«Політик, готовий діяти на догоду Кремлю, ризикує не добігти до Ростова»
Саміт у Парижі, вважає політолог, буде для Зеленського «кваліфікаційним іспитом на право бути президентом»
/wz.lviv.ua/images/interview/_cover/401591/magda.jpg)
З перемогою чи зрадою президент України Володимир Зеленський повернеться з нормандського саміту у Парижі? Якою буде реакція активної частини суспільства? Чи можлива побудова в Україні авторитарної влади? Про це та інше говоримо з відомим українським політологом, директором Інституту світової політики Євгеном Магдою.
— Усі у тривожному очікуванні зустрічі Зеленського та Путіна під час «нормандської» зустрічі у Парижі, яка запланована на 9 грудня. Є небезпека, що президент України підпише зобов’язання, які можуть йти урозріз з національними інтересами. Іншими словами, підпише акт капітуляції. Які у вас передчуття?
— Нагадаю, у саміті беруть участь не двоє президентів, а четверо лідерів (окрім президентів України і Росії, президент Франції і канцлерка Німеччини. — Авт.). І кожен має свій інтерес. Україна виконала усі вимоги, які Росія їй висувала напередодні зустрічі: провела «розведення військ», 1 жовтня погодила так звану формулу Штайнмаєра… Саміт у Парижі буде для Зеленського таким собі кваліфікаційним іспитом на можливість і право бути президентом. Якщо складе його належним чином, то зможе далі працювати на цій високий посаді…
— Тобто у вас є надії, що він зможе його скласти належним чином, не поступившись національними інтересами України? Звідки цей оптимізм?
— Якщо вважати, що президент їде туди, аби капітулювати, то йому краще взагалі не їхати. Зеленському треба думати, як після цього саміту повертатися в Україну. Згадайте, що домовленості, які були досягнуті на попередніх самітах (після лютого 2015 року), не були реалізовані. Пригадуєте, яким був медіафон перед цими зустрічами? Тоді в українському суспільстві нагніталася зрада. Вона і тепер нагнітається. Росія на це зважає і буде намагатися поставити Україну перед дилемою: або запхати нам ОРДЛО на своїх умовах, або струсонути українське суспільство так, щоб почався черговий Майдан.
— В одному з інтерв’ю російський опозиційний політолог Андрій Піонтковський каже, що Зеленський щільно оточений агентами Кремля, і, як наслідок, українська влада діє в інтересах Росії. Наприклад, помічника президента та його давнього друга Андрія Єрмака він називає «агентом путінського режиму»…
— Зеленського справді важко назвати послідовним критиком Росії. За пів року свого президентства назвав Росію агресором лише один раз — з трибуни Генеральної асамблеї ООН. Це його ментальні особливості. Але він повинен розуміти: якщо має наміри піти на зближення стосунків з Росією, то таких намірів немає в активної частини суспільства. А перетворення в державі, як відомо, завжди здійснює активна меншість, а не пасивна більшість. Команда Зеленського дуже медійна. Вони завжди намагаються перевірити через ЗМІ, через соціологію свої наміри, зондувати ґрунт. У мене викликають великі сумніви дипломатичні таланти Андрія Єрмака, який підміняє собою Міністерство закордонних справ. Причому працює як на американському, так і на російському напрямах. Це нонсенс. Одна людина не може підмінити собою сотні фахових працівників, навіть якщо вона користується необмеженою довірою президента. Я вже колись казав, що ми живемо в аматорсько-президентській республіці, де високий рейтинг президента і його партії загнали високі очікування. Але ці очікування не означають, що все буде так, як того хоче Зеленський. Щоб поступитися інтересами України, Зеленському доведеться не лише щось підписати, а й потім ці домовленості реалізовувати, повернувшись в Україну.
— Але ж він орієнтується не на активну меншість, яка за нього не голосувала, а на пасивну більшість, яка, згідно з соціологією, надалі його підтримує. Зокрема підтримує прямі переговори з Путіним. Спираючись на цю підтримку, Зеленський може підписувати такі домовленості, які більшість проковтне. А на меншість можуть і не зважати… Тим паче, суспільство лякають Майданом, який може мати трагічні наслідки для держави, який, мовляв, вигідний Росії.
— Скажу парадоксальну річ. Монобільшість, яку має Зеленський у Верховній Раді, є мрією будь-якої демократичної політичної сили у цивілізованому світі. Бо дає можливість самотужки, не озираючись на інших, реалізовувати свою програму, свої передвиборні обіцянки. Але! Ми поставили світовий рекорд. В Україні і президент, і парламент з монобільшістю свою політичну діяльність розпочали у цьому році. Майже одночасно. Це дуже стрімке зростання. Скандали, які охопили партію влади, так само стрімко дискредитують цю політичну силу. Але, на жаль, дискредитують не лише партію «Слуга народу», а й український парламент та українське суспільство. Та найгірше, соціологія показує, що суспільство наразі готове це прийняти, готове з цим миритися! Зараз постає питання: а що далі? Володимир Зеленський і його «слуги», кожен по-своєму, за ці кілька місяців випалили навколо себе політичний ландшафт. Показали, що «нові обличчя» не дуже відрізняються від старих, а якщо відрізняються, то не у кращий бік. Яким тепер може бути наступний політичний виклик? Якою має бути політична сила, щоб після усього цього за неї захотіли проголосувати виборці?
— І якою?
— Очевидно, таки доведеться створювати класичну політичну партію, яка буде вести реальну, а не віртуальну (у соцмережах. — Авт.) політичну роботу. Інакше Україна опиняється перед великою загрозою існуванню демократичних цінностей і принципів. Тоді виникне попит на сильну руку. Зверніть увагу, в Україні є багато людей, які воювали і які мають авторитет у суспільстві. Не виключаю, що черговий виток політичного розвитку виведе на поверхню людей, які мають військове минуле. Це не обов’язково хунта, чим нас лякає Росія. В Ізраїлі людина, яка не воювала, не має шансів зробити політичну кар’єру.
