Продав дружину за... 200 верблюдів!

Не секрет, що борделі багатьох країн світу переповнені українками. На початку 2000-х років чимало українських бізнесменів перекваліфіковувалися з власників крамничок на торговців “живим товаром”. У польські, німецькі, чеські нічні розважальні заклади вони везли молодих дівчат зі своїх сіл, обіцяючи їм роботу офіціантками чи прибиральницями. Як тільки такий “бізнесмен” разом з дівчинкою перетинав кордон, у молодиці забирали паспорт, її били та пояснювали, що вона не посуд митиме, а працюватиме у борделі. Бізнесмен отримував за нову “бранку” свої 200 доларів і повертався на батьківщину...

Сьогодні, кажуть правоохоронці, таке “нахабне кидалово” відійшло у минуле. Торгівля “живим товаром” набула, так би мовити, цивілізованих рис. Та потік українських красунь у закордонні борделі від цього не зменшився. Наразі у Генеральній прокуратурі розслідується кримінальна справа, порушена проти власників та працівників однієї з найвідоміших модельних агенцій України, які звинувачуються у торгівлі “живим” товаром”. Подробиці, що стосуються діянь цієї агенції, стали відомі “ВЗ”.

Рекруток у моделі відома агенція набирала через розгалужену мережу своїх філій, що діяли чи не в усіх регіонах України. У Львові, скажімо, ця столична агенція мала філію, в якій працювали п’ять службовців. Дівчатам, які вирішили робити кар’єру на подіумі, ставилися певні вимоги. Кожна майбутня моделька мала бути повнолітньою. Окрім портфоліо, дівчата мали обов’язково надати працедавцям медичні довідки про стан здоров’я. Після чого фахівці вчили майбутніх модельок граційно рухатися на сцені, танцювати, користуватися косметикою.

Коли “курс молодого бійця” завершувався, дівчатам казали, що вони працюватимуть за контрактом в Об’єднаних Арабських Еміратах. При цьому працедавці чесно попереджали: в арабській країні дівчата не позуватимуть на подіумі, а надаватимуть сексуальні послуги тамтешнім багатіям. Та при цьому розголошувалися такі суми “гонорарів”, що жодна з модельок не відмовилася від закордонної подорожі.

Щомісяця представники модельної агенції привозили з України в Емірати п’ять-шість красунь. “Показ мод” відбувався в палаці одного з тамтешніх шейхів, з яким керівництво модельної агенції уклало контракт. Увечері шейх та його свита збиралися за столами у залі, а новоприбулі дівчата танцювали перед ними. Час від часу хтось із арабів кликав керівника української “модельної” групи, вказував йому на дівчинку, яка йому сподобалася, і називав суму, яку готовий заплатити красуні за ніч. Людина, яка привозила дівчаток, отримувала за кожну красуню по тисячі доларів, навіть якщо якась із дівчат відмовлялася переспати з арабом (наступного дня таку відправляли на батьківщину). Ті, що погоджувалися, за годину заробляли 500-600 доларів. Найбільше араби цінували незайманих дівчат. Такій за ніч та загублену цноту платили... 50 тисяч доларів.

Ось тільки жодна моделька більше місяця в палаці шейха не втримувалася. Як тільки прибувала нова партія українок, про “старі іграшки” забували. Сліди багатьох українських красунь загубилися назавжди. Кількох дівчат з модельної агенції незабаром знайшли у тамтешніх арабських борделях. Ось тільки на модельок вони на той час вже були не схожі. Та й обслуговували вже не нафтових магнатів, а докерів з порту та диких кочівників, які приїжджали до міста, щоб переспати з європейкою-білявкою.

До розслідування цієї гучної справи долучилися не лише співробітники карного розшуку Львівщини та інших областей України, а й агенти Інтерполу та поліції Еміратів. Вже після перших місяців розслідування на допитах у слідчих кабінетах почали називатися прізвища представників вищих щаблів української влади, причетних до торгівлі “живим товаром”. Чимало представників української політичної та владної “еліти”, почало з’ясовуватися, також користувалися послугами модельної агенції. Ось тільки розплачувалися вони, на відміну від арабських шейхів, не грошима, а тим, що вводили торговців живим товаром у “вищий світ”. Коли стало зрозуміло, що ця справа може зіпсувати життя не одній людині, обличчя якої щодня показують по телевізору, подальше розслідування доручили слідчим Генеральної прокуратури. Наразі у цій справі, стало відомо “ВЗ” з власних джерел, як підозрювані проходять близько 150 осіб, причетних до незаконного бізнесу.

В арабських країнах, попереджають правоохоронці, українським красуням взагалі слід поводитися вкрай обережно. Навіть під час відпочинку! Про це свідчить випадок, що стався в Туреччині з жителем Києва, який відпочивав у цій країні разом з дружиною.

У кафе до українського подружжя підійшов місцевий, який непогано володів російською мовою. Пригостив киянина чаєм і сказав: “У тебе дуже красива жінка! Продай її! Віддам за цю красуню сто верблюдів!”. “За сто не віддам, — спробував перевести неприємну розмову на жарт українець. — Продам хіба що за двісті верблюдів!..”

Уранці киянин прокинувся в номері свого готелю з важкою головою та майже нічого не пам’ятав. Пригадував лише, що випив ковток чаю, а потім... повний провал! На ліжку замість дружини побачив... 5 тисяч доларів. Зрозумівши, що до чаю йому щось підсипали, а дружину викрали, українець побіг у поліцію. “Треба було думати, що говориш!” — прочитав йому коротеньку лекцію про місцеві порядки тамтешній шериф. Думка жінки, казав, тут нікого не цікавить. А слово чоловіка — закон. Сказав, що продаси за двісті верблюдів, — ніхто це як жарт не сприйматиме...

Повернувшись на батьківщину, киянин звернувся із заявою до міліції. Українські правоохоронці до розшуку зниклої підключили Інтерпол. Знайшли киянку через... чотири роки, десь у пустелі, в одному з напівдиких бедуїнських племен, до якого вона потрапила з Туреччини. Упізнав свою дружину киянин не одразу. З красуні вона перетворилася... Щоночі, розповідала бідна жінка, мусила задовольняти захцянки всіх чоловіків племені, починаючи від найстаршого аксакала — і до дванадцятирічних хлопчаків...