«Мій найцінніший мотоцикл — „Дніпро“ з ескорту генсека ЦК КПРС Брежнєва»
Олександр Суханов організовує в Ужгороді міжнародні зльоти байкерів
/wz.lviv.ua/images/interview/_cover/400760/bajkery1.jpg)
Байкери — цілий світ, який захоплює свободою, подорожами та блискучими мотоциклами. Світ, який починався у США з клубу Hell’s Angels («Янголи пекла). Більшість сучасних байкерів поважають закон і є досить заможними людьми, які іноді змінюють свій робочий костюм на мотоциклетну екіпіровку, «заряджають» свого «залізного коня» і вирушають у далеку подорож за пригодами… Один із них — Олександр Суханов, представник міжнародного MFC-клубу у Західній Україні.
Колоритного Сашка важко не помітити у невеликому Ужгороді. Пересувається або яскраво-помаранчевим мотоциклом Honda Valkyrie, або величезним пікапом Ford. Олександр у звичному житті — ресторатор. Свого часу облаштував клуб-музей з яскравими мотоциклами під назвою Red Bull. Таку ж назву має байк-клуб, заснований Сашком. Уже багато років він організовує в обласному центрі Закарпаття злети байкерів з усього світу.
— Олександре, як прийшли до цього захоплення?
— Ще у школі навчився їздити на двошвидкісному мопеді «Верховина» Львівського мотозаводу, і заздрив тим хлопцям, які їздили на великих мотоциклах. Після закінчення універу за спеціальністю «іноземні мови», поїхав, як і більшість закарпатців, на роботу в Чехію. Там і побачив колону байкерів. Вирішив стати таким же. Коли став на ноги і назбирав трохи грошей, пересів на великий байк і занурився у цей цікавий світ.
— І що ж цікавого ви там дізналися?
— Дізнався, що є вільні байкери, які не перебувають у клубах. Але більше все-таки клубних любителів «залізних коней». Дізнався, що всі клуби діляться на MC, Moto Сlub, більш закриті клуби американського типу з безліччю обмежень, MFC, тобто Moto Fun Club, — відкриті клуби з більш лояльним підходом до членства. В останньому випадку клуб розширюється за рахунок того, що знайомі затягують знайомих, і виходить такий собі «клуб веселих байкерів».
— Яка категорія клубу, в якому перебуваєте?
— Я входжу до міжнародного MFC-club, у якому близько 160 осіб. Серед них хлопці з Англії, Чехії, Білорусі, Молдови, України, Німеччини, США. У нас є одна дівчина. Потрібно бути «нормальним пацаном», якого рекомендують мінімум двоє з чинних членів клубу. Після цього треба від’їздити два роки у статусі «прагнучого» — у майці клубу, але без клубних кольорів. Під час випробувального терміну «прагнучий» має довести, що хоче бути одним із нас. І потім, на щорічних зборах клубу, всі вирішують, чи ця людина гідна клубу. У нас, на відміну від інших клубів, немає вождів. Є «авторитетні», що організовують «движуху». Є в нас і генерал, і навіть священник.
— Скільки коштує членство у вашому клубі?
— Є членські внески, сто доларів на рік, є відповідальна за касу клубу людина. Ці гроші йдуть на організацію наших злетів і допомогу одноклубникам. На жаль, бували й трагічні моменти, коли внаслідок ДТП або хвороби від нас назавжди йшли наші брати. У таких випадках виплачуємо їхнім сім’ям одноразову допомогу, і потім намагаємося підтримувати матеріально. Особливо, коли без батька залишаються неповнолітні діти. Адже ми — одна велика сім’я.
— А є у вашому клубі якісь вимоги до мотоциклів?
