. Навчається у математичному ліцеї, захоплюється хімією. Не пхаю йому палиць в колеса. Краще талановитий хімік, аніж поганий гуморист. А молодший син — стовідсотковий артист. Але не хочу кидати його з дитинства у жорстокий світ шоу бізнесу. Кожен повинен сам вибрати свою дорогу. Моє завдання — допомогти у цьому, якщо є така можливість.

- Ви вели ранкову передачу “Підйом” на Новому каналі. Дуже органічно виглядаєте у ролі ведучого. Чому пішли з каналу?

- Людей поділяють на жайворонків і сов. Я — сова. Вставати о п'ятій ранку і виїжджати на роботу — це для мене був щоденний стрес. Напівсонним заходив у студію. Те, що я виглядав свіжим у кадрі — ілюзія. Але коли звучала команда “мотор!”, навчився вмикати усмішку на обличчі і говорити без зупину. Адже глядачам байдуже, прокинувся ти чи ні. Якщо ти — ведучий ранкової передачі, мусиш прикласти усіх зусиль, аби розбудити інших. Але не це стало причиною того, що я залишив програму. У “Студії Квартал-95” з'явилось більше власних проектів, замовлень поза Києвом. А ранковий ефір — це відповідальність. Мусиш бути щоранку у кадрі без запізнень. Часу на все не вистачало. Але мені подобалось вести “Підйом”. На передачу приходили цікаві гості — Роман Віктюк, Леннокс Льюїс... Хоча перші хвилини ефіру співрозмовники намагались “в'їхати” у суть розмови, адже хтось ще спав, інші — з будуна... Дивився на них і думав: “не дай боже, хтось мене колись запросить гостем у ранковий ефір...”.

- Невже не запрошували?

- Запрошували, але я, зазвичай, відмовлявся. Адже добре знав, яке це непросте завдання (сміється. — І. К.).

- Чому вас називають Степаном, адже ви — Сергій?

- Це перейменування відбулось в студентські роки, коли покинув рідну північ і поїхав у чорноземну частину Росії поступати в інститут. На першому курсі хтось із одногрупників жартома назвав мене Степаном. І це ім'я до мене реп'яхом причепилось. Далі був КВН, де мене продовжували кликати Стьопа. Помітив, що моє життя після перейменування змінилось у кращу сторону. Вирішив, якщо й іншим подобається це ім'я, то чому б і ні.

- Вочевидь вам дійсно подобається це ім'я, адже старшого сина ви назвали Степаном...

- Подумав, що сина відразу потрібно назвати щасливим ім'ям Степан, щоб він не мучився згодом із перейменуванням як я. Якщо не стане артистом, то в будь-якому випадку буде успішною людиною.

- Другого сина назвали Петром. Вам подобаються давні слов'янські імена?

- Петро як був першим, так ним і залишиться (сміється. — І. К.). Мені більше подобаються давні імена, аніж супермодні закордонні. Як би не скромно це звучало, але після того, як я назвав синів Степаном та Петром, ці імена стали більш популярними у моєму оточенні. Потрібно пропагувати своє, рідне. Вибір імені — важлива справа. У мене вже двоє синів. Дай Боже, нашого роду буде ще прибувати. Із задоволенням називатиму наступних синів гарними давніми іменами. Але якщо народиться донька, тут треба буде добре подумати... (сміється. — І. К.).

- Нещодавно у вашого колеги Володимира Зеленського народився син. Ви теж плануєте поповнення у сімействі?

- Це як Бог дасть. Не плануємо такі справи. Не вірю у всі ці розрахунки, приливи, відливи, новий місяць чи старий. Або застерігаєшся, або ні...

- На сцені Кварталу ви часто перевтілюєтесь в образ Юлії Тимошенко. Ця роль вам близька?

- Завдяки КВН у мене немає проблеми перевтілитись у той чи інший образ. Зараз зображуєш Тимошенко, через секунду вже Лукашенка. У нас не так, як у акторів кіно чи театрів, коли довго входиш в образ по-станіславському і ще довше не можеш з нього вийти. У “квнщиків” все простіше: одягнув шапку — ти одна людина, скинув — вже зовсім інша. І прив'язаності до певної ролі зазвичай немає. Тому і загадуємо наперед, мовляв, хочу зіграти Гамлета.

- Але ви знімались у фільмах. Маєте бажання продовжувати акторську кар'єру?

- Знімався у мюзиклах і навіть мав епізодичні ролі у повнометражних фільмах. Зрештою, принцип зйомок у рекламі і фільмі не відрізняється. Важливо мати акторський хист. Не бігаю за ролями, але не відмовлюсь від ролі у хорошій стрічці.

- Дивлячись на розклад вашого дня, тижня, місяця важко знайти там вільні хвилини, — це постійні зйомки, концерти, гастролі...

- Інколи хочеться зупинитись і поїхати кудись подалі. Але ми уже не керуємо власним часом, колесо крутиться і з нього не втекти. Та з іншого боку, люблю свою роботу і поки що не знайшов кращої для себе. Моя професія чудова тим, що можу на сцені спробувати себе у ролі водія, лікаря, льотчика... Можу щодня бути різним. Нудно не буває. Але зарікатись, що ніколи звідти не втечу, не буду. Я народився в Росії у Тюменській області, навчався та одружився у Тамбові, останні десять років живу в Україні. Хто знає, куди життя закине далі. Не люблю загадувати наперед. Люблю сюрпризи, як у роботі, так і в особистому житті.

- Коли я до вас підійшла, ви зачаровано спостерігали за голубом і навіть намагались з ним поговорити. Любите тварин?

- Так, дуже. Коли жив у Росії, мав домашні тварини. Зараз у мене немає ніякої живності вдома. Мені цього не вистачає. Тому регулярно дивлюсь телепередачі про світ тварин на каналах Discovery, Animal Planet... Люблю також їздити на риболовлю чи полювання. Тобто люблю як спостерігати за тваринами, так і добувати їх (сміється. — І. К.).

- Читала, що серед ваших захоплень — колекціонування холодної зброї...

- Це захоплення пішло з дитинства. Це хлопчача тема, яка переросла у доросле колекціонування. Мало є чоловіків, яких не зацікавить колекційний ніж. Подорожуючи, намагаюсь привозити із країни, де побував, колоритний тамтешній клинок. Погодьтесь, це кращий сувенір, аніж магнітик на холодильник. У мене невелика колекція ножів. Але все ще попереду...

Довідка “ВЗ”

Степан (справжнє ім'я Сергій) народився 19 грудня 1974 р. у місті Надим, Тюменської області (Росія). Тато — водій, мама — інженер. Степан був ініціатором створення шкільної команди КВН. Навчаючись у Тамбовському інституті хімічного машинобудування та в Луганському Східноукраїнському університеті ім. В. Даля, не залишав КВН. Брав участь у Казанській, Ханти-мансійській, Воронежській та Київській Лігах КВН. Саме у Київській Лізі познайомився з командою "95 квартал", яка у 2003 р. запросила його у Київ працювати разом. Працював ведучим ранкового шоу «Підйом» на «Новому каналі», а також екстремального шоу телеканалу «Інтер» «БУМ». Одружений з 1993 р. З дружиною Наталею виховує двох синів — Степана (15 р.) та Петра (3 р.).