«Переселенка з Донбасу написала, що мої прогнози погоди врятували від інфаркту, інсульту…»

Наталка Діденко з домашнім котом Апельмоном щодня з’являється в ефірі каналу «Еспресо» з опера­тивною інформацією про погоду. Розповідає про неї «по-домашньому», зовсім не так сухо, академічно, як деякі її колеги. Не один глядач за­уважував: які б неприємні сюрпризи не підкидала нам небесна канцелярія, ця жінка влучними фразами вміє під­няти настрій тим, кого дратує майбутня мжичка, ожеледиця, «каша» під ногами чи надмірна спека. Утім, наша сьогоднішня співрозмовниця — не тільки талановитий синоптик. Вона — ще й великий книголюб, любитель співу і старожит­ностей, українка з активною громадянською позицією…

— Пані Наталю, за вікном — кінець грудня, проте зимою і не пахне. У Львові цими дня­ми бачили цвіт магнолій, а снігу нема. Що не так з на­шою погодою?

— Справді, цьогорічний гру­день не вкладається у кліматич­ні норми, перевищує їх за весь період спостережень. Причина цього — південно-західні вітри, які принесли гаряче повітря. До того ж антициклон стримує во­логу, яка могла б остудити це повітря. Про зиму загалом мож­на буде судити за підсумками січня-лютого.

— Чи зможуть на цей Новий рік, на Різдво наші дітлахи покататися на лижах-санча­тах? Чи повернуться в Укра­їну класичні — морозні бага­тосніжні — зими, які бачимо у фільмі «Вечори на хуторі біля Диканьки»?

— Такі сніжні зими пам’ятаю і я, переважно у дитинстві. А згадай­те снігові замети березня 2013 року! «Справжню» зиму ми точ­но побачимо у Карпатах. Чи буде вона такою на Різдво, говори­ти зарано. Принаймні до Ново­го року не передбачаю суттєвих опадів у вигляді снігу. Похоло­дання очікується орієнтовно із 28 грудня. Але воно буде досить кволим, у межах від мінус 2 до мі­нус 6 уночі, удень — близько нуля, невеличкий мінус. Є ймовірність снігу, але невеликого.

— Нинішні погодні анома­лії — це наслідок безвідпові­дальної діяльності людей, які нищать екологію, зокрема вирубують ліси, засмічують ґрунти, воду пластиком, чи певна закономірність, визна­чена матінкою-природою?

— Погода, яку зараз спосте­рігаємо, має комплекс причин. Людина, яка шкодить довкіллю, дотична до цих аномалій. Але не забуваймо про циклічність у природі. Я належу до тієї мен­шості, яка не вважає, що новий льодовиковий чи аномальний спекотний період може спрово­кувати своєю діяльністю люди­на. Так, унаслідок техногенного розвитку нашої цивілізації від­буваються деякі перепади, але все ж таки, як на мене, основні погодні переміни — це результат діяльності Сонця, Космосу.

— Як телезірку вас за­прошують на світські вечір­ки? Можливо, знімали в яко­мусь фільмі, рекламі — так само, як вашого колегу Мико­лу Луценка, що вів «Миколи­ну погоду»? Можливо, ваша упізнаваність допомагає у ви­рішенні побутових питань?

— Насправді наша професія не така популярна. В Україні вона зазвичай є об’єктом для насмі­шок, анекдотів. На відміну від США, Європи, де синоптик часто є героєм кінофільмів, який рятує світ. Поза тим, свою роботу дуже люблю. Щодо вечірок — якби на­віть запрошення на них були, від­мовилася б туди іти. Не люблю таких речей. Зате з приємністю спілкуюся з простими людьми, які впізнають мене на вулиці.

— Чи є статистика отри­маної вигоди, яку приносять синоптики світовій чи укра­їнській економіці своїми пе­редбаченнями?

— Є неймовірна користь від точної метеорологічної інфор­мації у будь-якій сфері людської діяльності! Не назву вам цифр економічного ефекту загалом, але зішлюся на приклад з влас­ної практики. Колись працюва­ла в агрокомпанії, яка вирощу­вала картоплю для виробництва чипсів. Агроном розповідав, що мої консультації неймовірно до­помогли цій фірмі. Уявімо, ви­копали картоплю, вона лежить просто неба. А я повідомляю, що через два дні будуть силь­ні дощі. Керівництво компанії зробило все, щоб швидко за­брати урожай — і тим врятува­ло його. Точні прогнози погоди мають неймовірно важливе зна­чення для життєдіяльності лю­дини, починаючи від дрібних пи­тань і закінчуючи промисловими масштабами.

