Передплата 2024 «Добра кухня»

Вітольд ШАБЛОВСЬКИЙ: «Удень зустрічався з турецькою елітою, ввечері розділяв житло з бідняками»

Туреччина — країна контрастів. Подекуди у селах тут ще й досі відбуваються “вбивства честі”, коли рідні змушені вбити дочку, сестру чи власну дружину, якщо її запідозрили у зраді. У деяких районах Туреччини влада намагається обмежити доступ населенню до Інтернету. Польський журналіст “Газети Виборчої” Вітольд Шабловський поїхав до Туреччини за одним інтерв’ю, а повернувся із книгою репортажів.

“Уранці мої товаришки п’ють зі своїми хлопцями еспресо, їдять круасани і розмовляють про світову літературу. А по обіді одягають хустки і йдуть до бабуні на каву по-турецьки. На консервативному сході бачив імамів, що чіпляють біля мечетей прапори Євросоюзу. А магазини із вбранням для консервативних турчанок пропонують сексуальну білизну,” — пише у своїй книзі “Убивця з міста абрикосів” польський репортажист нової школи журналістики. Українською збірка репортажів побачила світ у видавництві “Темпора” у перекладі Дзвінки Матіяш. “Убивця з міста абрикосів” — чи не найвідоміший турецький терорист ХХ ст., Мехмет Алі Агджі, що вчинив замах на Івана Павла ІІ, і став тією фігурою, що притягнула Вітольда в Туреччину. Намагаючись уникнути звільнення з таблоїду, в якому на той час працював Шабловський, він обіцяє редактору ексклюзив, якого не принесе жоден інший польський журналіст. Поговорити з самим Мехметом не вдається, адже на той час зловмисник сидить у в’язниці, проте польський журналіст розмовляє з його сім’єю, нареченою, оточенням і таки видає цілком достойний матеріал. За Вітольдом одразу закріплюється ярлик того, котрого можна відправити в Туреччину за потреби, чим і почала користуватися “Газета Виборча”, працювати до якої перейшов журналіст. Через кілька візитів до країни-нащадка Османської імперії Шабловський розуміє, наскільки неоднозначна атмосфера у державі.

“Туреччина — роздвоєна, — переконаний Вітольд Шабловський, — і саме в цьому її драма. Проте їй вдається знаходити спільну мову з Європою. Хоча туркам все одно, Європа вони чи не Європа, бо ж їхня країна розташована між річками Тигр та Євфрат — у місці, де народився Авраам, за їхнім віруванням”. В географічному плані у Туреччині надзвичайно мала європейська частина. Здебільшого це — узбережжя Егейського моря, де колись жили греки. Тут подекуди залишилося ще доволі багато жахливих нелюдських звичаїв. “У Туреччині зіткнувся з жахливою історією, — розповідає Вітольд Шабловський. — Чоловіка змушували вбити свою наречену, бо поповзли чутки, що вона спала зі своїм кузеном. Це був наклеп, проте пара не піддалася серйозному суспільному тиску. Чоловікові, який відмовився пожертвувати коханою, не продавали хліба у магазині і відмовилися обслуговувати у чайній. Коли ж він сам зробив собі чаю, офіціант просто вилив напій йому на черевики. Зрештою, вони переїхали в інше місто, але якщо ти не маєш грошей, то у такій ситуації просто неможливо вижити”.

Проте протест жінок у Туреччині ще не має яскраво вираженого характеру. Так, тут бувають випадки, коли до меджлісу (законодавчо-представницький орган, аналог парламенту. — Авт.) балотуються колишні проститутки, намагаючись звернути увагу на проблему жінки. Але акт емансипації полягає навіть не в тому, щоб зняти хустку — багато туркень цього не домагаються — а хоча б у можливості виходити на вулицю, не бути замкненій вдома.

Турецькі ЗМІ мало висвітлюють проблеми власної країни, в більшості випадків вони працюють у таблоїдному форматі, хоча інколи й трапляються сторінки з серйозним аналізом. Показові звернення журналістів до проблем суспільства відбуваються перед виборами. Тоді формується так званий передвиборчий автобус, який курсує з журналістами по країні. Вітольду Шабловському вдалося увійти до списку екіпажу. Проте “Газета Виборча” не була готова оплачувати перебування свого журналіста у цій країні, тож після зустрічей з відомими політиками і журналістами Вітольд шукав готелі, де можна було б переночувати, у межах 20 доларів за добу. “Удень я зустрічався з турецькою елітою, а ввечері — розділяв житло з бідняками, — усміхається журналіст. — Всі вони шукали пристановища за 5-20 доларів за ніч. Проте маю таке враження, що я більше дізнався про Туреччину у цих готелях, ніж з вуст високопосадовців”.

Схожі новини