«Багато з тих, хто часто розповідає про мир, насправді приносять у нашу країну війну…»

Президентські перегони на­гадують снігову кулю, яка, скочуючись з гори, набирає об’єму. У коридорах Цен­тральної виборчої комісії юрмляться все нові візитери з папками виборчих докумен­тів. Кількість охочих посісти першу посаду у країні пере­вищила два десятки. І це ще не кінець. Над деякими кандидатами хтось уже ма­лює німб святенників, а над чиїмись головами збирають­ся чорні хмари негативу — такі закони політичної боротьби. Чим вона завершиться цього разу? На що повинен орієнту­ватися український виборець і яких рифів має остеріга­тися — про це кореспондент «Високого Замку» дискутує з канди­датом політич­них наук, головою Громад­ської ліги «Україна — НАТО» Сергієм Джерджем.

— Пане Сергію, потенційні фаворити президентських ви­борів подалися у кандидати не на старті кампанії, а через два-три тижні від її початку. А дехто ще навіть не зробив цього. На­віщо було втрачати час, відве­дений для агітації за себе?

— А вони його зовсім не втра­чали. Агітацію вели вже давно. Щодня формували свої штаби, транслювали через ЗМІ і вулич­ну рекламу свої тези. Тобто були присутніми в інформаційному просторі. А те, що документи у ЦВК занесли/занесуть пізніше, ніж інші, є демонстрацією їхньої впевненості у своїх силах. У ко­мандах політиків-важковагови­ків хороші юристи, тож, на думку цих висуванців, з їхніми заявка­ми у Центрвиборчкомі не виник­не проблем.

— Ніхто з аналітиків поки що не наважується назвати друго­го фіналіста нинішньої кампа­нії. Ви можете це зробити?

— Експерти все ж сходяться на прізвищах Тимошенко і Поро­шенка. Зважаючи на різні обста­вини, я прогнозую, що так воно і буде. Хоча не виключені якісь несподіванки. Які? На те вони і сюрпризи, щоб їх важко було пе­редбачити.

— Від яких чинників залежа­тимуть прізвища двох осно­вних суперників у президент­ському фіналі?

— Від їхньої популярності. Від наявності власного «ядерного» електорату, який за будь-яких умов підтримає свого кандида­та. Цей перевірений вірний ви­борець не сприйматиме «чор­нухи», а обов’язково підтримає того, кому симпатизує. Серед тих, хто володіє таким електора­том, — Тимошенко. Хоча також спостерігається великий масив негативного ставлення до неї. У Тимошенко дуже високий анти­рейтинг.

Значний електорат підтрим­ки є у Порошенка. Це люди­на, ім’я якої у всіх на слуху. Він — Верховний головнокоманду­вач. Уже навіть той факт, що він наділений державною владою, впливає на те, що цей канди­дат є популярним, відомим. Ду­маю, саме ці дві особи зійдуться у другому турі.

— Серед виборців є бага­то тих, хто ще вагається. Що їх може «підкупити», схили­ти до того чи іншого кандида­та — яскрава реалістична про­грама його дій, харизма чи нестандартний політтехноло­гічний трюк?

— Все може «підкупити». Для різних соціальних груп призна­чені різні трюки. Один канди­дат шукає собі дружину. Інший просить, щоб виборці написа­ли йому програму. Ще інший обіцяє радикально знизити ціну на газ. Хтось робить цілеспря­мований вплив на молодих ви­борців. Хтось дасть гостре інтерв’ю, яке «зачепить стру­ни». Іноді політикові достатньо вдалого або невдалого вчинку, фрази чи навіть прикрого ви­падку, щоб його рейтинг під­нявся або впав…

— Яку вагу на цих виборах матиме компромат? Остан­німи днями його не бракує: з’явилася інформація про ро­сійський капітал Зеленського, у пресі широко коментують кабальні газові домовленос­ті Тимошенко і Путіна, з часу яких 19 січня минуло 10 ро­ків…

— Поза сумнівом, компромат впливає на виборця, багато кому відкриває очі. Це за умови, що озвучена історія — реальна, а не видумана. Як наслідок, значна частина електорату може від­вернутися від свого колишньо­го кумира. Але для старожилів вітчизняної політики, за плечи­ма яких великий життєвий до­свід, це не дуже страшно. Вони мають самовідданого, фанатич­ного виборця, якого негативом не похитнеш. А от на політиків-дебютантів, того ж Зеленського, компромат впливає більше. До речі, нинішній «успіх Зеленсько­го» — це прояв голосування «про­ти всіх». Є багато таких, хто не хотів би голосувати за цього ко­міка, але, судячи із соціологічних опитувань, готовий піти на це за­ради жарту, приколу, такого собі стьобу. Насправді, коли люди триматимуть у руках виборчий бюлетень, ро­бити цього не будуть. Якщо з’явиться біль­ше інформації про того ж Зе­ленського, яка в очах виборців руйнуватиме створений ним у телевізорі «кі­ношний» образ, увага до цього політика з боку електорату буде меншою. Люди охоло­нуть до нього.

