Найбільше чекають на листоношу у день пенсії

57-річна Ганна Бурко зі села Желдець, що у Кам’янка-Бузькому районі на Львівщині, 28 років працює листоношею. Два роки тому жінка мала намір піти на заслужений відпочинок, та люди не відпустили. “Раніше ми мали пош­тове відділення, — розповідає Ганна Іванівна, — де працювало семеро людей. Тепер виїзна пошта і двоє працівників у штаті”.

Села Желдець, пів-Сокола, хутори Верене та Красічин — усього у понад трьохстах дворах із нетерпінням чекають, коли до них завітає пані Ганна. “Територія велика, сама не встигаю того робити, — нарікає листоноша. — Навіть велосипеда не дали, купила за свої гроші. Запчастини, шини — все плачу зі своєї кишені. Вже б пішла на пенсію, та люди тоді не повиписують газет. Я їм раджу, що краще читати. Користується попитом “Високий Замок”. Людям ще подобаються життєві історії. Газети заношу до хат, бо у поштових скриньках крадуть”.

Селяни охоче передплачують газети. Зараз навіть більше читають, ніж років десять тому. А от листів отримують набагато менше. “Листи зазвичай рекомендовані, — веде далі, — з юстиції. Часто дають їх в останній момент, тож вчасно їх доставити нереально. Коли-не-коли трапляються листи від родичів з-за кордону. У всіх тепер є мобільники, писати вже не модно. Мало зараз і посилок”...

Крім газет та листів, пані Ганна доставляє людям продукти, побутову хімію, книги... Старші люди, яким важко добратися до села, доручають листоноші заплатити за комунальні послуги. Кому за світло, газ заплачу, кому поповнення на телефон принесу. У селах багато старих людей, їм важко за хвіртку вийти. А ті, що на хуторах живуть, — то й поготів”.

Аби все встигнути, з дому пані Ганна виходить о 7-й ранку. До обіду обходить двори. Півгодини перепочинку — і знову у дорогу, аж до вечора. “Коли було пош­тове відділення, могли пересидіти у приміщенні, — продовжує Ганна Іванівна. — Тепер виїзну пошту чекаємо на­дворі — і в спеку, і в холод. Взимку взагалі катастрофа. Сумку ледве везу за собою на санчатах. Уже думала стати на лижі, може, так швидше буде. Колись у молодості вміла їздити. Знаю, люди чекають на мене, не можу їх підвести. Є вибагливі передплатники, які вимагають, щоб газети були вчасно, ледве не в ту саму годину. На двох хуторах, які обслуговую, хати посеред лісу. Виріжу паличку від собак — і вперед. Маю газовий балончик. На щастя, ще не доводилося використовувати. Туди нічим не під’їдеш, хіба на фірі”.

Найбільше чекають на листоношу у день пенсії. Тоді на плечі Ганни Іванівни лягає велика відповідальність. “Тьху-тьху, Бог милував від неприємностей — каже. — Звичайно, всяке було. Одного разу навіть натрапила на вбивство. Після побаченого мене ще тиждень трясло”.

На хутори пані Ганна йде не з порожніми руками — несе людям усе необхідне: хліб, олію, каву, порошок... “Продаю за тими ж цінами, що у магазинах, — без жодних націнок. У день пенсії хто з радості дасть одну-дві гривні”.

Крім роботи, пані Ганна встигає за господаркою приглянути. Тримає корову, курей. За важку роботу листоноші щомісяця отримує 1100 гривень. “Стараюся виконувати план, а заохочення немає. Хоч би які пільги на комунальні послуги дали. Все одно люблю свою роботу. Хочу, щоб люди читали газети, знали, що в світі робиться. Сама у вільну хвильку відразу беру до рук пресу”.

За словами заступника начальника Львівського поштамту-ЦПЗ №1 Галини Радкевич, у місті працюють 260 листонош. “Багато листонош мають вищу освіту. Дедалі більше до нас іде працювати молодь”. У Львові є 173 поштові і 260 тисяч абонентських скриньок. “Ніщо не може замінити живого листування. Особливо напередодні свят суттєво збільшується письмової кореспонденції. Крім поштових, надаємо нові послуги: електронне повідомлення з використанням художнього бланку, виготовлення власної марки, надсилаємо SMS-повідомлення, коли листа, посилку чи переказ вручено, терміновий переказ за 15 хвилин, у нас можна придбати квитки на потяги, замовити додому товари, оплатити комунальні послуги”.