— Пригадайте найбільш до­рогі вашому серцю слова по­дяки, які коли-небудь чули-читали від своїх телеглядачів, радіослухачів?

— Мені багато пишуть, дяку­ють за оптимізм, який вселили мої слова. Виділю один випадок, який дуже зачепив. Під час Рево­люції гідності я разом зі своїм ко­том Апельмоном у прямому ефі­рі (навіть уночі) розповідала про погоду на Громадському теле­баченні. Через два роки отрима­ла лист від літньої переселенки з окупованих територій, яка переї­хала у Західну Україну (там її при­йняли друзі). Ця жінка писала: «У тому воєнному хаосі, незрозумі­лості, малодоступності інформа­ції, хвилюваннях-переживаннях, коли світ немовби розколював­ся, єдиним рятівним колом для мене були ваші вечірні ефіри з Апельмоном, яких з нетерпінням чекала щовечора». Жінка зізна­лася, що ці ефіри фактично вря­тували її від інфаркту, інсульту, заспокоїли, гармонізували, дали надію.

— Одного посушливого літа колишній прем’єр Украї­ни Азаров розпікав директо­ра Укргідрометеоцентру Ми­колу Кульбіду. На «повному серйозі» казав йому: якщо не забезпечить нормальної пого­ди, будуть оргвисновки… Вам у своїй роботі не доводилося стикатися із самодурами?

— На щастя, ні. Але про такі випадки знаю. Буває, і зараз де­які люди запитують, чому немає снігу або коли буде тепло? Я з поблажливістю ставлюся до та­ких закидів на адресу синопти­ків. Неточні прогнози у нас бува­ють. Метеорологія не досягла ще такого розвитку, щоб давати їх зі 100-відсотковою точністю. Коли ще працювала у Гідрометео­центрі, у нас була така практика: якщо прогноз не справджувався, збиралися всі колеги, запрошу­вали авіаметеорологів з Борис­поля, Жулян, представників аг­рометеорології — і цей випадок розбирали. Відбувалася корисна дискусія. Щоправда, бували ви­падки, коли за неточний прогноз знімали частину премії…

— Під час Помаранчевої ре­волюції одна з ваших колег, Людмила Савченко, у прямо­му ефірі підтримала майда­нівців — спростувала брехню тодішньої влади. Нам дово­дилося чути, що і ви не стоя­ли осторонь громадських ак­цій…

— Як звичайний громадянин я всю Помаранчеву революцію провела «на передовій». Під час тих подій на Майдані ви­ходив спеціальний бюлетень з новинами. Щодня я писала у ньому прогноз погоди для про­тестувальників. Це було дуже важливо для них, бо у Києві тоді був сніг, холод…

— Припускаю, свою грома­дянську позицію ви успадку­вали від батьків-інтелігентів — матері-вчительки і тата-ге­олога. Які саме їхні життєві правила вмонтували у свою поведінку, вчинки, манери?

— Мій батько походить зі Славського на Львівщині, мати — з Полтавщини. А народила­ся я на Вінниччині. Там бать­ки мої змушені були зупинити­ся, бо я вже просилася на світ… Мені дуже пощастило з ріднею. Полтавщина — серце України, а Львівщина, Карпати — взагалі неймовірна українська земля… Мої батьки — фантастичні люди. Тато привчив до книжки. Казав: людина, яка не читає художньої літератури, нічого у житті не до­сягне. Тож читати — золоте пра­вило для мене. Мати моя — теж неймовірна людина. За фахом — вчителька математики, лю­дина стримана. Вражала вну­трішньою чистотою, відданістю, справжністю. Добре розумі­ла інших, була надзвичайно по­рядною. Велика патріотка Украї­ни, непоказна — ніколи голосних фраз-криків від неї ніхто не чув. Приклад моїх батьків надихає мене усе життя.

