• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Найвеселіше місце для зйомок — кладовище. Саме на цвинтарі наш проект наближений до реальності»

«Найвеселіше місце для зйомок — кладовище. Саме на цвинтарі наш проект наближений до реальності»

Утім, усіляким ворожбитам, екстрасенсам і знахарям ведучий телепроекту «Реальна містика» Андрій Дебрін не вірить

Фото каналу “Україна”

Відомий український актор Андрій Дебрін не лише працює у театрі, а й зіграв у понад 40 фільмах. Однак, мабуть, найбільше глядачам запам’ятався за проектом «Реальна містика», що вже чотири роки йде на телеканалі «Україна». Незабаром любителі магії і усього надприродного побачать нові серії восьмого сезону цього проекту. Про те, чи сам вірить у привидів і потойбічний світ, про зйомки нового сезону і свою сім’ю Андрій Дебрін розповів журналістові «ВЗ».

— Пане Андрію, вже чотири роки ви ведучий проекту «Реальна містика». За кадром з вами відбувається щось містичне?

— Маєте на увазі, чи накручую я себе різними фантазіями, пов’язуючи у своїй уяві непоєднувані речі і події? Ні. Звісно, у мене багата фантазія, однак вважаю, не варто планувати своє життя таким чи­ном, щоб розраховувати на допомогу по­тойбічних сил. Чи, скажімо, ходити до ворожок, вірити талісманам чи замов­лянням. Хоча, не варто відкидати ефект самонавіювання. Більшість так званих екстрасенсів — лише дуже добрі психо­логи, їхній спостережливості можна по­заздрити. Іноді людям не вистачає впев­неності у собі. Однак я особисто ніколи не звертався по допомогу до потойбіч­них сил.

— Навіть просто заради спортивно­го інтересу?

— Тим більше заради нього. Щодо екс­трасенсів і різних знахарів. У мене досі болить серце. Моя старша сестра сер­йозно захворіла. Замість того, щоб ліку­ватися, ходила до травників і знахарів. Сестри немає вже понад вісім років, а я увесь цей час картаю себе за те, що не зумів її переконати.

— Багато людей довіряють гороско­пам. А ви?

— Не вірю у передбачення зірок. Мій особистий гороскоп простий: уранці прокинувся, отже, все добре. Перекона­ний, кожен з нас сам робить свій вибір і створює світ навколо себе. Хтось любить скаржитися і скиглити, звинувачувати у своїх невдачах інших, переконувати, що від нього нічого не залежить. Мені це не­цікаво. Мені подобається бути господа­рем своєї долі.

— І що, взагалі не вірите в містику?

— Хіба трохи (сміється. — Г. Я.). При­гадую випадок. Я тоді працював у театрі. Мені страшенно подобалася одна роль у виставі, але її грав інший актор. Одного разу мені наснився сон. Цей актор мені уві сні сказав: «Андрію, давай!». Уранці я поїхав у театр, хоча у мене не було у той день репетиції. З’ясувалося, що напере­додні ввечері цей актор травмував ногу і треба було терміново ввести іншого ак­тора на його роль. Шукали заміну. Але не мене. Я підійшов до керівника трупи, ска­зав, що хотів би спробувати. Мені повіри­ли, і вже ввечері я грав у виставі.

— Якщо вірити у сни, то можна і во­рожбитів послухати чи ясновидців…

— Не можна нічого заперечувати. Так само, як і не можна ні в чому бути на сто від­сотків упевненим. Можливості людсько­го мозку ніколи не будуть вивчені до кінця. Стверджувати на сто відсотків про при­сутність чи відсутність чогось потойбічно­го було би неправильно. Питання в іншому. Кожна людина вірить у те, що їй хочеться. Однак коли нас вводять в оману і підтасо­вують реальні явища, що мають за собою реальні причини і намагаються видати їх за щось надприродне… У такі речі не вірю.

— Та, як би там не було, щодня на знімальному майданчику стикаєтеся з містикою. Чи багато привидів у но­вому сезоні побачать глядачі?

— У проекті все менше звичних приви­дів і полтергейстів. Історії стають більш душевними, а містика — різноманітною. Наші герої зіткнуться з духом лінощів, бумерангом карми, щелепою покійного мага, яка оживе. Цей сезон емоційніший за попередні, доволі драматичний і напо­внений сюрпризами.

— Чи змінився ваш герой за попе­редні сім сезонів?

— За час проекту зміни відбулися з усі­єю нашою командою. Від трагедії до ко­медії і навпаки. А Дебрін — як стержень, як стовбур дерева, на якому тримаєть­ся вся історія та розслідування містично­го детективу. Тож моєму героєві не мож­на змінюватися.