— Як ви сприйняли ініціативу деяких парламентаріїв про ви­сунення узгодженого канди­дата від демократичних сил, який, на думку цих ініціато­рів, має всі шанси вийти у дру­ге коло перегонів і стати пе­реможцем? Нардеп Мустафа Найєм вважає, що узгоджено­го кандидата мають визначи­ти поміж собою Садовий, Гри­ценко, Вакарчук. Наскільки реальною є така ідея, зважа­ючи на особливу амбіційність перших двох із цієї трійці?

— Йдеться про бачення само­го Найєма. Хоча, якоюсь мірою, було б добре, якби був єдиний демократичний кандидат, у яко­го був би беззаперечний авто­ритет. Свого часу молодий полі­тик Ющенко мав таке сприйняття у суспільстві, спостерігалося за­гальнонаціональне об’єднання навколо цієї фігури як «народно­го президента»…

З іншого боку, а чому зву­чать прізвища лише із названо­го тріо? Чому Найєм нав’язує їх суспільству? Є чимало інших кандидатів, яких можна відне­сти до демокра­тичного табору. Чому, зрештою, не було прове­дено праймеріз, який визначив би популярність тих чи інших осіб? Чому до цього процесу не залучено всі демократичні політичні сили? Якби сформува­лося таке широ­ке об’єднання, було би прості­ше говорити про «узгодженого кандидата». Такі ініціативи в останній момент ма­лоефективні. Про об’єднання треба говорити за рік-два до ви­борів і плідно працювати на це. А не здіймати хвилі вже після того, як висуванці зареєструва­ли документи.

— Чи помітили ви технічних кандидатів? На кого вони пра­цюють /працюватимуть?

— Вони є, працюватимуть як на підтримку деяких політиків, так і на дискредитацію їхніх опо­нентів. Технічні кандидати — це соратники олігархів, «грошових мішків», які фінансують тих чи ін­ших політиків. Якщо ми зрозумі­ємо, хто у нас основні фавори­ти, буде ясно, на кого працюють технічні кандидати — як «за», так і «проти».

— Ключовим у програмах майже всіх претендентів на посаду президента є слово «мир». Що є здійсненним, ре­альним з того, що ми уже по­чули від цих кандидатів, а що є «фата моргана», марево?

— Зараз навколо цієї про­блеми лунає суцільна демаго­гія. Багато тих діячів, які часто розповідають про мир і начеб­то борються за нього, насправ­ді приносять у нашу країну війну. Тому нашим громадянам тре­ба обережно реагувати на такі заяви. Окремі політичні лідери, на білбордах яких фігурує сло­во «мир», мають на увазі його на умовах Російської Федерації. Якщо послухати цих «радників», то мир настане, якщо забути про Крим і Донбас. А через два дні після такого «миру» Кремль почне свій наступ на Черкаси і Київ. Не треба вірити цим дема­гогам! Мир настане у нас тоді, коли матимемо сильну еконо­міку, сильну армію, сильну на­ціональну безпеку. Це гаран­туватиме мир на всій території України. А у перспективі дасть змогу повернути до її складу і Крим, і Донбас.

— Зважаючи на те, що шан­си стати президентом у пред­ставників проросійської опо­зиції у парламенті Бойка та Вілкула мізерні, на кого, на вашу думку, на цих виборах ставитиме Кремль?

— У Москві різні сили мо­жуть ставити і на названих вами кандидатів, і навіть на деяких, умовно кажучи, демократичних кандидатів, вибираючи найопти­мальніший для себе варіант.

— Із ким із новообраних українських президентів було б найбільш комфортно пра­цювати Вашингтону, Лондону, Берліну, Парижу?

— Для нас важливо, щоб піс­ля виборів комфортно зі сво­їм президентом було працю­вати українському народу. Щоб глава держави запустив соці­альні ліфти — аби молоді, кре­ативно мислячі люди у регіонах отримали підвищення по служ­бі, перспективні посади. Щоб вони реалізували себе. Щоб їм довіряли відповідальні ділян­ки роботи — аби змінити заста­рілу чиновницьку братію, яка гальмує реформи, від чого по­терпає вся країна. Треба, щоб зневірена молодь не виїжджала за кордон, а, отримавши шанс, працювала тут, удома. Якщо та­кого консенсусу буде досягну­то, якщо президент налагодить співпрацю не тільки зі своїми улюбленими політичними пар­тіями, а й з усім громадянським суспільством, якщо ця робота буде системною, то й настрій у країні буде зовсім іншим. Тоді з лідером такої успішної країни буде комфортно працювати на­шим міжнародним партнерам.