За високими мурами ціна життя — копійка
У пенітенціарних установах один за одним гинуть в’язні, та владу це не хвилює.
З початку цього місяця чи не щодня надходять жахливі повідомлення з місць позбавлення волі. То в одному, то в другому пенітенціарному закладі гинуть люди. Щоразу речники Державної пенітенціарної служби України доводять, що в цих смертях винні самі в’язні...
За кілька днів до парламентських виборів у Грузії, що проходили 1 жовтня, країну сколихнув “тюремний скандал”, який, вважає чимало аналітиків, й спричинив поразку діючої влади на виборах. Громадськості стало відомо, що в кількох грузинських тюрмах адміністрація знущалася з засуджених, які належать до професійної злодійської касти. Одразу після оприлюднення приголомшливих фактів подала у відставку керівник пенітенціарної служби Грузії Хатуна Калмахелідзе. За нею пішов у відставку й міністр внутрішніх справ Грузії Бача Ахалая, який до цього також працював у пенітенціарній системі. Мало того, президент Грузії Михаїл Саакашвілі своїм наказом звільнив зі служби всіх без винятку працівників пенітенціарної служби. Замість них у тюрми тимчасово ввели співробітників патрульної поліції.
В Україні протягом останніх днів у місцях позбавлення волі загинуло (!) три людини. Та після цього зі служби не звільнили й не покарали бодай дисциплінарно навіть рядових інспекторів!
1 жовтня, повідомляв “ВЗ”, у Львівській виправній колонії №30 знайшли повішеним на шнурівках від взуття 29-річного засудженого, який відбував своє друге покарання за крадіжки. За офіційною версією, яку “ВЗ” повідомив прес-секретар управління Державної пенітенціарної служби у Львівській області Мирослав Демків, ймовірною причиною самогубства засудженого вважаються його напружені стосунки з дружиною.
3 жовтня у Львівській виправній колонії №48 знайшли у зашморгу 30-річного засудженого. Цей спромігся покінчити з життям, перебуваючи в камері дисциплінарного ізолятора. У цій “тюрмі у тюрмі”, як відомо, засудженим не дозволяють мати при собі ні ременів, ні шнурівок. В ізоляторі вони перебувають під постійним контролем наглядачів. Та й проблем на волі цей в’язень не міг мати. Дванадцять з тридцяти років свого життя рецидивіст провів за ґратами і нікого з родичів і близьких на волі не мав.
4 жовтня трагічна новина надійшла зі сумнозвісного Лук’янівського СІЗО міста Києва. Там знайшли мертвим арештанта, якого, за офіційною версією, убив співкамерник. “Встановлено особу з числа співкамерників, яка наносила удари та спричинила смерть. Своєю чергою, цей підозрюваний подав слідчим явку з повинною”, — повідомили у прес-службі Державної пенітенціарної служби. Столичний правозахисник Едуард Синяговський вважає, що до смерті арештанта причетна адміністрація СІЗО. “Убитий,— розповів правозахисник, — співпрацював із керівництвом, працював на госпрозрахунку. Потрапив у немилість після того, як відмовився заплатити тюремникам гроші, за що арештанта перевели в загальну камеру. У кожній з камер серед арештантів є так звані “доглядачі”. Їхнє завдання — не допускати серйозних сварок, а надто не дозволяти бійок. Але в цій ситуації “доглядачі” чомусь не змогли прийти на допомогу”...
Намагаючись зрозуміти, що робиться за високими мурами, “ВЗ” опитав кількох людей, яким довелося відбувати покарання. Колишні зеки стверджують, що в загибелі людей у зонах винне, перш за все, керівництво пенітенціарної служби та начальники колоній. Більшість українських зон, пояснювали наші експерти, вважаються “чорними”. Тобто такими, де внутрішнє життя засуджених тече за неписаними злодійськими законами. Проте адміністрації колоній за вказівкою свого керівництва останніми роками намагаються “перефарбувати” зони — з “чорних” на “червоні”, тобто такі, де життя засуджених залежить від примх так званого “активу” — засуджених, які співпрацюють з адміністрацією. Щоб вибити “злодійський дух”, тюремники постійно тиснуть на його носіїв. Засудженого, який живе “за понятіями” (злодійськими правилами), можуть, скажімо, заперти в зонівській крамничці, де він, за своїм положенням, перебувати не має. Щоб залишитися після цього в очах товаришів по неволі “правильною людиною”, такий зек мусить різати собі вени... Такими є неписані правила.
На адміністрацію колонії, кажуть бувалі, працює чимало засуджених, які заради умовно-дострокового звільнення готові на все. Такі за вказівкою “кума” (начальника оперчастини) “обламають роги” будь-кому. Або, ще гірше, “опустять” непокірного. Після чого останньому залишається лише у зашморг лізти. У слідчих ізоляторах, кажуть експерти, діють так звані “блат-хати”. Як відомо, в СІЗО сидять люди, вина яких ще не доведена. Щоб її довести, на прохання слідчого арештанта кидають в таку “блат-хату”, де “підгодовані” адміністрацією зеки силою примушують зізнатися у вчиненні злочину.
Не сприяє нормальному психологічному клімату, кажуть колишні зеки, й відсутність роботи в колоніях. Сьогодні, розповідають вони, засуджені дають хабарі за право потрапити у загін, що виходить на роботу. Решта засуджених мусить цілими днями бити байдики. Ось і починаються конфлікти...
Коментар для «ВЗ»
Євген Захаров,співголова Харківської правозахисної групи
Останніми роками не зменшується кількість смертельних випадків і самогубств у пенітенціарних установах. На жаль, громадськість нічого не знає про те, що діється у виправних установах України. Це повністю закриті заклади. Щоб права засуджених не порушувалися, в Україні, як в усьому цивілізованому світі, мають дозволити представникам громадських та правозахисних організацій у будь-який час після отримання тривожного повідомлення відвідувати будь-яке місце позбавлення волі. Як би не виправдовувалися керівники пенітенціарної служби, та, за правовими нормами, саме держава, отож ці люди, несуть повну відповідальність за життя та здоров’я людини, яка не зі своєї волі потрапила у виправну установу.