— Але запитом на сильну руку може скористатися і сам Зеленський. Ми ж бачимо, що у нього чи у його команди є наміри закручувати гайки. Вже є факти кримінального переслідування найбільших його критиків серед опозиції. Свіжий приклад — підозра Софії Федині за начебто погрози президенту. Зрештою, купа справ проти лідера опозиції Петра Порошенка. Також є бажання зачищати інформаційний простір — драконівські проєкти законів проти незалежних медіа, виписані за російськими лекалами. З усього видно, що Зеленський боїться критики.
— В Україні навряд чи можна втілити у життя те, що робиться за російськими лекалами.
— Але ж вони це намагаються робити!
— В Україні у людей, які отримують владу, одразу настає запаморочення від успіхів. Але Україна має свою специфіку. Останні вибори, при тому, що мені не подобаються їхні результати, своєю непередбачуваністю відсунули Україну ще далі від «русского мира». І повертатися до «русского мира» через посилення тиску на медіа не вдасться.
— Тобто вважаєте, що суспільство не дозволить це зробити?
— Сьогодні в опозиції до влади активна частина суспільства. І це не лише виборці Порошенка. Це люди, які усвідомлюють значення України для них. Порошенко залишається одним з провідних опозиціонерів. До речі, якби влада була розумнішою, вона б його не рухала. Бо зараз своїми діями вона лише підживлює його рейтинг.
— А чи не думаєте ви, що кримінальне переслідування Порошенка — це одна з вимог Путіна до Зеленського. У мене є враження, що окрім публічних домовленостей, які мають бути досягнуті на саміті у Парижі, є ще такий собі таємний протокол, де Кремль висунув додаткові вимоги. Серед них — посадити Порошенка та інших знакових проукраїнських діячів.
— Український політик, який готовий діяти у такий спосіб на догоду Кремлю, ризикує не добігти до Ростова.
— А хіба усе, що робить Зеленський, не свідчить, що він намагається сподобатись Путіну?
— Це як у людських стосунках. Одна річ, коли хтось намагається комусь сподобатись і частує людину кавою. Інша річ, коли чоловік дарує жінці каблучку з діамантом. Це вже свідчить про конкретні наміри.
— Перед тим, як подарувати каблучку, зазвичай запрошують на каву. Тобто завжди є прелюдія… Переслідування Порошенка, розведення військ — може бути прелюдією. А каблучка буде під час «нормандського» саміту.
— У «нормандському» саміті зацікавлені не лише Путін і Зеленський. У ньому зацікавлені Меркель з Макроном, які мають прагматичні цілі: їм треба нарешті нормалізувати стосунки з Росією. Але є ще позиція Дональда Туска, який став головою Європейської народної партії — найбільшої політичної сили на континенті. Туск чітко дав зрозуміти Зеленському, що політичні переслідування є неприйнятними і не залишаться без належної уваги. Сподіваюсь, команда Зеленського почує цей меседж.
— Тобто ви не вважаєте, що команда Зеленського прийняла для себе принципове стратегічне рішення — змінити зовнішньополітичний курс країни? Те, про що у своєму резонансному інтерв’ю сказав Коломойський. Бо моє враження, що таке рішення давно прийняте. Тому їм, за великим рахунком, плювати, що думає Дональд Туск.
— Уже був один, який намагався здійснити такий розворот…
— Так. Але Росія, яка, на мою думку, курирує нинішню українську владу, зробила висновки з попередніх помилок і тепер знає, як застерегти Зеленського від фіналу Януковича.
— Коломойський має на меті виключно власні олігархічні інтереси. Він не хоче конкуренції, не хоче відкритого цивілізованого ринку. На жаль, я не побачив, щоб партія «УКРОП», де Коломойський посідає посаду керівника партійної ревізійної комісії, якось відреагувала на його відверто проросійські заяви.
— Партія промовчала. Промовчав і Зеленський. А мовчання, як відомо, знак згоди. Але Україна не може сидіти на шпагаті: одночасно миритися та зближуватися з Росією і рухатися в євроатлантичному напрямку.
— У публічній риториці представників влади я поки що не чув намірів розвертатися у бік Росії.
— Як не чули? Чимало представників влади прямим текстом говорять про зближення і замирення з Росією. І є всі підстави вважати, що з Парижа Зеленський привезе мирний договір, який активна частина суспільства сприйме як капітуляцію. Якою, до речі, може бути реакція активної меншості?
— Я не очікую від «нормандського» саміту якогось прориву. Не вірю, що там буде щось таке підписане, що Україна жахнеться.
— Але ж Путін казав, що не поїде на саміт, поки не буде попередніх конкретних домовленостей. Якщо вже є дата проведення саміту, значить, попередні домовленості досягнуті і вони, вочевидь, влаштовують Путіна. А те, що влаштовує Путіна, апріорі не може влаштовувати українських патріотів.
— По-перше, не до кінця впевнений, що саміт відбудеться 9 грудня. По-друге, українська влада діє за тактикою дрібних порізів. Вона не робить кроків, які можуть сильно збурити суспільство і вивести велику кількість українців на Майдан. Зеленський зробив першу суттєву помилку, коли відмовився від військового параду на День Незалежності. Тоді побачив потенціал людей, які воювали за Україну і готові воювати… Тому перед зустріччю у Парижі Зеленський мав би звернутися до цих людей і окреслити червоні лінії, через які не переступить. Не вірю у можливість тотальної зради. Втім, не бачу варіантів, що Україна отримає на саміті перемогу.