«Досі підтверджується фраза про те, що „Україна годує“. Так було популярно говорити ще при Союзі»

21 квітня на ICTV відбулась прем’єра іронічного детективу на 16 епізодів «Закляті друзі». Його виробництвом займались автори популярного серіалу «Пес». В основі картини — іспанський проєкт «Ольмос і Роблес». За першими відгуками глядачів, серіал вийшов навіть насиченішим, ніж оригінал, адже поєднав у собі комедію, детектив та екшн. Новий проєкт привернув увагу й іноземних акторів. Серед головних персонажів опинився білорус Сергій Новицький. У його професійній скарбничці понад 80 ролей. Про роботу в Україні, новий серіал та життя на карантині Сергій Новицький розповів журналістові «ВЗ».

— Цього тижня відбулася прем’єра серіалу. У ньому є троє основних ге­роїв — двоє місцевих поліцейських і столичний слідчий. Яка у серіалі ваша роль?

— Я граю провінційного поліцейсько­го в невеликому містечку, який жодно­го разу не затримував серйозних зло­чинців, тому що у місті не було вбивств, справжніх злочинів. Він багато про це чи­тав, але на практиці — абсолютний нуль. У роботі йому допомагає природна інтуїція. Ось такий трохи невпевнений, наївний і добрий — це мій персонаж. «Закляті дру­зі» — адаптація іспанського серіалу. Однак наша версія вийшла зовсім іншою, не схо­жою на оригінальну. У нас так само є про­фесіонал зі столиці, якого звати Роберт. Він по-справжньому веде розслідування. Та в основі ми маємо іншу історію. На мій погляд, українська значно цікавіша.

— Чим для вас ще цікавий цей про­єкт?

— Кожна серія відрізняється, оскільки персонажі потрапляють у нові обстави­ни. Але від першої до останньої серії тяг­неться та ж канва — щодня відбуваються вбивства, і головний злочинець зали­шає підказки. За ними ми шукаємо два­надцять ключів, про які розповідається у першій серії.

— У серіалі вистачає екшн-сцен. Ви стикалися з якимись технічними труднощами на майданчику?

— З бойовими сценами не мав про­блем, оскільки мій персонаж не брав участі в перестрілках і бійках. Отриму­вав у лоб і проходив далі. В основно­му, Джеймс розбирався з усіма, всіх не­гідників «рубав». Та все-таки невеликі складнощі були, як і всюди. Наприклад, потрібно було вивчати великі тексти за короткий час. Коли нападала «забувач­ка», доводилося робити багато дублів. Але завдяки професійній групі працюва­лося легко. Іноді накопичувалася втома, але це і є звичайна робота актора. Коли бачив, що хтось з акторів забував сло­ва, чимось був незадоволений, я розу­мів, що це втома. Дванадцять годин пра­цюєш, не виходячи з майданчика, потім їдеш додому і не лягаєш спати, а вчиш текст на наступний день. Це важко, але водночас цікаво.

— На майданчику комедійних про­єктів часто звучать жарти…

— Звісно, без гумору не обійшлось. Ми так вжились у ролі, що часто називали один одного за іменами персонажів. Та­кож вигадували смішні прізвиська. Ро­берт, якого грав литовець Джеймс Тра­тас, у нас був «Робокопом», бо показував серйозного колишнього спецназівця. Та в нас і обставини були схожі з реальни­ми. Джеймс же побував у голлівудських проєктах, а ми з Олегом Іваницею, що зі­грав Охламонова, місцеві. От і вийшло — двоє провінційних і столичний.

— Ви — білорус, а знімались в укра­їнському серіалі. Як потрапили на кастинг?

— Це акторське везіння. Мене зна­йшли продюсери в мережі, подивилися на мої фотографії. Потрібні були персо­нажі з різними типажами. Джеймс — гла­мурний красень, я — сільський простак. Навіть візуально ми мали сильно відріз­нятись. Після такого заочного вибору мені подзвонили, і я полетів на «живий» кастинг перед Новим роком. Продюсе­ри подивилися дуже багато акторів, але зупинилися на мені. Отримав такий собі подаруночок після свят у формі хорошої новини.

— Виробництво серіалів в Україні та Білорусі відрізняється суттєво?

— Самі білоруси дуже мало знімають сьогодні. Тому порівнювати практично нема що.

— На час зйомок ви жили у Києві. Чим вас здивувала Україна?

— Я жив на околиці міста, але й там знаходив багато кафе, ресторанів, де можна смачно поїси. Досі підтверджу­ється фраза про те, що «Україна годує». Так було популярно говорити ще при Со­юзі. Коли гуляв Хрещатиком, відчув дух свободи. Люди поводяться вільно, вони відкриті. У Білорусі з цим трохи гірше, люди ніби замкнуті в собі. Навіть якщо у вас економічні проблеми, якісь негараз­ди, цього на вулицях не помічаєш. Саме це дуже сподобалось в українцях.

— Нещодавно і в Білорусі ввели ка­рантин. Чим займаєтесь тепер удо­ма?

— Я також працюю в антрепризному театрі. Була ідея робити онлайн-покази, поки займаємось організацією. Залиша­ємось вдома, але це тепер життєва не­обхідність. Думаю, сьогодні прийшов час справ, які ми постійно відкладали на по­тім. Я, наприклад, вже давно хотів почати вивчати англійську, бо знаю тільки фран­цузьку. Ось настав час взятись за неї. По­чав готувати, хоча ніколи цього не робив. Тепер печу дітям млинці на сніданок. Вчу правила дорожнього руху, бо маю намір складати іспит на водійські права.

— Ви чоловік, якого можна ставити у приклад. Завжди таким були?

— О, у школі мене не можна було ста­вити за зразок. Відмінником не був. Біль­ше подобалось бути душею класу. За це мене у свою компанію брали старші шко­лярі. Хуліганив з ними. Змінився, коли з’явилась власна сім’я. Коли одружуєш­ся, з’являється відповідальність.

— На карантині є речі, яких так бра­кує?

— Звичайно, не вистачає живого спіл­кування. Однак допомагає розуміння, що необхідні заходи безпеки. Потрібно по­думати про інших людей, особливо похи­лого віку. Стежу за новинами, перечитую їх щоранку. Мене це не нервує. Людям потрібно знати, що ситуація серйозна і люди вмирають. Щоб не було паніки, по­трібно дотримуватись правил.

— Ви, мабуть, натрапляли не на один фейк у мережі про коронавірус. Які найкумедніші вам запам’ятались?

— Бачив відео, як фейки створюють­ся. До магазину забігає чоловік, хапає ві­зок і накидає туди всього підряд з однієї полиці. Це спеціально знімають на відео. Через певний час продукти повертають. Але в мережі потім гуляють фейки, що полиці у магазинах порожні. У нас все за­повнене, їжі вистачає. Гадаю, панікува­ти ми ще встигнемо, тому варто цінува­ти той час, який ми проводимо вдома, з рідними.