Передплатити Підтримати

«Сподіваюся, Зеленський -«президент», а не «резидент»

Серед топових українських політиків біографія Луценка є найбільш багатою на карколомні віражі: міністр — тюрма — генпрокурор. Він з тих, хто за словом у кишеню не лізе, тому розмова з ним завжди захоплює

Фото з Фейсбуку Юрія Луценка

Напередодні місцевих виборів говоримо з Юрієм Луценком про відповідальність виборців, можливі наслідки так званого всенародного опитування та неминучі дострокові вибори до Верховної Ради України.

— Півтора року біля керма країни колишній актор і комік Володимир Зеленський. Який висновок можна зробити про цей період його прези­дентства?

— Насамперед варто відповісти на інше питання — чому програв Порошен­ко? Крім неминучих помилок, різних не­правильних комбінацій, які є у кожного політика, основна причина — затягнута війна на сході, яка кожен день приносила людські жертви. Це психологічно вплива­ло на людей. І цю напругу дуже підірвали проросійські та олігархічі телеканали. За Іловайськ мав відповісти Порошенко. Не Путін, війська якого перетнули кордон і розстріляли наших хлопців впритул. Тоб­то Путін ні в чому не винен, він ні при чім! У всьому винен Порошенко! Чи оці заго­ловки: «Торгівля на крові» тощо… З таки­ми цинічними фейками неможливо боротися, таке неможливо спростувати.

Інформаційна війна була програна. Зокрема і українським олігархічним те­леканалам. Порошенко, Кабмін і парла­мент нехай повільно, але наступали на олігархів. Що про це свідчить? Бюджет країни! Кожного року державний бю­джет зростав на 20−30 відсотків. Ці гро­ші не могли взятися нізвідки. Це були олі­гархічні доходи. Як наслідок, Порошенко роззлостив усіх олігархів. І тому з ним во­ювали і російські пропагандистські теле­канали, і українські олігархічні.

І тут знайшовся Зеленський. Найбіль­ша претензія, яку маю до президента Зе­ленського, що країна за його правління нікуди не рухається. Півтора року живе­мо у трясовині. Дивимося якісь безсис­темні «відосіки», але ніхто не знає, куди йдемо…

Яка у нас стратегія? Легалізація ка­набісу? Це взагалі не всенародне опи­тування, а явка з повинною. Чому я маю розбиратися з канабісом? Я що, лікар, щоб таке вирішувати?! Чи розбиратися у нюансах Будапештського меморандуму? Територіальна цілісність України може бути збережена чи відновлена не мемо­рандумом. І не шляхом зазирання в очі Путіну. Тільки українська армія, яку «не­порозуміння» під назвою Арахамія (Да­вид Арахамія — голова парламентської фракції «Слуга народу». — Авт.) хоче ско­ротити, може з цим завданням впорати­ся.

Сподіваюсь, Зеленський у нас «прези­дент», а не «резидент», тоді маю до нього інше питання. За ці нещасні два відсотки, на яких хочеш збільшити явку, ти створю­єш небезпечний прецедент. За такою ло­гікою той же Медведчук може провести своє опитування. Наприклад, про статус Харкова, Закарпаття чи Львова, про лік­відацію української армії, про скасування Томосу і української мови. Та що завгод­но!.. Я розумію, що це не матиме юридич­них наслідків, але як це збурить суспіль­ство, країну?! Навіщо це запускати? Це дорога у пекло, до чергових «ДНР-ЛНР». З подібних опитувань почалася війна.

Тому чим менше «зелених», тим кра­ще для країни. Якщо «слуги» на цих вибо­рах отримають менш ніж 20 відсотків, це, по суті, буде делегітимізація цієї влади. Усі будуть казати: де-юре у парламенті монобільшість «слуг», а де-факто люди вам відмовили в одноосібному управлін­ні країною. Тому наступний логічний крок — розпуск парламенту. Звичайно, Зелен­ський цього не схоче робити. Але попе­реду зима… Фінансові проблеми неми­нучі. Як і дострокові вибори…

— Чи сподівався, що буде стільки зашкварів у цієї влади?

— Якщо зранку прокидаєшся і бачиш черговий зашквар «зелених», думаєш: ну, це вже піпец. А після обіду з’являється новий зашквар, і той, дообідній піпец, вже здається фігнею… А увечері, йопе­ресете, ще один зашквар, і думаєш, що це вже повний гаплик. Так триває півтора року, а гаплик країні не настає. І це сво­єрідна формула оптимізму. Це свідчить про те, що наша влада збудувала такий міцний демократичний хребет у державі, або таке надійне риштування, що ці неві­гласи не можуть його розвалити.

