«Політик, готовий діяти на догоду Кремлю, ризикує не добігти до Ростова»

Саміт у Парижі, вважає політолог, буде для Зеленського «кваліфікаційним іспитом на право бути президентом»

Євген Магда. Фото авторки

З перемогою чи зрадою пре­зидент України Володимир Зеленський повернеться з нормандського саміту у Пари­жі? Якою буде реакція актив­ної частини суспільства? Чи можлива побудова в Україні авторитарної влади? Про це та інше говоримо з відомим українським політологом, директором Інституту світової політики Євгеном Магдою.

— Усі у тривожному очіку­ванні зустрічі Зеленського та Путіна під час «нормандської» зустрічі у Парижі, яка запла­нована на 9 грудня. Є небез­пека, що президент Украї­ни підпише зобов’язання, які можуть йти урозріз з на­ціональними інтересами. Ін­шими словами, підпише акт капітуляції. Які у вас перед­чуття?

— Нагадаю, у саміті беруть участь не двоє президентів, а чет­веро лідерів (окрім президентів України і Росії, президент Фран­ції і канцлерка Німеччини. — Авт.). І кожен має свій інтерес. Украї­на виконала усі вимоги, які Росія їй висувала напередодні зустрі­чі: провела «розведення військ», 1 жовтня погодила так звану фор­мулу Штайнмаєра… Саміт у Па­рижі буде для Зеленського та­ким собі кваліфікаційним іспитом на можливість і право бути прези­дентом. Якщо складе його належ­ним чином, то зможе далі працю­вати на цій високий посаді…

— Тобто у вас є надії, що він зможе його скласти належним чином, не поступившись наці­ональними інтересами Украї­ни? Звідки цей оптимізм?

— Якщо вважати, що прези­дент їде туди, аби капітулюва­ти, то йому краще взагалі не їха­ти. Зеленському треба думати, як після цього саміту поверта­тися в Україну. Згадайте, що до­мовленості, які були досягну­ті на попередніх самітах (після лютого 2015 року), не були ре­алізовані. Пригадуєте, яким був медіафон перед цими зустріча­ми? Тоді в українському суспіль­стві нагніталася зрада. Вона і тепер нагнітається. Росія на це зважає і буде намагатися поста­вити Україну перед дилемою: або запхати нам ОРДЛО на сво­їх умовах, або струсонути укра­їнське суспільство так, щоб по­чався черговий Майдан.

— В одному з інтерв’ю ро­сійський опозиційний полі­толог Андрій Піонтковський каже, що Зеленський щільно оточений агентами Кремля, і, як наслідок, українська влада діє в інтересах Росії. Напри­клад, помічника президента та його давнього друга Андрія Єрмака він називає «агентом путінського режиму»…

— Зеленського справді важко назвати послідовним критиком Росії. За пів року свого прези­дентства назвав Росію агресо­ром лише один раз — з трибу­ни Генеральної асамблеї ООН. Це його ментальні особливості. Але він повинен розуміти: якщо має наміри піти на зближення стосунків з Росією, то таких на­мірів немає в активної части­ни суспільства. А перетворен­ня в державі, як відомо, завжди здійснює активна меншість, а не пасивна більшість. Команда Зе­ленського дуже медійна. Вони завжди намагаються перевіри­ти через ЗМІ, через соціологію свої наміри, зондувати ґрунт. У мене викликають великі сум­ніви дипломатичні таланти Ан­дрія Єрмака, який підміняє со­бою Міністерство закордонних справ. Причому працює як на американському, так і на росій­ському напрямах. Це нонсенс. Одна людина не може підміни­ти собою сотні фахових праців­ників, навіть якщо вона корис­тується необмеженою довірою президента. Я вже колись казав, що ми живемо в аматорсько-президентській республіці, де високий рейтинг президента і його партії загнали високі очіку­вання. Але ці очікування не озна­чають, що все буде так, як того хоче Зеленський. Щоб посту­питися інтересами України, Зе­ленському доведеться не лише щось підписати, а й потім ці до­мовленості реалізовувати, по­вернувшись в Україну.

