«Коли заявили, що виграємо «Хіт-конвеєр», із нас сміялися професійні музиканти»

Інтерв’ю з Назаром Худином – лідером гурту PATSYKI Z FRANEKA

Назар Худин

Вже понад рік фраза «Вася! Oh My God!» з однойменної пісні не сходить з уст українців. Усі підспівують, хоча, буває, навіть не знають, хто автор хіта про весну, дівчат і київські каштани на Хрещатику. Культова Група PATSYKI Z FRANEKA складається з трьох учасників: Назара, Людини-кота і Лоли. Свій стиль – поєднання електронної музики, хіп-хопу і народних мотивів – вони називають українським гаражем. Про творчий шлях гурту, мовно-політичне питання, участь у конкурсах і нову пісню журналістка «ВЗ» розмовляла з фронтменом Назаром Худином.

- Назаре, всупереч назві гурту, не всі його учасники – чоловічої статі й родом з Івано-Франківська. То чому все-таки PATSYKI Z FRANEKA?

- Просто це звучить стильно і сильно. Я не знаю іншого українського міста, яке б так гармонійно звучало. Наприклад, «Пацики з Житомира» – це зовсім не те (сміється). Спочатку нас було троє хлопців, а коли склад змінився, назву вирішили залишити ту саму. Зараз Лола – це прикраса нас, пациків. Сам по собі гурт із двох чоловічих голосів, може, і не такий цікавий для авдиторії, а дівочий вокал розбавляє наш пацанячий двіж!

- Як починалася ваша історія?

- Колись ми з товаришами з Івано-Франківська бавилися в аматорський реп – складали нашим друзям на дні народження пісні про них. Один мій друг, з яким створив цю групу, Рома, працював зі мною в одній компанії, де нас усі, до речі, також називали пациками з Франека. Коли зачитали реп на день народження нашого боса, це розійшлося в нашому маленькому рекламному світі, і саме відтоді ми почали серйозно замислюватися над реперською кар’єрою. Читали реп і для Андрія Шевченка (посла України в Канаді), і для Арсенія Яценюка, й інших відомих постатей: політиків, музикантів, спортсменів. Таким чином через відомих персон ми хотіли вийти на музичний ринок: мали абсолютно меркантильні цілі. Це, звісно, не спрацювало. Згодом двоє моїх друзів-колег одружилися і припинили цим займатися. А я зустрів Чьорного – Людину-кота. Вже незабаром ми з ним зробили два хіти: «Тобі потрібен такий, як я» і «Вася OMG».

- Чому Чьорний, а не Чорний? Це якась івано-франківська особливість вимови?

- Ні, жодних франківських «родзинок» тут немає. Ми просто так собі кажемо – з м’яким «ч». Може, це через те, що не хочемо дурних асоціацій. В одному з інтерв’ю запитували: «Чорний – це тому, що він афроамериканець? Хіба культурно називати його чорним?». А я відповів, що саме тому він Чьорний, а не Чорний.

- А чи зніме колись Людина-кіт свою маску?

- Немає жодного сенсу в тому, аби Чьорний показував своє справжнє обличчя. Людина-кіт подобається людям саме в масці: він супергерой для дітей, милий котик для дівчат і жінок. Ми завжди раді тому, як публіка реагує на нього. Він, може, навіть популярніший, ніж я. В Україні заведено любити фронтменів, як-от Вакарчука чи Женю Галича, а хто з ним – неважливо. У нас навпаки: всі люблять Кота, і це круто! 

Фото з особистого архіву гурту PATSYKI Z FRANEKA

- У другому півфіналі Нацвідбору до «Євробачення – 2018» під час виступу гурту DILEMMA на сцені також була людина в масці, щоправда, якогось рожевого собаки. Не вважаєте це плагіатом?

- Ні, адже це просто якийсь епатажний прикол для шоу. Наш Чьорний – це другий соліст групи, він разом зі мною створює музику і тексти. Кіт не просто десь собі танцює, як пес DILEMMA, а виступає на сцені як повноцінний артист. І люди люблять його, бо відчувають, що це правдивий образ.

- PATSYKI Z FRANEKA – переможці конкурсу «Хіт-конвеєр 2016» від каналу української музики «М2»...

- Коли запустили «Вася OMG» на цей конкурс, із нас сміялися професійні музиканти, бо ми заявили, що виграємо «Хіт-конвеєр»! Хоча спочатку навіть не потрапили в топ-50 у півфіналі: посіли 52 місце. І тільки завдяки тому, що від участі відмовилися два гурти, серед яких «Один в каное», ми пройшли у півфінал. Коли на прослуховуванні виконали «Вася OMG», журі зрозуміло, що дарма спочатку поставило нам низькі бали.

- Саме ця нагорода принесла вам популярність?

- Звісно! До «Хіт-конвеєра» нас знали виключно у вузьких колах українського істеблішменту. А коли перемогли і наш кліп почав крутитися на національних каналах, стали набагато популярніші. Приємно, що нас тепер знають! Коли виступали в Кам’янці-Подільському на фестивалі «Республіка», падав сильний дощ, був такий ураган, що знесло сцену. Ми з організаторами сиділи в кав’ярні і казали, що не будемо виступати, бо люди через негоду не прийдуть. А нам відповіли: «Вас там чекають десь 60 божевільних фанатів, які кричать «Пацики з Франека» під дощем». Під слоганом «Пофіг, дощ!» ми годину співали для них…

- В одному з інтерв’ю ви зізналися, що Тарас Тополя казав: «Та ви навіть реп читати не вмієте». Це засмутило чи навпаки змотивувало?