— Ти згадував причини програ­шу Порошенка на виборах. Одна з найбільших претензій багатьох лю­дей — чому не посадили Медведчука?

— Тому, що він юрист і жодного разу не перейшов межі, за яку можна було його цапнути. Єдиний раз, коли підставився, це коли Порошенко проводив форум, де заявив, що буде балотуватися у прези­денти. Тоді на одному з медведчуківських телеканалів показували виступ Порошен­ка, а поруч Медведчука, який коментував. Порошенко закінчив виступати, і Медвед­чук каже: «Коли ми зайдемо у парламент, доб’ємося автономної республіки Дон­бас з автономним урядом і автономним парламентом». Він озвучив те, чого ви­магають сєпари. Таким чином формально надав інформаційну підтримку супротив­нику. А це стаття про державну зраду, там є пункт «надання фінансової, економічної, військової та інформаційної підтримки су­противнику». Якщо Медведчук публічно озвучує наміри промосковських терорис­тів — це і є надання їм інформаційної під­тримки. Але експертиза СБУ не побачила там порушення статті про державну зра­ду. Я знаю, що багатьом не сподобаєть­ся така відповідь. Але наші люди насам­перед повинні думати, за кого голосують на виборах. Бо Медведчука у парламент обрали громадяни України. Люди вважа­ють, що їхнє голосування — то таке, то не страшно, хай потім силовики садять по­ганих політиків, зрадників… А ви не оби­райте цих падлюк! Агітуйте, переконуйте одне одного, щоб таких не обирали. Си­ловики не можуть всіх пересадити. Ми не Росія, де садять за інакодумство. Я терпі­ти не можу Лукаш. (Олена Лукаш — про­російський політик, міністр юстиції в уряді Азарова. — Авт.). Це політик з чорним під­небінням. Мій дід Іван казав: «Коли береш собаку, дивись, щоб сучка була із чорним піднебінням. Буде всіх кусати». Оце про неї. Я її терпіти не можу. Але вона фор­мально не вчинила кримінального зло­чину. Вона грамотний юрист. А садити її за те, що говорить речі, які категорично не сприймаю, я не можу. У нас діють єв­ропейські правила, ми не можемо садити людей за слова. Це Зеленський готовий садити людей за слова, переслідує Фе­дину і Звіробій.

Через кілька днів місцеві вибори. То думайте, кого обираєте! Якщо, напри­клад, мер якогось міста, не кажемо яко­го, щоб це не сприймалося як антиагіта­ція, абстрактного міста… Якщо оточення цього мера безкінечно ловили на хаба­рах — по 80 тисяч «баксів», по 50… Кож­ного кварталу правоохоронці беруть ко­гось з близького оточення на хабарах… Для цього і проводять вибори, щоб люди робили висновки, зокрема і щодо цих ха­барників. Якщо вас це влаштовує — о’кей. Тоді не триндіть про боротьбу з корупці­єю, не вимагайте цього від інших!

— Кажуть, політика — брудна спра­ва. Як вважаєш, як політик з величез­ним стажем, у чому цей бруд прояв­ляється найбільше?

— Коли говорять одне, а роблять інше. Особливо боляче, коли свої обдурюють. З політичними ворогами все ясно, тут жод­них ілюзій, а от коли обдурює хтось зі своїх, політично близьких… Наприклад, у вас є одна львівська партія, це просто га­плик, це можна застрелитися…

— Є кілька львівських партій…

— «Самопоміч». Коли ми були у біль­шості в парламенті минулого скликан­ня і про щось домовлялися, вони каза­ли нам «так», але при цьому виставляли безліч умов. Ми це все виконували, а вони в результаті не голосують. Запи­тую: «Як же так?». Кажуть: «Ми все-таки подумали, що це неправильно». Я цьо­го не розумію. Ні то ні. Але скажіть одра­зу. Ба більше! Потім виходять на прес-конференцію і нас, партнерів по коаліції, звинувачують, що ми, мовляв, хотіли ан­тинародний закон провести. Після та­ких історій приходиш додому весь спус­тошений, думаєш: «Ну чому так? У чому проблема? Ми ж разом стояли на Май­дані, під кулями. Чому ти мене так бруд­но кидаєш?». Для мене це непояснювані речі. Це якась родова травма українців. Начальником може бути німець, єврей, москаль, ну тільки не наш, бо якщо укра­їнець, тоді «чому начальник не я?». Оце жаба. Причому у державницькому демо­кратичному таборі ця жаба переїла всіх. З цим треба щось робити. І робити ма­ють не політики, а виборці!