«Усвідомлення зрослих небезпек з боку Росії підштовхне патріотичну опозицію до консультацій перед виборами»

У багатьох громадян і аналітиків склалося враження, що після переможного результату «Слуги народу» на президентських, а згодом і на парламентських виборах, інші партії, за винятком «Європейської Солідар­ності», побували у нокдауні. Пережили шок, розгубилися, покірно склавши руки, опусти­лися на мілину… Чи зуміли за рік провально­го правління «слуг» прийти до тями, відновити свої сили — щоб знову претендувати на увагу електорату? Зокрема на найближчих, місце­вих виборах. Про це та інше кореспондент «Високого Замку» розмовляє з виконавчим директором Інституту світової політики Євге­ном Магдою

 — Оскільки «Слуга народу» утворила монопольну парла­ментську більшість, усі інші пар­тії, так чи інакше, є опозицій­ними. Теперішня опозиція має широкий спектр. «Європей­ська Солідарність» достатньо успішно підтягує під свої прапо­ри представників різних союз­них для неї партій. Насамперед — «Народного фронту», части­ну виборців «Голосу», які дезорі­єнтовані через кадрові пробле­ми у його керівництві, правих партій. Водночас посилюються позиції «Опозиційної платфор­ми — За життя». І це не випадко­во. До «ОПЗЖ» дрейфують ви­борці, які не отримали бажаного від Зеленського — швидкого за­вершення війни і встановлення миру. І які натомість (це помітно достатньо сильно) споживають інформацію з цілої низки теле­каналів, які контролюють керів­ники «ОПЗЖ».

«Батьківщина» спирається на власну перевірену партійну мережу, яка з роками нікуди не зникає. Це здебільшого виборці малих міст, обласних центрів на заході країни та у її серцевині.

Жалюгідний стан економіки і відсутність прогресу із ситуаці­єю на Донбасі, спроби керівни­цтва країни загравати з Росією будуть лише збільшувати опо­зиційні настрої виборців. Вони розходитимуться по різних по­літичних таборах. Це нормаль­но для демократичної держави.

— Після перемоги Зелен­ського і представники колиш­ньої владної, постмайданної, команди розійшлися у різ­ні боки. Експрем’єр Володи­мир Гройсман — окрема іс­торія. На тривалий час зник з політичного горизонту Ар­сеній Яценюк. Не було чути Юрія Луценка. Але коли ситу­ація в Україні і навколо неї по­гіршилася (зокрема через зо­внішні загрози), ці люди все частіше заявляють про себе, солідаризуються один з од­ним. Зокрема Турчинова, Лу­ценка бачили у групі підтрим­ки Порошенка під час суду над ним. Заяву на підтрим­ку п’ятого президента зробив Яценюк. Чи можуть названі політики знову стати одним ансамблем?

— Я — реаліст. Таке об’єднання було б логічнішим і можливим перед президентськими вибо­рами. А йдеться про дуже віро­гідні дочасні парламентські ви­бори, прелюдією до яких буде місцева кампанія (або такі вибо­ри можуть відбутися одночасно). Тому кожна політична партія бо­ротиметься за власну високу по­зицію. Інша річ, що серед демо­кратів може повторитися «пакт непоборення», укладений ними у 2012 році. У будь-якому разі, усвідомлення патріотичною опо­зицією зрослих небезпек з боку Росії підштовхуватиме її щонай­менше до взаємних консульта­цій. Це буде достатньо цікавий процес. Але не варто чекати все­охоплюючого «одобрямсу». По­розуміння досягатимуть на інди­відуальному рівні.

— Чи розробляють пред­ставники демократичної опо­зиції стратегію боротьби і пе­ремоги на місцевих виборах над «Слугою народу», над тією ж «ОПЗЖ»?

— Місцеві вибори дають мож­ливість оголосити себе пере­можцем будь-якому з учасників цих перегонів, який десь щось виграв. З огляду на те, що «Слу­га народу» у парламенті роз­глядає можливість ще більшої партизації виборів (за пропо­рційною системою хочуть фор­мувати ради у населених пунк­тах від 10 тисяч жителів), це виглядає як налаштування на компенсацію її майбутніх пора­зок. Тому я звертав би увагу на ситуацію у містах-мільйонниках і в обласних центрах. Результа­ти виборів там будуть найбільш показові.

— Що можуть набрати по­стмайданівські демократичні сили, на які люди колись по­кладали великі надії? Скажі­мо, такі, як «Самопоміч», яка майже зникла з політичного обрію, чи «Голос», кермо яко­го покинув її колись харизма­тичний вожак?

— До виборів ще достатньо далеко, добрі три з половиною місяці. Думаю, що у Львівській міській раді «Європейська Со­лідарність» перемоги не упус­тить. І буде достатньо потужно представлена у Львівській об­ласній раді. Стоятиме питан­ня про спроможність домовити­ся, про те, з ким постмайданні сили створюватимуть коаліцію. Зі «Слугою народу», яка, ймо­вірно, на місцях буде представ­лена фракціями (але, думаю, не виграє жодного знакового мер­ського місця)? Чи все-таки пар­тії, породжені Революцією гід­ності, шукатимуть спільну мову.

— Завжди регіони задивля­лися на центр. Хто перемагав у Києві, той багато чим впли­вав на ситуацію у країні. Пози­ції Віталія Кличка непорушні?

— Багато хто вважає, що у Кличка виграти не можна. Я ж думаю, що це — реально. Не­зважаючи на його високий рей­тинг і на те, що у нього на поса­ді мера є певні досягнення. Але незалежно від результатів вибо­рів київського міського голови, партія «УДАР», яку Кличко три­мав у політичному холодильни­ку, не матиме більшості у Ки­ївраді. І їй доведеться робити вибір, про який ми вже говори­ли: створювати коаліцію зі «Слу­гою народу» або іти на союз із «Європейською Солідарністю» та іншими демократичними пар­тіями, які утворилися після Май­дану.