— Але ж він орієнтується не на активну меншість, яка за нього не голосувала, а на па­сивну більшість, яка, згідно з соціологією, надалі його під­тримує. Зокрема підтримує прямі переговори з Путіним. Спираючись на цю підтримку, Зеленський може підписува­ти такі домовленості, які біль­шість проковтне. А на мен­шість можуть і не зважати… Тим паче, суспільство ляка­ють Майданом, який може мати трагічні наслідки для держави, який, мовляв, ви­гідний Росії.

— Скажу парадоксальну річ. Монобільшість, яку має Зелен­ський у Верховній Раді, є мрі­єю будь-якої демократичної по­літичної сили у цивілізованому світі. Бо дає можливість само­тужки, не озираючись на інших, реалізовувати свою програ­му, свої передвиборні обіцян­ки. Але! Ми поставили світовий рекорд. В Україні і президент, і парламент з монобільшістю свою політичну діяльність роз­почали у цьому році. Майже од­ночасно. Це дуже стрімке зрос­тання. Скандали, які охопили партію влади, так само стрім­ко дискредитують цю політич­ну силу. Але, на жаль, дискре­дитують не лише партію «Слуга народу», а й український парла­мент та українське суспільство. Та найгірше, соціологія показує, що суспільство наразі готове це прийняти, готове з цим мирити­ся! Зараз постає питання: а що далі? Володимир Зеленський і його «слуги», кожен по-своєму, за ці кілька місяців випалили на­вколо себе політичний ланд­шафт. Показали, що «нові об­личчя» не дуже відрізняються від старих, а якщо відрізняють­ся, то не у кращий бік. Яким те­пер може бути наступний полі­тичний виклик? Якою має бути політична сила, щоб після усьо­го цього за неї захотіли прого­лосувати виборці?

— І якою?

— Очевидно, таки доведеть­ся створювати класичну полі­тичну партію, яка буде вести реальну, а не віртуальну (у со­цмережах. — Авт.) політичну ро­боту. Інакше Україна опиняється перед великою загрозою існу­ванню демократичних цінностей і принципів. Тоді виникне попит на сильну руку. Зверніть увагу, в Україні є багато людей, які вою­вали і які мають авторитет у сус­пільстві. Не виключаю, що черго­вий виток політичного розвитку виведе на поверхню людей, які мають військове минуле. Це не обов’язково хунта, чим нас ля­кає Росія. В Ізраїлі людина, яка не воювала, не має шансів зро­бити політичну кар’єру.

— Але запитом на сильну руку може скористатися і сам Зеленський. Ми ж бачимо, що у нього чи у його команди є на­міри закручувати гайки. Вже є факти кримінального переслі­дування найбільших його кри­тиків серед опозиції. Свіжий приклад — підозра Софії Фе­дині за начебто погрози пре­зиденту. Зрештою, купа справ проти лідера опозиції Петра Порошенка. Також є бажання зачищати інформаційний про­стір — драконівські проєкти за­конів проти незалежних медіа, виписані за російськими лека­лами. З усього видно, що Зе­ленський боїться критики.

— В Україні навряд чи можна втілити у життя те, що робиться за російськими лекалами.

— Але ж вони це намага­ються робити!

— В Україні у людей, які отри­мують владу, одразу настає за­паморочення від успіхів. Але Україна має свою специфіку. Останні вибори, при тому, що мені не подобаються їхні ре­зультати, своєю непередбачу­ваністю відсунули Україну ще далі від «русского мира». І по­вертатися до «русского мира» через посилення тиску на медіа не вдасться.

— Тобто вважаєте, що сус­пільство не дозволить це зро­бити?

— Сьогодні в опозиції до вла­ди активна частина суспільства. І це не лише виборці Порошен­ка. Це люди, які усвідомлюють значення України для них. По­рошенко залишається одним з провідних опозиціонерів. До речі, якби влада була розумні­шою, вона б його не рухала. Бо зараз своїми діями вона лише підживлює його рейтинг.

— А чи не думаєте ви, що кримінальне переслідування Порошенка — це одна з вимог Путіна до Зеленського. У мене є враження, що окрім публіч­них домовленостей, які мають бути досягнуті на саміті у Па­рижі, є ще такий собі таємний протокол, де Кремль висунув додаткові вимоги. Серед них — посадити Порошенка та ін­ших знакових проукраїнських діячів.