- За більш ніж рік ми добре виросли. А те, що він тоді 2016 року сказав, було правдою. Ми по-аматорськи писали слова, вміли їх римувати, але не були сильні як виконавці. Фраза Тополі була ключиком до того, як виграти «Хіт-конвеєр». Завдяки цьому ми не залишилися на тому самому рівні виконання і почали більше працювати над собою.

- Також ви якось сказали, що хочете бути таким, як Вакарчук. Що саме мали на увазі?

- Коли я приходив на його концерти і бачив, наскільки органічно він усе робить, хотів, щоб люди так само реагували на мої пісні. Хотіти бути як хтось – це помилка, але Вакарчук для мене – джерело натхнення. Його слова дуже правдиві і справжні, вони написані й пережиті ним. Я завжди вірю артистам, які свою музику пишуть самі, бо це те, що вони несуть людям. Адже неможливо бути, наприклад, художником, який свої картини купує, а не малює сам.

- Нещодавно PATSYKI Z FRANEKA виступили у Львові…

- Приємно вражений, що було багато людей, які знають слова наших навіть не дуже відомих пісень. Вони підспівували не тільки приспіви, а цілі складні куплети! Також здивувало, що вперше на біс попросили не «Вася OMG», а «Ти моя».

-  Як ставитесь до того, щоб дати концерт нашим воїнам у зоні АТО?

- Десь рік тому нам писали хлопці з якогось батальйону, що вони наші фанати. Нам було дуже приємно! Того ж дня зібрали їм посилку з їжею, журналами, картами… Виступити для них були б, звісно, не проти. Але треба розуміти, що з цим може виникнути багато складнощів, наприклад, відсутність необхідної кількості звуку, апаратури, світла. Якби ми були групою, яка грає на двох гітарах і барабанах, було б простіше, ніж у тому форматі, що в нас.

- А якби запросили виступити в Росії, погодилися б?

- У будь-якому разі музика поза політикою. Не хочу спекулювати на темі війни, але ми не маємо для кого там виступати. Таке питання само собою відпадає, бо наші пісні – українською мовою. Я ось, наприклад, хвилююся, коли їдемо з концертами навіть до Одеси чи Харкова, де середовище переважно російськомовне. То що вже говорити про Росію?

- Зараз ви живете і працюєте в Києві, а це місто двомовне. Втім, російською співати не почали. Це принципово?

- Справа не стільки у принциповості, скільки в тому, що ми здебільшого думаємо українською. Хоча я не проти був би заспівати дуетом з якимось російськомовним виконавцем. Звісно, навряд чи зробимо дует з Олегом Винником, хоча це був би хайп (hype – ажіотаж, нав’язлива реклама. – Авт.). Але хочеться притягувати до своєї творчості людей, близьких передовсім по духу. Тому з кимось із київських реперів або харизматичних виконавиць – чому б і ні? Музика вища від мови, віросповідання, бізнесу… Дуетні пісні – це іскра, що виникає між двома артистами. Тому коли запропонують заспівати російською, англійською чи будь-якою іншою мовою, я буду не проти, якщо поряд буде виконавець, від якого виникне ця іскра.

- І все-таки, чи стали PATSYKI Z FRANEKA завдяки квотам на українську пісню більше звучати в нашому радіоетері?

- Навіть попри перемогу на «Хіт-конвеєрі», ми не звучимо так часто, як, наприклад, деякі російськомовні артисти, що почали писати українською. Але я розумію, чому так. Радіо вимагає м’яких і спокійних пісень про любов. Наші пісні – їжаки: навіть якщо про любов, то проблемні, з такими словами, до яких радіо не готове (сміється). Нас поки що тестують, наскільки ми зможемо вписатись у формат. А чи готові ми змінюватися під нього? Ні, бо тоді втратимо себе.

- Може, наступного року – на «Євробачення»?

- Я спочатку хотів, щоб ми брали участь, але пішов на півфінал і зрозумів, що не бачу себе в цьому конкурсі. Не був би проти, якби точно знав, що вийдемо у фінал принаймні Національного відбору, а якесь там 18 місце не цікавить. Якщо я не знаю, як увійти в топ-3, то поки що немає сенсу пробувати себе на «Євробаченні».

- А що тоді наштовхнуло на участь в «Х-факторі 8»?

- Моя подруга, яка працює на радіо, запропонувала піти на це талант-шоу. Я спочатку довго відмовлявся, бо, як-от у випадку з «Євробаченням», не бачив шляхів вийти у прямі етери, не хотів займатися роботою, яка не принесе плодів. А потім до мене знову зателефонували з кастинг-відділу «Х-фактора» і запросили на зйомку. Ми вирішили, що це все-таки не завадить, адже завдяки цьому нас почують інші люди і зросте наша фан-база. Коли почули 4 «так», почали навіть вірити в те, що пройдемо далі, серйозно до цього поставилися в тренувальному таборі. Але пройшов Юрко Юрченко, бо, мабуть, йому більше було потрібно.

- Чим найближчим часом порадуєте фанатів?

- У нас нещодавно з’явився новий хіт – «Кайфова». Це не просто пісня, а лірико-драматична історія, що описує глибоко сховані почуття мужчини, який настільки закохався в жінку, що соромиться зізнатися в цьому і собі, і їй. «Ти така красива, що я встидаюсь сказати тобі. Хочу пити так сильно, коли ти кусаєш губи свої» – знайомо, мабуть, кожному. А зараз Чьорний проводить операцію-флешмоб March Cat. На концертах і закритих вечірках ми проводимо кастинги і знімаємо відео з дівчатами й хлопцями, які наспівують фрагменти нашої пісні. Відео, які наберуть найбільше переглядів в Instagram, увійдуть до кліпу «Кайфової».