«Можу претендувати на почесне звання «Залізна задниця»

45-річна Зоряна Пігович переконує, що для улюбленої справи завжди знайдуться і час, і бажання. Саме тому жінка встигає поєднувати кілька амплуа, зокрема мами, дружини, мандрівниці, лікаря-стоматолога і байкерші. На інтерв’ю Зоряна Пігович приїхала з чергової поїздки Україною на залізному коні. А коли номер готувався до друку, львів’янка вже вивчала краєвиди Індонезії…

— Нещодавно ви поверну­лися з чергової байкерської подорожі. Як почалося це захоплення і де встигли по­бувати зі своїм залізним конем?

— Я вже можу гордо пре­тендувати на почесне зван­ня «Залізна задниця». Так у мотоколах називають людей, що проїхали понад 1000 км за одну подорож (сміється). Ми повернулися з чоловіком з Одещини, їздили вздовж берега Чорного моря. За­хоплення почалося ще в ди­тинстві. Жагою до пригод і мандрів, казкових вражень та автомотовелотехніки за­разив дідусь, котрий був відо­мим у Львові автомеханіком і колекціонером автомобілів. На нашому подвір’ї завжди була незліченна кількість за­лізних друзів, з якими бави­лася маленька дівчинка — Зі­руня (сміється). Ось так з дитинства у мене проявилася любов до «вітру в кучерявому волоссі». Якось один із моїх пацієнтів приїхав на чорному «чопері», і я знову закохалася в мотоцикли. Згодом чоловік і син подарували мені мото­цикл. Але за кермо сама я не сіла. Їжджу пасажиркою.

— На мою думку, байк — це чоловіче захоплення. Наскільки вам комфортно у чоловічій тусовці?

— Я завжди була «своїм пацаном», бо виховувалася завжди у хлопчачій компанії. Навіть у школі хлопці з нашо­го класу завжди тусувалися зі мною.

— Розкажіть про свій байк. Чим він особливий?

— Зараз у нашому домі живе «монстр» з 1800 кін­ських сил, що має горду назву Honda Gold Wing — «Золоте крило». Це один із найбільших і найкомфортніших туристич­них мотоциклів.

— Крім того, ви багато по­дорожуєте світом. Де вже побували і про які країни мрієте?

— Побувала у 43 країнах, але мрію об’їздити весь світ. Хочеться скрізь встигнути, а часу нам виділено обмаль. І мене часто дивує, чому люди відкладають багато справ на завтра. Зараз вивчаю Індо­незію, взимку планую побу­вати у В’єтнамі. Люблю дуже Азію, ментальність якої нам незрозуміла. Минулого року відвідала Перу, Японію, цього року — Марокко. А повернути­ся хотілося б знову у сад «Ма­жорель» Ів-Сен Лорана у Ма­рокко та в джунглі, на притоку Амазонки в Перу.

— Чим є для вас захо­плення байком?

— За 10 хвилин їзди на мо­тоциклі можна отримати такі емоції, яких деякі люди не проживають за все своє жит­тя. Подорожі на мотоциклі, на відміну від авто, це окре­ма філософія. На мотоциклі я подорожую не відокремлено від навколишнього світу, а є його складовою, почуваюся маленькою піщинкою у без­межному Всесвіті. Ніде так гостро не відчуєш запах ско­шеної трави, вітру, що при­ніс запах різнотрав’я, прілого листя та моху…

— Ви лікар-стоматолог. Яким чином поєднуєте ці два амплуа?

— Лише два? Їх далеко не два (усміхається). Жорсткий тайм-менеджмент дозволяє все встигати. Моє найголо­вніше правило — отримувати задоволення від усього, що роблю.

— Деякі українці уникають походів до стоматолога…

— Це через брак відпові­дальності за власне здоров’я і життя. Думають, що роз­смокчеться чи зникне, а воно переходить у хронічний за­пальний процес і стає джере­лом інфекції. Ще люди дума­ють, що витратять всі гроші у стоматолога, водночас витра­чаючи їх на зовсім не потрібні речі. А дорослі чоловіки трем­тять від страху дитинства, що глибоко закарбувався у на­шій підсвідомості: ще не одне покоління буде згадувати з холодним потом ці страшні катувальні машини. Є такий анекдот: «Якщо хочеш, щоб від тебе у чоловіків були ши­роко розплющені очі, а з рота текла слина, коли ти над ним нахиляєшся, — іди вчитися на стоматолога» (сміється).

— Знаю, стоматологія до­помогла вам познайомитись з чоловіком. Розкажіть про свою історію кохання…

— Моя колежанка взяла мене зі собою на каву до двох хлоп­ців. Після цього один з них, чарівний хірург, видалив мені нижній зуб мудрості. Своїм па­цієнтам я завжди розповідаю цю байку, що такого дорогого зуба у моєму житті ще не було — розраховуюся за нього 24 роки вже… Він прекрасний чоловік і батько, а тепер іще й відчайдуш­но-благородний байкер.

Фото з архіву героїні