— Український політик, який готовий діяти у такий спосіб на догоду Кремлю, ризикує не до­бігти до Ростова.

— А хіба усе, що робить Зе­ленський, не свідчить, що він намагається сподобатись Пу­тіну?

— Це як у людських стосунках. Одна річ, коли хтось намагаєть­ся комусь сподобатись і частує людину кавою. Інша річ, коли чоловік дарує жінці каблучку з діамантом. Це вже свідчить про конкретні наміри.

— Перед тим, як подарува­ти каблучку, зазвичай запро­шують на каву. Тобто завжди є прелюдія… Переслідуван­ня Порошенка, розведення військ — може бути прелюді­єю. А каблучка буде під час «нормандського» саміту.

— У «нормандському» саміті зацікавлені не лише Путін і Зе­ленський. У ньому зацікавлені Меркель з Макроном, які мають прагматичні цілі: їм треба на­решті нормалізувати стосунки з Росією. Але є ще позиція До­нальда Туска, який став головою Європейської народної партії — найбільшої політичної сили на континенті. Туск чітко дав зрозу­міти Зеленському, що політичні переслідування є неприйнятни­ми і не залишаться без належної уваги. Сподіваюсь, команда Зе­ленського почує цей меседж.

— Тобто ви не вважаєте, що команда Зеленського при­йняла для себе принципове стратегічне рішення — зміни­ти зовнішньополітичний курс країни? Те, про що у своєму резонансному інтерв’ю ска­зав Коломойський. Бо моє враження, що таке рішення давно прийняте. Тому їм, за великим рахунком, плювати, що думає Дональд Туск.

— Уже був один, який нама­гався здійснити такий розво­рот…

— Так. Але Росія, яка, на мою думку, курирує нинішню українську владу, зробила ви­сновки з попередніх помилок і тепер знає, як застерегти Зеленського від фіналу Яну­ковича.

— Коломойський має на меті виключно власні олігархічні ін­тереси. Він не хоче конкуренції, не хоче відкритого цивілізовано­го ринку. На жаль, я не побачив, щоб партія «УКРОП», де Коло­мойський посідає посаду керів­ника партійної ревізійної комі­сії, якось відреагувала на його відверто проросійські заяви.

— Партія промовчала. Про­мовчав і Зеленський. А мов­чання, як відомо, знак згоди. Але Україна не може сидіти на шпагаті: одночасно мири­тися та зближуватися з Росі­єю і рухатися в євроатлантич­ному напрямку.

— У публічній риториці пред­ставників влади я поки що не чув намірів розвертатися у бік Росії.

— Як не чули? Чимало пред­ставників влади прямим тек­стом говорять про зближен­ня і замирення з Росією. І є всі підстави вважати, що з Парижа Зеленський привезе мирний договір, який активна частина суспільства сприйме як капітуляцію. Якою, до речі, може бути реакція активної меншості?

— Я не очікую від «норманд­ського» саміту якогось прориву. Не вірю, що там буде щось таке підписане, що Україна жахнеть­ся.

— Але ж Путін казав, що не поїде на саміт, поки не буде попередніх конкретних до­мовленостей. Якщо вже є дата проведення саміту, зна­чить, попередні домовленос­ті досягнуті і вони, вочевидь, влаштовують Путіна. А те, що влаштовує Путіна, апріорі не може влаштовувати україн­ських патріотів.

— По-перше, не до кінця впевнений, що саміт відбудеть­ся 9 грудня. По-друге, україн­ська влада діє за тактикою дріб­них порізів. Вона не робить кроків, які можуть сильно збу­рити суспільство і вивести ве­лику кількість українців на Май­дан. Зеленський зробив першу суттєву помилку, коли відмо­вився від військового параду на День Незалежності. Тоді поба­чив потенціал людей, які воюва­ли за Україну і готові воювати… Тому перед зустріччю у Парижі Зеленський мав би звернутися до цих людей і окреслити черво­ні лінії, через які не переступить. Не вірю у можливість тоталь­ної зради. Втім, не бачу варіан­тів, що Україна отримає на самі­ті перемогу.