«Канадських журналістів люблять, німецьких — не дуже…»

Галина Якушко розповіла про роботу фіксера для іноземних ЗМІ

Знімальна група канадських ЗМІ. Галина Якушко по центрі на задньому плані.
Знімальна група канадських ЗМІ. Галина Якушко по центрі на задньому плані.

Повномасштабне вторгнення в Україну змінило не лише нашу країну, а й світ. Війна вплинула на всі сфери життя, в тому числі й на журналістику, і, звісно, привернула увагу до кривавих подій в центрі Європи закордонні медіа.

Якщо раніше іноземних знімальних груп в Україні було лише одиниці, тепер чи не у кожному великому місті, зокрема у тилу, можна зустріти медіа з усього світу.

Професійні журналісти прагнуть показати для своїх країн правдиву картину, однак і вони потребують допомоги: в перекладі, організації зйомок, логістики. Таку роботу виконує фіксер. Про цю новоосвоєну професію розповіла журналістка Галина Якушко.

«У квартирі нічого не вціліло»

— Як ти зустріла 24 лютого?

— Вранці пішла на роботу (телеканал 1+1, — ред.), там не було жодного порядку, тому повернулась додому. Зібрала документи, гроші, розуміла, що з моєї квартири треба виїжджати, будинок під серйозною загрозою. У Києві жила біля військового об’єкта… Мій будинок двічі бомбили.

Але я жива. Дякувати Богу, що ні мене, ні сестру не вбило… Дуже багато людей, які втратили своє житло. Тут на заході країни цього не відчувається, а в центральній — у багатьох подібна ситуація. Поруч у будинку жила дівчина Каріна, з Харкова. У неї там три квартири знищили і цю в Києві теж повністю зруйнували… Я виїхала зі столиці, коли міст в Стоянку розлупили. Подзвонила редактору і запитала: «Чого ми чекаємо? Ми не виїдемо з Києва, тому що нема мостів». Виїхала на четвертий день повномасштабного вторгнення… Хоча всі мої подруги виїхали. У нас з ними є переписка. День до того: «підемо завтра в якісь бари». Наступного: «я тебе люблю, надіюсь, що я тебе ще побачу».

— А в квартиру хоч зайти можна?

— Ні. Я після руйнування навіть там не була. Коли був «приліт», була на роботі в Харкові, наслідки руйнування бачила рідна сестра. Вона почала розбирати завали, там нічого не вціліло, лише холодильник і телевізор. Якби я не наполягла, щоб ми з’їхали, то сестра могла там загинути.

Під час роботи у Харкові Галина дізналась, що її дім зруйнувала російська ракета
Під час роботи у Харкові Галина дізналась, що її дім зруйнувала російська ракета

Два тижні я була у Львові і через певний час почала працювати як фіксер.

— Ти працювала на 1+1, тобі не було місця на марафоні?

— У мені не було потреби. Я лише прийшла на канал (раніше Галина працювала на телеканалі ICTV, — ред.). Легше звільнити тих, хто прийшов найпізніше і не завершився випробувальний термін у два місяці. Ні для них, ні для мене це невелика втрата. Професійний журналіст знайде собі роботу.

«В журналістиці я — універсальний солдат»

— Як ти стала фіксером і допомагаєш знімати матеріали іноземним ЗМІ?

— У цій професії треба бути провідником. Окрім основної робити, я завжди займалась фрілансом, робила матеріали для Белсат, ютуб-каналів, Настоящие время, проєкту Гроші. Вважаю себе універсальним солдатом. Насправді, дуже мало журналістів, які можуть самі знайти матеріал, зв’язатись з героєм теми чи домовитись про зустріч з зірками. Крім того, у мене був досвід організації роботи у Львові, коли чотири роки працювала як власний кореспондент Інтеру. Ці навички комунікатора і досвід робить з мене «людину-оркестр».

Харків після обстрілу
Харків після обстрілу

Війна в Україні — це історична журналістика

— Як тебе знайшли іноземні ЗМІ, щоб запропонувати роботу фіксера?

— За два тижні до війни мені писали з CNN (американський телеканал, — ред.) з пропозицією роботи фіксера у Львові. Тоді відмовилась, бо працювала на «ТСН. Тиждень».

Коли почалась війна, я зв’язалась стосовно цієї вакансії, але вона була вже зайнята. Однак інший мій знайомий, який довгий час займався міжнародними новинами, мав величезне завантаження, тому скерував до мене канадські та німецькі ЗМІ.

Продюсерка з Канади написала мені

— Куди ви їздили із знімальною групою?

