Храм на крові

Якщо їхати зі Львова в багате село Солонку, на узбіччі дороги, перед в’їздом у село, можна побачити недобудовану церкву. Зводять цей храм вже вісім років, та його будівництво затягується через всілякі негаразди...

Жителі одного з найбідніших, Долинського, району Івано-Франківської області з гіркотою поспівують поширену у цих краях коломийку: “Долина, Долина, лише бруд і глина”. Адже ні в райцентрі, ні в навколишніх селах роботи немає. Місцеві чоловіки, щоб прогодувати свої родини, ще з радянських часів були змушені створювати бригади “шабашників” і пропонувати свої послуги на теренах всієї України та за її межами. Найвигіднішою серед цих ніде не зареєстрованих будівельних бригад вважається робота на будівництві церков, які зводяться у багатших областях. Саме на таку роботу поїхав у сусідню область 24-річний житель села Шевченкового Роман Шолато.

Про роботу на будівництві церкви у селі Солонці з місцевим священиком домовлявся особисто Роман, який керував невеликою бригадою штукатурів, куди, окрім нього, входили батько Романа та ще троє односельчан. Працювати в Солонці долинська бригада почала 10 вересня минулого року. Кожні два тижні священик справно платив за виконану роботу, отож хлопці працювали на совість.

Першого листопада до церкви викликали для встановлення купола автокран. Встановлювати купол мали не долиняни, а бригада покрівельників. Та того дня на будівництві чомусь були лише два покрівельники, і священик попросив, щоб встановити купол допоміг Роман. Хтось із досвідчених робітників перед підйомом купола зауважив, що встановити його може завадити сильний вітер. Ще хтось звернув увагу на те, що купол до крана причепили затонким тросом. Та кранівник переконував, що цей трос витримував ще й не такі навантаження. Роман і два покрівельники стояли на висоті близько сорока метрів. Коли купол підняли догори, і він ще не став на своє місце, обірвався трос. Романа вдарило куполом по голові, і він вже мертвий полетів униз.

Ховали Романа у рідному селі. Священик із Солонки допоміг чим міг: оплатив перевіз тіла, труну, вінки, поховання. Не залишила родину загиблого без уваги й держава: надала матеріальну допомогу у сумі аж 200 гривень. А дружина загиблого Іванка та його дворічний син Станіслав залишилися без годувальника.

Іванка походить із дуже бідної родини. Не нажили багатства і батьки Романа. За які кошти молодій вдові ростити сина, годувати його, одягати? Якби Роман працював у легальній будівельній організації, після його загибелі фахівці із дотримання техніки безпеки знайшли б чимало порушень, що спричинили загибель будівельника. Договір про роботу автокрана, трос якого обірвався, офіційно уклала Українська автокефальна православна церква Різдва Пресвятої Богородиці та одна з будівельних комерційних структур Львова. Отож керівництво цієї фірми мало відповідати за дотримання правил безпеки при експлуатації крана.

Піднімаючи купол, пояснили “ВЗ” фахівці, допустили чимало грубих порушень правил техніки безпеки. Отож якби робітник загинув на легальному будівництві, хтось із керівників цими роботами потрапив би до криміналу, а фірму зобов’язали б виплатити родині загиблого суттєву матеріальну допомогу. Роман і його друзі працювали на будівництві храму, не укладаючи жодних договорів із замовником, під чесне слово. Мабуть, через це слідчий Пустомитівського райвідділу міліції, який з’ясовував обставини трагічного випадку, 8 листопада минулого року виніс постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, у якій загибель Романа визнавалася “нещасним випадком”.

Слідчий порадив батькам Романа звернутися до керівництва фірми, якій належить кран. Вони, мовляв, мають розуміти, що їхній працівник порушив правила безпеки, отож мали б допомогти родині загиблого матеріально. В офісі цієї фірми родині Романа у допомозі не відмовили. Пообіцяли переказати гроші. Та обіцянка так і залишилася обіцянкою...