«У карті мрій написала, щоб новий рік дав змогу потрапити на сцену. І здійснилося!»

Їй 57 років, і вона перша українка в історії, яка позмагалася у Болгарії за корону на престижному міжнародному конкурсі краси серед жінок, яким виповнилося 50+. Львівська колекціонерка, поціновувачка модного стилю Оксана Бобошко-Вандерховен (на фото) виборола почесний титул Grandma International («Міжнародна бабуся»). За титул найкращої бабусі боролися сорок харизматичних учасниць з різних країн світу.

Галичанка вразила журі феєричністю та тим, що просто була собою, — яскравою, життєрадісною. На конкурсі талантів танцюва­ла аргентинське танго, на фі­нальному виході дефілювала у сукні від дизайнерки Марти Ваххольц (на сукні — великий портрет Лесі Українки та цитати з її віршів). На одному з виходів красувалася у довгій шаляновій зеленій сукні, в руках тримала декоративного півня. Оксана Бобошко-Вандерховен вважає, що саме танго було найщасли­вішим моментом конкурсу: за­плющила очі і віддалася магії танцю.

Каже, її життєве кредо: «Піс­ля 50 років можна нарешті по­жити для себе». А ще вважає, що кожна жінка як пташка. Одні ціле життя в’ють гніздо, але, на жаль, не всі встигають насоло­дитися польотом. Одразу піс­ля повернення пані Оксани до Львова журналістка «ВЗ» зустрі­лася з титулованою жінкою, аби поспілкуватися про закулісся конкурсу краси.

— Щиро вітаю з перемогою. Чи колись думали, що після 50 років будете дефілювати на конкурсі краси?

— Ніколи про таке не думала! Завжди мала артистичні дані, відчувала, що хочу потрапи­ти на сцену. Та у радянські часи було не до сцени. Двадцять ро­ків працювала вчителем історії та мистецтвознавства.

Мрії все ж здійснюються. На­передодні нового року коле­жанка Івона Лобан (засновни­ця проєкту «Під зорею Пінзеля») порадила мені скласти карту мрій. Ви не повірите, тоді поста­вилася до цього з гумором, про­сто бавилася… Але таки склала карту. Написала, щоб новий рік приніс мені можливість потра­пити на сцену. І до року моя мрія стала реальністю. Національний директор міжнародного конкур­су краси «Місіс Східна Європа» Уляна Оксенюк запропонувала взяти участь у конкурсі Grandma Universe. Це моя тема. Для жі­нок 50+ це певна місія — гурту­ватися довкола певної ідеї. Тому одразу погодилася, довірилася своїй інтуїції.

— Як на ідею конкурсу від­реагував ваш коханий чоло­вік — бельгієць Поль Вандер­ховен?

— Він — людина не шоу та соцмереж. Працює у Львові рес­торатором. Поль сказав мені: «Фіфі (її домашнє прізвисько. — Авт.), це все „мішура“, але це твій характер. Тому їдь на кон­курс». Не поїхав зі мною до Бол­гарії, взяла зі собою колежанку. Коли я була на репетиціях у бол­гарській Софії, Поль писав мені красиві смс-повідомлення з під­тримкою.

Коли приїхала додому, ди­вився на мене трохи насторо­жено: як я буду поводитися, бо приїхала з короною. Сказав мені: «Ти знаєш, не можу багато з тобою говорити, бо маю зйом­ки на телебаченні…».

На конкурсі не ставила собі за мету здобути корону. Хотіла вийти на сцену в гарних сукнях, потанцювати… Корона симво­лічна. Для мене важливі емо­ції. Зокрема, відео мого виходу в сукні переглянули у Фейсбуці понад 8 тисяч осіб.

— Відчували напружену ат­мосферу серед конкурсан­ток?

— На конкурсі панувала до­брозичлива атмосфера. Усі усміхалися. Інша річ — чи щиро. Запам’яталася перша зустріч з конкурсантками, коли на вечо­рі обмінювалися презентами. Я везла у Софію 40 подарунків — пряники у вигляді ангела, біжу­терію з мікровишивкою.

Під час першої вечері погля­дами перетнулися із Санітою — учасницею з Латвії. З нею по­дружилася. Таки між жінками існує «хімія». Біля мене за сто­лом сиділи дві конкурсантки з Росії (загалом на конкурсі було аж п’ять росіянок. — Авт.). З ро­сіянками спілкувалася лише українською. Теми війни на схо­ді не чіпали. Наприклад, з Ка­тею з Рязані зі мною трапилася смішна історія. Під час одно­го з виходів вона йшла попере­ду мене. Попросила її трима­ти дистанцію, бо у мене сукня пишна. Коли росіянка вийшла, я випадково двічі наступила їй на шлейф сукні. Після конкурсу ми жартували: якби не політика, то усі б сказали, що я спеціаль­но наступила росіянці «на хвіст».

Наприкінці конкурсу Катя мене привітала з перемогою і запита­ла, чи я б не могла стати її сти­лістом через… Вайбер. Ще один момент закулісся — зауважи­ла, що на останньому виході жін­ки хвилювалися. А я ні, бо люблю сцену. Мені все йшло у кайф! Під час оголошення титулів я взяла Катю за руку. Потім взяла за руку свою подругу Саніту.

— Звідки у вас ідея вийти на сцену у розкішній зеленій сукні з квітковим принтом, а в руці тримати півня?

— Я жінка, яка любить лама­ти шаблони. Не тому, що хочу виділитися, а тому, що це стан моєї душі. Не люблю сірості. В житті мені потрібні кольори та емоції. За місяць до конкурсу у Болгарії відвідала львівський Тиждень моди. Сподобалася етноколекція дизайнерки Мар­ти Ваххольц. Захотіла поїхати на конкурс краси в сукні саме з її колекції. Півень був доповненням до мого образу.

— Які можливості відкрив вам цей конкурс?

— Завдяки конкурсу ще раз переконалася, що жінки хочуть бути гарними, а також у тому, як цього не треба робити… По-перше, не треба молодитися. Чим більше ти це робиш, тим смішніше виглядаєш і видаєш свій вік. Треба бути адекват­ною щодо свого віку. По-друге, на конкурсі зауважила, що дея­кі хочуть модно одягатися, але не мають відчуття стилю. Чима­ло конкурсанток відзначили мій смак до стилю, сказали, що я їх надихаю: «Ти змогла. А ми що, не зможемо?». І для мене це вже місія!

Планую організувати з Уля­ною Оксенюк відбірковий кон­курс — шукатимемо наступну учасницю, яка через рік пред­ставлятиме Україну на конкурсі Grandma Universe. Місія відбору — дати шанс жінкам 50+ показа­ти себе, свої таланти (не йдеть­ся про запеклу боротьбу за ко­рону). Це додасть упевненості у своїх силах.

— Поділіться секретами «променистого щастя», про яке у своїй книзі писала зна­менита Хелен Анделін.

— У житті пережила чима­ло негараздів. Мабуть, це дало змогу відштовхнутися і сказати: «А тепер хочу пожити для себе — щасливо». Я почала літати у 50. Насамперед, зрозуміла, що труднощі стали благом, бо на­вчилася літати.

Рецепт — спершу захоті­ти змін, бути сміливою. У сі­мейному житті потрібно мати особисту зону комфорту. Тут важлива матеріальна незалеж­ність жінки, потрібно інвесту­вати в себе.