Передплатити Підтримати

«Після дебюту в кіно у восьмирічному віці вирішила стати актрисою»

Ексклюзивне інтерв’ю з молодою, але перспективною акторкою Марією Смоляковою

Фото прес-служби каналу “Україна”.

Попередні два сезони детективного серіалу «Виходьте без дзвінка», які транслював канал «Україна», мали високий рейтинг, бо збирали перед телевізорами численну аудиторію шанувальників детективного жанру. І от уже 7 вересня на каналі стартує третій сезон цього серіалу. У продо­вженні історії на героїв чекають нові випробування, розкриття драматич­них таємниць та небезпечні пригоди. Актриса Марія Смолякова, виконавиця ролі Сашки, почала зніматися у серіалі чотири роки тому, коли їй було лише 17. Про те, яка сцена запам’яталася найбільше, чому вважає, що акторові потрібно мати власний бізнес, і як го­тується до майбутнього весілля, Марія Смолякова розповіла журналістові «ВЗ».

— Маріє, розкажіть про свою герої­ню і як змінюється вона у новому сезо­ні серіалу?

— Я граю племінницю головного героя. Це дівчинка зі села, котра жила з бабусею і дідусем, тому що її мама померла. Вона приїхала вчитися у велике місто і живе у гуртожитку. Але її звідти вигнали. За що? Бо вона підприємлива особа — вирішила налагодити бізнес і продавати мураши­ні ферми. Мурахи розповзлися по всьому гуртожитку, а Сашку — виселили. Але вона і тут не розгубилася. Поїхала до свого дядь­ка Богдана — головного персонажа філь­му. Не все між ними складається гладко, дядько з племінницею «притираються» ха­рактерами… У третьому сезоні, як і кожна дівчина, Сашка починає дорослішати. Змі­нювати ставлення до різних речей. Вона вже не та маленька дівчинка, більш ре­ально починає дивитися на життя. У ново­му сезоні Сашка знаходить нове кохання. У 19−20 років з таким приємним явищем стикаються багато людей. Ми починаємо думати, чим ми хочемо займатись.

— Як змінюються стосунки Олексан­дри з командою, з якою вона працює?

— У третьому сезоні відбуваються події, які всіх шокують. Коли вона бачить дядька, який не спить і відчайдушно шукає правду, їй теж боляче. Вона не знає, як допомог­ти йому. Але в цілому її стосунки з іншими героями добрі, можна сказати, це її друзі, сім’я — вся команда.

— Чи під час зйомок були сцени, які досі згадуєте з острахом?

— О, це була сцена з ігуаною на самому початку. Для мене перший сезон був до­статньо складним, тому що я тільки зви­кала працювати з камерами. Я знімала­ся до цього, але це були лише епізоди, тому у першому сезоні було складно вчи­ти текст. Є люди, які прочитали перед сце­ною і їм цього достатньо. Але це не про мене. Я вчу текст, готуюся. Потім я стикну­лася з тим, що може бути 18 сцен за день. Це величезна робота. Звісно, з віком при­ходить і досвід. Я вже не так втомлююся, як на початках. Взагалі обожнюю цей про­єкт. Всі мої партнери, команда загалом — мої вчителі. Вони мене підтримують з пер­шого сезону. Всі бачили, що я переживала. Народний артист України Василь Васильо­вич Баша — я його просто обожнюю. У нас завжди теплі стосунки з Денисом Роднян­ським, Романом Семисалом, Світланою Шекерою та іншими акторами. Ти приїж­джаєш на майданчик і розумієш, що там на тебе чекають гримери, костюмери, режи­сер — це наче така маленька сім’я, у якій ти живеш і в яку щодня хочеш повертатися. Це дуже круто.

— Чи багато маєте спільних рис з ге­роїнею, яку граєте?

— Коли мені показали сценарій першо­го сезону серіалу, я тоді була студенткою першого курсу естрадно-циркової акаде­мії. Мама прочитала і каже: «Це ти». І я ро­зумію, що це так, є якісь якості. Можли­во, я вже не така наївна, як Олександра, тому що у мене траплялися більш серйоз­ні речі у житті. Але я теж цілеспрямована. Вона мила, в чомусь довірлива і кумедна, але вона ставиться до всього серйозно. У мене теж таке буває: я щось роблю, і хтось може з мене сміятись. Але коли людина ку­медна, це її плюс, а не мінус. До речі, для ролі «Виходьте без дзвінка», я схудла на п’ять кілограмів. Побачила професію зі всі­ма її мінусами і плюсами. У мене нема ро­жевих окулярів, і я ніколи не думаю: от при­йшла на майданчик, мене нафарбували, і я вже дуже красива. Я розумію, що іноді до­водиться працювати і на лютому морозі, тремтіти від страху перед ігуаною… Але у кадрі є партнери, з якими мені страшенно пощастило. Коли приходжу на знімальний майданчик, отримую неймовірний кайф. Насправді, я щаслива, що у свої 17 років потрапила у такий мега-проєкт.

— Як знайомі відреагували на те, що ви отримали одну з головних ролей у 17 років?