— Скажіть, Наталко, що, крім атмосферних фронтів, антициклонів, перепадів ат­мосферного тиску, займає вас поза роботою?

— Моя робота — це мій стиль життя. Подобається цим займа­тися, тому ніколи не відчуваю «ви­робничої» втоми. А ще я страшен­но люблю співати. З дитинства виступала у професійних хорах. Зокрема у знаменитому «Ще­дрику», у дитячому хорі Оперно­го театру. Зараз співаю у бароко­вому аматорському хорі «Б.А.Х.». Він подав заявку на міжнародне змагання хорів з усього світу, яке відбудеться у липні в Антверпе­ні. Нашу заявку вже підтвердили. Можливо, будемо єдиним колек­тивом з України, який братиме участь у такому дійстві. Неймо­вірно цим пишаюся!

Уже казала вам, що люблю художнє чтиво. А ще обожнюю старовинний одяг, національ­ну кераміку, перш за все україн­ську. Нещодавно була на весіл­лі у друзів з Алжиру і привезла звідти тамтешні гончарні виро­би. Чоловік жартує: під твою ке­раміку треба купувати окрему квартиру. Життя цікаве — і все довкола мені цікаве.

— Бачив фотографії з того алжирського весілля. Ка­жуть, своїм вбранням на ньо­му — у східних мотивах з укра­їнським мереживом — ви зчинили фурор…

— Моя близька подруга по­над 30 років живе в Алжирі. Не­давно одружувався її старший син. Весілля в Алжирі дуже ці­каві. Чоловіки окремо обіда­ють у залі, а головне дійство (у нашому розумінні) — виключ­но для жінок. Весілля відбува­ється у народному стилі, гос­ті одягають національні сукні. Тож ми вирішили привнести у нього український акцент. З Ки­єва привезли наш національ­ний одяг, брати молодого і най­ближчі його друзі одягли ці сорочки, мої подруги-україн­ки, які живуть там (до речі — по­ходять з Донецької і Луганської областей), теж одягнули ви­шиванки. Я переслала в Алжир українську музику, включаючи «Горіла сосна», ще кілька тан­цювальних мелодій для молоді. Коли ми вийшли у цих україн­ських строях — всі були у захо­пленні. Наступного дня після весілля мені сказали, що дру­зі молодого страшенно хочуть придбати українські вишиван­ки. Кажу: гаразд, дві-три ми ку­пимо і передамо вам у подару­нок. А мені кажуть: ні-ні, треба мінімум 10−12!

— Ви погоджуєтесь із кри­латою фразою з популярного фільму про те, що «всяка по­года — благодать»? Як людям пережити погодну депресію?

— Звичайно ж, не всяка пого­да — благодать. Мій рецепт від­волікання від поганої погоди — подорожуйте! Рідною Украї­ною, іншими країнами. Варто оглянутися довкола, виїхати за межі свого міста-села, області, — всюди є неймовірні речі, про які ви навіть не здогадувалися. Коли на вихідні зміниш обста­новку, у тебе буде зовсім інший внутрішній стан. Головне — руха­тися, пізнавати світ.

— Ваш кіт Апельмон зміни погоди не відчуває?

— Я помітила за ним таку, від­мінну від людей, особливість: коли іде дощ (тобто відбува­ється зниження атмосферного тиску), він ганяє як кінь по хаті, жвавий, веселий. А коли надво­рі сонце (антициклон, високий атмосферний тиск), Апельмон може цілий день спати.

— Відомо, що лікарі доволі негативно ставляться до на­родних цілителів, знахарок, вважають їх ледь не конку­рентами. А як ви сприймає­те «народних синоптиків»? Чи варто вірити їм?

— Ставлюся до них як до астрологів. Комусь їхня інфор­мація може бути цікавою. Якщо людині це допомагає, якщо вона якимось чином використає їхню інформацію на практиці — на здоров’я! Хоча серйозно стави­тися до передбачень «народних синоптиків» не можна. Метеоро­логія — це наука, прогноз погоди складають кваліфіковані фахів­ці. У наш техногенний час гово­рити про якісь народні прикме­ти щонайменше некоректно. Це, знаєте, коли невеличкий нежить — можна калину-малину попити. А якщо вже щось серйозне — всі ми звертаємося до професіона­лів. Так і у синоптиків.