— Спочатку знімали у Львові, а вже у квітні поїхали на Київщину.

Захоплена російська техніка
Захоплена російська техніка

— Які відчуття у звільненому Ірпені…

— Там зруйноване все — це жахає, але вразило, що люди почали одразу все відбудовувати. Ще ходили спеціалісти з міношукачами, а люди вже вимітали, вичищали…

Пригадую, одна жінка нам показала відео свого м’ясного магазину: все стильне, красиве. Ми попросили, аби вона провела нас до нього, тоді власниця махнула рукою, де лишилась металева арматура і сказала: «ось у нас хіба мангал залишився, ми його як реквізит залишимо».

— Як це працювати з іноземними журналістами?

— Це командна робота. Ось та різниця між українськими та іноземними ЗМІ. В Україні хтось один завжди тягне на себе, в іноземних ЗМІ — думка кожного в команді важлива. Я можу запропонувати теми, а вони вже дивляться чи знімали інші їх групи в Україні щось схоже чи ні, журналістка обирає, що вона більше би хотіла висвітлити: соціальну чи військову тему, все це обговорюють з редактором. Зовсім по іншому вибудувана комунікація.

— Як іноземні медіа розцінюють відрядження в Україну: як поїздку за пригодами чи співпереживали нам?

— Вони всі хотіли це показати, бо це історія. Ніхто ж не думав, що можуть бути такі жахливі речі як у Бучі. Якби путін просто собі стріляв по Донбасу, ніхто б сюди не їхав, а це вийшло за межі реальності будь-кого. Це більше журналістська жилка — побачити, що відбувається, щоб не було викривлених фактів.

Коли приїжджаєш до Львова — наче відчуваєш байдужість

— Як ти психологічно впоралася з відчуття, що покидаєш тил, де все спокійно, і мусиш вирушати у небезпечні зони?

— Дуже важко з цим справлялась, почувала себе наче у матриці. І не лише я, а й міжнародні журналісти.

Це наче як роздвоєння життя: в Ірпені, пригадую, стоять добре вбрані люди у черзі за пайками, бо просто нема де купити їжу… А коли приїжджаєш до Львова — наче відчуваєш байдужість.

— Розкажи про поїздку в Миколаїв.

— Ми бути там восени, коли розбомбили сучасний медичний центр. Люди бадьорі, страху не було помітно. Після «прильоту» директор лікарні одразу дошки шукає замовити, апарати вивезти, а люди йдуть через розбомблену лікарню, щоб взяти довідку…

— Чи досі є іноземні групи, які знімають про війну в Україні чи інтерес вщухає?

— Не інтерес, гроші. Щоб приїхати у відрядження, треба шалені суми: логістика складна, проживання, зарплата. Інтерес був би більший, якби можна було оптимізувати витрати, а їх ніяк не скоротиш.

— Як зустрічають місцеві іноземну знімальну групу?

— Канадських журналістів дуже люблять, багато хто має там родичів. Працювала з німецькими колегами, то до них не дуже приязно ставляться. Люди все розуміють і знають, нікому нічого пояснювати не треба.

З німцями знімали історії людей, які втратили рідних у війні… Тут неможливо показати викривлено, це та правда, яка торкне і бабусю в Німеччині, і найбільше жорсткого політика. Неможливо байдуже дивитись розповідь дівчини, яка говорить, що збиралась вийти заміж, але наречений загинув під час теракту у Вінниці.

— Як змінились теми висвітлення: що показували на початку війни, а про що розповідають тепер?

— Спочатку були теми про біженців, потім — руйнування, військові операції, історії людей про втрату, переселенців… Вони зацікавлені показати правдиву війну.

— Скільки людей в групі?

  • — Я- як перекладач і організатор зйомок з української сторони;
  • з канадської сторони є продюсер, який відстежуває всі теми і розуміє, що вже висвітлювали, а що ні, допомагає журналісту,
  • журналіст, який працює на прямі включення або знімає історії;
  • крім того, журналіст, який працює над аналітичними статтями;
  • оператор;
  • водій;
  • та охоронець, який знає всі види зброї та правил, та в критичні ситуації може зреагувати.

— Бронежилет важкий?

— Масажистка дивувалась з моєї накачаної спини. 9 кілограмів важить бронежилет. Не лише у мене, у всіх починають боліти спини, особливо, хто важить 50 кг.

— Куди плануєш наступну поїздку?

— Планую поїхати з канадцями на Херсон. Давно чекаємо на поїздку у звільнений Херсон.

Публікацію підготовлено в рамках проєкту «Журналісти важливі», ініційованого Національною спілкою журналістів України.

Схожі новини