«Іллєнку не дали премії, бо він – не... Фелліні...»

Національну премію України ім. Т. Шевченка цьогоріч (після того, як відповідний указ підпише президент) отримають письменник Леонід Горлач, режисер-постановник Дмитро Богомазов і художник Петро Печорний. Імена і кількість лауреатів викликали неоднозначну реакцію в суспільстві. Про панібратство, “совок”, “відкати” Шевченківського комітету кореспондент “ВЗ” розмовляла із прозаїком, літерату-рознавцем, громадським діячем Михайлом Слабошпицьким.

—Шкода, що премій цього року лише три. Ми — не настільки бідні. Мало бути щонайменше п’ять лауреатів. Якщо вже не відзначили фільм Іллєнка, то треба було давати дві премії в галузі літератури. Бували роки, коли премію отримували в один рік два композитори, два художники. Для мене в літературі була така група фаворитів: Москалець, Буряк, Лис, Дочинець і Горлач. Дехто з молодшого покоління люто реагує на те, що “старому Горлачу дали”. Не поділяю цього вікового шовінізму. Горлачу ще треба було давати премію за роман у віршах “Ніч у Вишгороді”, “Мамая” чи “Мазепа”... Але і зараз це до часу.

— Чому цього року лише три лауреати?

— Члени комітету неофіційно пояснювали мені, що голосували по кілька разів, але претенденти не набирали необхідної кількості голосів.

— Чому, до прикладу, за Іллєнка не проголосували, хоча він був єдиним претендентом на премію у категорії кінематографа?

— Кажуть, на зібранні комітету говорили, мовляв, він — не Фелліні... Так, Іллєнко — не Фелліні, він — Іллєнко. І поява його фільму для нас, у контексті 20 років відсутності кінематографічного процесу в країні, це — подія. Насправді все це — корпоративні інтриги... До того ж у деяких членів комітету відсутнє стратегічно-тактичне державне мислення.

— А не пов’язана мала кількість премій з тим, що влада “зажала” гроші для лауреатів?

— Це було моє перше запитання до приятелів, які ще залишилися у комітеті. Вони з іронією мені відповіли: “260 тисяч грн. на премію у межах держави — що для нас з вами дві копійки”. Справа не в грошах. Хто стане лауреатом головної премії країни, повинні визначати фахівці. П’ять років був членом комітетів і бачив, що це — збір незрозумілих людей. Художники дивляться на письменників з подивом, бо не знають імен. Письменники не орієнтуються, чи симфонія Ляшенка — видатний твір. А треба голосувати і визначати... Шевченківський комітет — лебідь, рак і щука. Бачу у цьому “совок”. Некоректність, невизначеність була і буде. Ця бомба закладена у самій специфіці премії. У свій час “живопис” був представлений лише Іваном Марчуком, і він на знак протесту вийшов з комітету, оскільки вважав судження і оцінки членів комітету у галузі живопису — некомпетентними.

— Цьогорічна премія демонструє відстоювання цехових інтересів всередині комітету? Ти проголосуй за мого земляка, колегу, спільчанина, я за твого...

— Момент панібратства більшою чи меншою мірою завжди був присутній у комітеті. Завжди була присутня додаткова мотивація при голосуванні...

— Чи присутнє у комітеті таке явище, як “відкат”? Лауреати “діляться” за свою перемогу з тими, хто за них проголосував?

— Не вірю в це. Сума премії — надто мізерна. Для пересічної людини 250 тисяч грн. — великі гроші. Але у більшому масштабі — це не та сума, якою можна “поділитися”. Часто голосують небезкорисливо... Мова йде про якісь послуги, вдячність, але не грошову.

— Як оцінюєте трійку переможців?

— Це люди, які реалізувалися і зійшли на якісь вершини. Вони заслужили цю премію...

— Але давати премію за розмальовані тарілки...

— Печорний — лауреат у категорії «народне, декоративно-прикладне мистецтво». І у цій галузі лауреатство заслужив. Просто у контексті того, які постаті не отримали премію, стає прикро, що кераміст одержав, а Іллєнко, до прикладу, зі своєю командою — ні.

— Які реформи необхідні Шевченківській премії?

— Національна премія Шевченка має бути лише у галузі літератури і живопису. Решта державних премій у інших галузях вже є, треба лише підняти їхній статус. От у кіно — це премія ім. О. Довженка. Така диференціація дозволить зробити премію більш компетентною. У мене — претензії до якісного складу комітету. Присутність деяких людей там — щось дивовижне. Але кожен голова формує свою команду. Лубківський сформував одну команду, Жулинський — другу, Олійник — третю... У комітеті мають бути лауреати премії, щоб ніхто не був особисто зацікавлений. Це мають бути люди, моральна позиція яких не підлягає сумніву. А таких у нас на пальцях перелічити...

— Ексцесів при підписанні указу, врученні премії президентом не передбачається?

— Ні. Владі глибоко байдуже все це. Її цікавить земля, гроші... Ця премія для них — ритуалістика. Статус культури у нас настільки опущений.