— Головне — якості людини, а байк у неї і спортивний, і туристичний або круїзний. Звичайно, не совдепівська руїна, типу «Уралу», яка більше стоїть, ніж їздить. Такий мотоцикл не потягне наш тривалий маршрут, де в колоні треба тримати певну дистанцію. Але, як правило, у «нормальних пацанів» і байки нормальні…
Щодо вміння їздити, це — справді важливий момент. Більшість аварій за участі мотоциклістів відбувається через самовпевненість, коли людина, ледве навчившись їздити, думає, що вона вже профі, і починає включати максимальні швидкості.
— А який у вас мотоцикл?
— Honda. Її не зраджую вже багато років. Загалом, українські байкери та їхні колеги з пострадянських країн віддають перевагу японським чоперам і круїзерам, перед класичними американськими і європейськими мотоциклами. Американські байки не дотягують за якістю до японських. Якщо, наприклад, у Honda гарантія на двигун мільйон кілометрів, то Harley після 30 тисяч км потрібно везти на СТО. Моя Honda за десяток років зламалася лише раз — полетіло зчеплення.
— А як із ретро-байками? Їх використовують у вашому русі?
— Звичайно! Сьогодні повно виробників нових запчастин для мотоциклів у ретро-стилі. Наприклад, Harley Davidson з такими запчастинами дуже складно на перший погляд відрізнити від оригіналу… В Україні є лише кілька старих мотоциклів, які на ходу. А ось у сусідніх Словаччині та Чехії існує цілий рух таких мотолюбителів певних марок. Але оригінали перших моделей тієї чи іншої марки — це вже більше експонати виставок, екземпляри приватних колекцій і лоти на аукціонах, ніж їздові мотоцикли. Я теж маю невелику колекцію ретро-байків.
— Давно вона у вас?
— Збирати старі байки почав з ідеї перетворити свій паб Red Bull на байкерський клуб. Хотілося, щоб у наших і зарубіжних мотоциклістів було місце на кордоні, де б вони могли почуватися як удома. Так з’явилися перші 23 мотоцикли — як інтер’єр пабу. На деяких із них я навіть встиг поїздити. Найцінніший — «Дніпро» з почесного ескорту генсека ЦК КПРС Брежнєва. Їх було випущено лише 60. На цьому апараті, який і зараз на ходу, — форсований двигун, шипована ґума, рації… Я купив його за сім тисяч доларів понад десять років тому, на зльоті байкерів в Ужгороді, куди на ньому приїхав його власник. Легендарний «Дніпро» дістався колишньому хазяїну від відставного СБУшного генерала. Такий мотоцикл зараз коштує близько 20 тисяч доларів.
Крім цього байка, у мене багато старих німецьких мотоциклів з часів Другої світової війни. А найбільше — радянського складання військових МВ з ведучою коляскою. Є і старі («Ковровец», Cezet, Jawa), і перші повоєнні мотоцикли, зроблені за технологіями, вивезеними з Німеччини. Це Іж-350, Іж-49, «Москва»… Все це добро я поступово купував у колекціонерів і знайомих мотоспортсменів.
— Ви також організатор потужного міжнародного шоу — MUSIC AVIA BIKE UKRAINE …
— Через одного льотчика, який є в нашому клубі, на мене вийшли авіалюбителі, і запропонували об’єднати наші рухи. Так і вийшов фестиваль MUSIC AVIA BIKE UKRAINE. Ужгород — зручне місце для зустрічі європейських пілотів маленьких літаків, оскільки не потрібно летіти через усю Україну. На дебютному зльоті 2013 року зібралися 58 літаків з 12 країн світу і близько 3 тисяч байкерів. Найстаршим учасником був 72-річний дідусь із Нової Зеландії на «судні» 1947 року. Авіаторів супроводжувала колона з тисячі мотоциклів. Мотокаскадери і льотчики-спортсмени показували свої складні номери. Паралельно відбувалися музичний фест за участі відомих гуртів, різні конкурси, а угорські кухарі готували бограч і смажили бика на рожні…
Розмовляв Павло Білецький
Ужгород