— Дія «Реальної містики», як правило, відбувається у незвичних локаціях…

— Найвеселіше місце для зйомок — кла­довище. Просто на цвинтарі наш проект максимально наближений до реальності. Трапляється, починаємо знімати вдень, а зйомка затягується до вечора. Так ціка­во спостерігати, як змінюється сприйнят­тя людей, а їхня уява починає малювати щось неймовірне там, де ще кілька годин тому просто був кущ чи камінь. Ще є ка­тегорія «відчуваючих». Вони щось у сутін­ках починають відчувати. Уява і фантазія — неймовірна сила, що впливає на людину.

— Чула, що одного разу під час зйомок ви наткнулися на справжній труп…

— Це був страшний випадок, який я пам’ятаю досі до найменших подробиць. Ми знімали у лісосмузі, під Києвом. Це був один з епізодів для нового сезону. Знаєте, за стільки років роботи ми зви­кли бачити на знімальному майданчи­ку багато «трупів». Звісно, не справжніх. І ось наша група тільки почала вивча­ти місцевість, як раптом хтось з коман­ди побачив на дереві труп. Усі підійшли ближче, бо реально ніхто не міг повіри­ти, що це труп людини. Він висів на авто­мобільному шнурі. У всіх був шок! Ми ви­кликали поліцію. Звісно, про зйомки того дня не могло бути й мови.

— Як перезавантажуєтеся після складних, а подекуди і страшних зйо­мок?

— Я дуже активна людина, мене склад­но «вичавити». Та й акторський досвід чи­малий. Тому критичної необхідності десь ховатися для відновлення сил нема. Лю­блю проводити час з родиною, займаю­ся спортом і практикую цигун (гімнасти­ка, що стає популярною нарівні з іншими східними практиками. — Г. Я.). Багато чи­таю, переглядаю фільми і спілкуюся з си­нами. Це додає мені сил.

— Ви — багатодітний батько. Чим за­ймаються ваші діти?

— У мене троє дітей: хлопчик, хлоп­чик і також хлопчик. Вважаю, що дітям треба дати добру освіту. Даю їм можли­вість випробувати все, що їм подобаєть­ся. У тому числі й набути акторського до­свіду. І у «Реальній містиці» вони також знімалися. Найстарший — 18-річний син Роман серйозно займається музикою. Він — саксофоніст, вчиться в музичному училищі імені Глієра, грає джаз. 14-річ­ний Дмитро у такому віці, коли нові ідеї з’являються щодня. Недавно сказав, що мріє стати фізиком і отримати Нобелів­ську премію. Дмитро грає на фортепіано. Наймолодший Ілля любить бути само­стійним. Попри те, що має лише чоти­ри роки, не хоче, щоб йому допомагали. Любить малювати.

— Ви суворий батько?

— Дуже. Але водночас балую дітей. Моя вимогливість прямо пропорційна за­охоченням. Сповідую принцип у вихован­ні дітей — ніколи не робити нічого за них. Можна підказати, виправити, допомогти. Але не можна робити щось за дитину. На­віть якщо так буде швидше. Бо тільки тоді дитина навчиться вирішувати свої про­блеми. І те, чого вона досягне, цінувати­ме у сотні разів більше. Може, у мене ще буде шанс зрозуміти, як виховувати ді­вчаток (сміється. — Г. Я.)?

— Дебрін на екрані і у житті — різ­ний?

— Абсолютно! Є образ, а є чоло­вік, батько і син. Переконаний, що моїм хлопцям у цьому сенсі пощастило. Ма­ють звичайного батька, який може з ними грати у футбол і теніс, стрибати зі скакал­кою, ходити на концерти і в кіно.

— Акторські родини, як правило, не дуже міцні. А ви живете з дружиною вже 20 років…

— Я завжди серйозно ставився до сім’ї і батьківства. Для того, щоб такі якос­ті у собі розкрити, треба зустріти лю­дину, з якою ти по-справжньому хочеш сім’ю. Мені пощастило! Дякую моїй Оле­сі. У шлюбі з нею ми рівні. Трапляється, Олеся виганяє нас з дому, щоб ми їй не заважали. Каже: «Зараз буде генераль­не прибирання!». А буває все навпаки: я прошу всіх піти в кіно і наводжу лад у по­мешканні. Але найчастіше ми любимо це робити разом. Увесь свій вільний час, кожну вільну хвилинку я віддаю родині. Привчаю синів, щоб нам допомагали. А ще ми разом намагаємося зробити одне одного кращим…

Довідка «ВЗ»

Андрій Дебрін народився 14 жовтня 1973 року в Івано-Франківську. Піс­ля закінчення Театрального інституту імені Карпенка-Карого (1997) зіграв у телесеріалі «Слідство». Знявся у серіалах «Леся плюс Рома», «Близькі люди», «Вовчиця», «Закон». Володар нагороди «Найкраща чоловіча роль» на кінофестивалі «Золотий витязь». З дружиною Олесею виховують трьох синів.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • «Найвеселіше місце для зйомок — кладовище. Саме на цвинтарі наш проект наближений до реальності»