— Це не було для мене щось аж дуже нове. Я з восьми років знімаюся. Дуже ці­ную цю професію. Перший час про те, що я знімалася у серіалі, ніхто не знав. Я не з тих, хто приходить в компанію і каже: «Зні­маюся у кіно, я актриса». Ні. Для мене дуже важлива моя робота. І про те, що я знімаю­ся у «Виходьте без дзвінка», багато хто ді­знався через рік-півроку, у тому числі й од­ногрупники.

— Ви не з акторської родини, але з творчої…

— Моя бабуся танцювала в ансамб­лі Вірського. А рідна тітка Тетяна Голяко­ва була примою-балериною Національ­ного театру опери і балету. Вона народна артистка України. Розумію, що ви запитає­те, чому я не стала танцівницею? Бо після дебюту у фільмі «Ой, мамочки» у восьми­річному віці я вирішила стати актрисою. Я у цій мелодрамі зіграла доньку головних ге­роїв. Потім була роль у кримінальній дра­мі «Перелітні птахи», далі невеличка роль у кримінальному серіалі «Відділ 44», згодом у серіалі «Лікар Ковальчук».

— Для першого сезону «Виходьте без дзвінка» ви худли. Як взагалі ставитесь до експериментів із зовнішністю?

— Я знімалася нещодавно в іншому про­єкті, де треба було дуже погладшати. У мене паралельно були зйомки у «Виходь­те без дзвінка», де треба бути більш струн­кою. Не скажу, що я тепер аж дуже схудла, але, якщо подивитись, яка я була в пер­шому сезоні й третьому — помітно, що я насправді схудла. Для мене це непроста тема. Не завжди виходить, іноді зриваюсь і починаю все спочатку, я дуже багато про це читаю. Я, як і будь-яка актриса, хочу по­фарбувати волосся і змінити повністю свій імідж. Щоб побачити себе з іншого боку. Це дуже цікаво — щось інше. З табу — у мене релігія й політика.

— А як ставитеся до забобонів?

— Це вже в мене було. Стрічку мені на фотографію одягали один раз. Зігра­ла у фільмі, де, за сюжетом, моя герої­ня — старшокласниця Поліна Дудка стає жертвою булінгу. Мама її не розуміє, і вона знаходить «підтримку» у порадах кібер-маніяка на прізвисько «Друг». І здійснює суїцид на очах однокласників… Я свідома того, що це лише знімальний майданчик, а не життя.

— Після зйомок третього сезону у світі почався карантин. Як адаптували­ся до нових реалій?

— Карантин провела з моїм хлопцем, він теж актор. До цього ми не бачилися три мі­сяці. Тому що працювали. Перші два тижні все вдома прибирали, він у мене дуже лю­бить все робити сам, змайстрував три по­лички, влаштували перестановку. Я займа­лася спортом, у мене ще було навчання. Такий активний період. Через місяць ми купили собаку, шпіца, назвали Леонард. Це було величезне щастя. Але у мене на­став момент, коли нічого не хотілось ро­бити. Страшно було. Невідомість: що буде далі, як жити. Я така людина, яка все пла­нує. Для мене цей період був переосмис­ленням себе, я насправді звикла сидіти вдома. А зараз вже хочеться працювати, духовно розвиватися. Ми готуємо з моїм хлопцем, почали шити речі, самі зробили лежак для собаки. Я розумію, що якісь на­вички певні повинні бути. Наприклад, мені іноді шкода віддати 80 гривень, щоб під­різати штани. Я ж можу навчитися робити це сама.

— Чия була ідея узяти до дому песи­ка?

— Це була мрія мого дитинства. І Сашко мене підтримав у цьому. Ми наважились.

— Сашко вже освідчився? Плануєте весілля?

— Плануємо одружитися наступно­го року, тому що зараз високосний рік, я вірю в ці прикмети. І зрозуміло, що хочеть­ся свято не нашвидкуруч. Я вже приміряла сукню. Тому що до весілля треба готувати­ся серйозно. Поки є час, потім буде ба­гато роботи, все змінюється кожен день. Але дякую моїм подружкам, нареченому, що вони мене підтримують. Коханий мені освідчився. Це було на Новий рік. Ми дов­го не могли придумати, що подарувати одне одному. Я йому кажу, було б приколь­но, щоб ти зробив мені пропозицію. Ми­нуло два дні. І тут коханий запитує: «А яку ти хочеш каблучку?». Я кажу: «Ні, мені так не треба. Я пожартувала». Та зрозуміло, що я чекала на пропозицію, але у мене все одно був шок. Пізніше мені розповіла наша спільна подруга, що він планував зробити мені пропозицію ще того літа.

— Багато акторів, коли почався ка­рантин, замислилися над більш прак­тичними професіями. Чи у вас були такі думки?

— Я з тих акторів, хто вважає, що пови­нен бути бізнес. Тому що, коли є гроші, є свобода. Це жорстко, але це правда. Ця професія нестабільна: сьогодні ти зніма­єшся, завтра — ні. Мені дуже подобається кіно. Я викладаю в акторській студії разом з моїм хлопцем. Але, щоб відкривати влас­ну справу, потрібен багаж, тому треба при­діляти 80% свого часу. Зараз немає мож­ливості це реалізувати.