У дев’ять років Ігорчик заледве важив 13 кілограмів...

Довгі п’ять років маленький Ігор Лакатош із Мукачевого провів у ліжку, знемагаючи від болю. Після пожежі, яка сталася в їхньому будинку, руки, ноги і тулуб чотирирічного малюка вкрили страшні опіки. Але мама не повезла його до лікарні: вважала, що дасть раду самотужки. Жінка перев’язала уражені місця. Як наслідок, права рука приросла до тулуба, лівої він не міг підняти догори. Дитячі колінця перестали розгинатися, руки відмовлялися слугувати. Хлопчик забув, як це — ходити. Цілими днями лежав або сидів у позі “лотос”. Час минав як у страшному сні. Дитина харчувалася лише молоком та розмоченим у ньому хлібом: твердої їжі споживати не міг...

Першими забили на сполох сусіди: мати не цікавилася скаліченим голодним сином. Казали, що вона полюбляє алкоголь, бомжує... Через те, що з дитиною ніхто не спілкувався, у дев’ять років хлопчик не вмів розмовляти. Згодом лікарям сказав: “Мама — погана, вона мене била!”.

Ігоря оселили у Вільшанському дитячому будинку-інтернаті. Горе-матір визнали неблагонадійною та позбавили батьківських прав. Тата хлопчик ніколи не знав: за документами він — невідома особа. Коли сироту привезли до нової домівки, вихователі аж руками сплеснули: у дев’ять років дитина важила 13 кг, її зріст становив близько 1 м! Оскільки мало не все свідоме життя Ігор провів у ліжку, ніколи не ходив до школи, тож читати та писати не вмів. Що пережив малюк у батьківській хаті — одному Богу відомо, тож коли директор інтернату Богдан Кикина дивився на нового вихованця, вирішив зробити все можливе, щоб поставити малюка на ноги.

Лікарі з багатьох іноземних клінік погоджувалися допомогти Ігорчикові, але вартість лікування коливалася в межах від 80 до 120 тис. євро. Богдан Михайлович звернувся до дитячого опікового відділення Львівської міської лікарні №8, що славилося спеціалістами високого рівня.

“Дитину поклали до нас у надзвичайно занедбаному стані, — каже начальник міського управління охорони здоров’я у Львові Володимир Зуб. — В усіх суглобах рухи були обмежені. Маленьке тільце вкривали страшні післяопікові рубці. Кожен, хто бачив фото Ігорчика, жахався: невже це можливо в наші дні?!”.

За словами завідувача опікового відділення Василя Савчина, жодних документацій, лікарських висновків не було, однак рубцеві масиви дозволяли припустити, що під час пожежі постраждало 40% тіла. Найбільше лікарів хвилювало те, що пацієнт не міг нормально їсти, тому не мав можливості нормально відновлювати сили після операції та набирати вагу. За час перебування в дитячому будинку (близько року) малюк поправився лише на 300 грамів.

На ДОПОМОГУ прийшли медики з Бостонської дитячої лікарні Шрайнерів (США). Львівські лікарі вже кілька років співпрацюють з американськими медиками, які не раз приїжджали в Україну, консультували та оперували маленьких пацієнтів. Найважчих забирають на безкоштовне лікування до Бостона: щомісяця там рятують п’ять українських дітей. Ігореві пощастило: він також поїхав до США, ним заопікувався лікар Геннадій Фузайлов, який боровся за життя Насті Овчар та Андрія Царинського, постраждалого у Долинівці.

Геннадій Фузайлов розповів кореспонденту “ВЗ”, що Ігорчик провів у їхній клініці п’ять місяців. Весь цей час разом із ним у США безкоштовно перебувала няня з Вільшанського дитячого будинку Анна Ріжко. Коли хлопчик поступив у госпіталь, його фізичний розвиток відповідав розвитку річної дитини. До обстеження юного українця долучили різноманітних спеціалістів. Дитину вважали розумово відсталою, однак виявилося, що це — не вроджена патологія, а наслідок фізичного каліцтва. Оскільки Ігор не міг нормально їсти, кілька місяців його доводилося годувати через зонд. Проблеми з харчуванням виникли ще й через стоматологічні негаразди — у роті дитини виявили купу гною.

У госпіталі Ігор переніс сім операцій. Спочатку довелося видаляти свищі з гноєм, потім — від’єднувати прирослу руку, пересаджувати шкіру, відновлювати функції кінцівок та суглобів... Завдяки згуртованій роботі медиків руки та ноги знову слухають хлопчика: він наново вчиться ходити, може себе обслуговувати. Дитина почала розмовляти не лише українською, а й англійською та іспанською мовами. “Насправді Ігорчик — розумний, але ним ніколи ніхто не займався...”, — вважає Василь Савчин. Як американські, так і українські лікарі зазначали, що юного пацієнта неможливо не любити: “Незважаючи на все пережите, він випромінює доброту, терпляче виконує всі лікарські приписи, ніколи не вередує та не плаче!”.

На запитання, в яку суму вилилося лікування Ігоря, американський медик відповісти не зміг. Один день перебування в реанімації коштує від 2 до 8 тис. доларів. Наш пацієнт пролежав там два тижні.

Повернувшись до Львова, Ігор проходив реабілітацію в навчально-реабілітаційному центрі “Джерело”. Фізичний терапевт Леся Каландяк розповіла, що після лікування в Америці покращився не лише фізичний, а й психоемоційний стан закарпатця. Наразі його розвиток “тягне” на 4-5 років, а у мовленнєвому плані відстає значно менше. Дитина користується двома руками, їй підібрали лонгети — спеціальні пристрої, які фіксують коліна та кінцівки: з їх допомогою хлопчикові легше розгинати ноги, він зможе самостійно ходити. Дитину також забезпечили ходунками.

Ігорчик повернувся до дитячого будинку. Директора Богдана Кикину вдячний вихованець називає татом, няню Анну Ріжко — мамою. Хлопчик має старших братів, 14 та 21 років: вони також виросли в інтернаті, але до молодшенького не навідуються. За словами Богдана Михайловича, нові враження від лікування та перебування в Америці витерли з дитячої пам’яті страшні часи, проведені в батьківській хаті. Хлопчик вчиться читати, писати та обзаводиться новими друзями.