Передплата 2024 «Добра кухня»

«Щоб бути артистом, одного таланту замало. Треба гарувати і гарувати…»

Відверта розмова з провідним актором Театру імені Марії Заньковецької - про творчість і особисте життя

28 лютого у прем’єрній виставі режисера Ореста Огородника «За двома зайцями» за п’єсою М. Старицького на сцені Національного академічного українського драматичного театру ім. Марії Заньковецької відбудеться бенефіс народного артиста України Януша Юхницького у ролі Сірка (батька Проні Прокопівни). Попри те, що Януш Юхницький пройшов і вогонь, і воду, не  розчарувався у професії і у житті. Колись його не прийняли у Театральний інститут імені Карпенка-Карого, але він вперто торував собі дорогу на сцену. У серпні минулого року відзначив 70-річний ювілей. Обожнює театр.  Наша розмова з бенефіціянтом про акторську професію і тернистий шлях до омріяної мети.

- Януше Володимировичу, незабаром ваш бенефіс. Як ви ставитеся до таких подій? Напевно, хто б і що б не говорив, що слава обтяжує, все одно – кожному необхідне визнання…

- Роблю цей бенефіс не так для себе, як для театру, бо так заведено, так повинно бути. Актор, який довго працює у театрі, та й роки має вже великі, мусить зробити щось, аби привернути увагу і до себе, і до театру, зайвий раз нагадати глядачам, що в театрі щось відбувається, ставляться нові спектаклі. Та і для людей, які працюють в театрі, теж це потрібно.

- Скільки років працюєте у Театрі ім. Марії Заньковецької?

- З 1975 року. На 50 і 60 років так складалися обставини, що не мав змоги робити бенефіс, а от на 70 вирішив, що такий час настав. Бо ніхто не знає, скільки ще мені відпущено, і чи дасть Бог дожити бодай до 75-ти…

- Рахували, скільки у вас ролей?

- Втомився рахувати, тому не рахую. У Театрі ім. Марії Заньковецької зіграв близько 60-ти ролей, а в театрах юного глядача, де я грав до цього, в сезон могло бути по 5-7 ролей.

- Кого грали в ТЮГу?

- Грав багато казкових героїв юнацького віку…

- А зайчиків і вовчиків?

- Пса Пірата грав, гарно гавкав. Хороший пес був. (Сміється. – Авт.). Грав злочинців, які порушують кордон, грав наших офіцерів, які тих порушників ловили. І навіть Миколу Островського грав.

- Але вашою мрією було грати на сцені Театру ім. Марії Заньковецької?

- Так. Тут уже моя дружина – Люба Лев – працювала. Ну і я за нею сюди «втиснувся». Подивилися мене, сказали, що «непоганий хлопець», художня рада мене признала і я став актором цього театру.

- Але був період, коли ви не працювали у театрі…

-  П’ять років  займався цирковою діяльністю в Польщі. У мене був власний приватний цирк шапіто, ми мандрували – сьогодні тут, завтра там. Це було дуже важко. Але вдавалося, було багато глядачів, та й програма була цікава. Хоча траплялося, що й не було заробітку, - всяке бувало… Коли я повернувся до Львова, то ще два роки треба було попрацювати, перш ніж повернувся до театру. Хоча, коли я йшов з театру, у мене була серйозна розмова з художнім керівником Федором Стригуном. Я сказав, що хочу створити цирк, заробляти гроші і, можливо, стати спонсором театру, а згодом повернутися до театру, бо цирк – то не моє. Просто мені були потрібні гроші, а на цирку шапіто можна було заробити. Саме тоді померла моя дружина і мені треба було виховувати самому двох дітей – сина і дочку. Мої батьки зробили усе, щоб діти були припильновані, а я заробляв гроші. Але сталося так, що з тим цирком у мене нічого не вийшло і я повернувся у театр.

- Знаю, що ви повернулися у виставі «Ханума». Режисер Вадим Сікорський довірив вам роль князя...

- Так. Потім була головна роль у виставі «Політ над гніздом зозулі», і пішло-поїхало…

- Коли ви вперше збагнули, що ваше місце – на сцені?

- Ще в дитинстві, коли тато брав мене із собою в оперний театр, де він працював артистом хору. А до того він був солістом Варшавського оперного театру, але потім так сталося, що в тата виникли проблеми з горлом. Але в хорі він міг співати і співав. Вперше тато привів мене до театру, коли я мав п’ять років. Мій батько працював з батьком Богдана Ступки. Хоча ми з Богданом Сильвестровичем до того, як я прийшов у Театр ім. Марії Заньковецької, ніколи не перетиналися, хіба згодом з’ясувалося, що ми з одного акторського грона.

- Після закінчення школи питання - куди вступати, не стояло?

 -Так, я пішов у театральний інститут. Поїхав до Києва, але не вступив. Я погано співав, мене не зарахували. Але Роман Віктюк привів мене до ТЮГу і мене взяли туди буз освіти.

- Як ви познайомилися з Віктюком?

- Я до нього ще школярем ходив у драматичний гурток при Палаці піонерів. Мені це дуже подобалося. Ходив туди навіть тоді, коли Віктюк залишив той гурток. Потім його очолював Петро Зозуляк.

- І як ви входили в акторське життя, не маючи акторської освіти?

- То було щось страшне! Страху було більше, ніж мого життя! Як я боявся, мало не млів, виходячи на сцену. А сказати два слова на сцені – то була подія для мене!

- Яка була ваша перша роль?

- Пес Пірат у п’єсі Наталі Забіли, режисером якої був Роман Віктюк. Я попрацював кілька сезонів і пішов служити в армію – в ансамбль пісні і танцю. Моя дружина з Львівського ТЮГу переїхала в Київський. Померла її мама і в столиці потрібно було вирішувати побутові проблеми, зокрема, з квартирою. Після армії я поїхав до неї – в Театр юного глядача імені Ленінського комсомолу. Грав там багато ролей, мною були задоволені. Навчався заочно в театральній студії, яка була при Театрі ім. Івана Франка. Так я здобув освіту

- А ще раз вступати до театрального інституту не пробували?

- Не пробував, хоча мене кликали. Але робота для мене завжди була на першому місці.

- Як познайомилися зі своєю дружиною Любою Лев?

- У Львівському ТЮГу. Вона працювала тут актрисою, закінчила театральну студію при Театрі ім. Івана Франка. З нею вчилися Люся Петруленкова, Юра Копосов, Валік Шестопалов. Віктюк їх всіх взяв до Львівського ТЮГу. Коли я прийшов у цей театр, побачив Любу, закохався і одружився.

- Чи грали з дружиною в одних і тих самих виставах?

-  Грали ми разом у чудовій виставі «Підступність і кохання» - вона грала леді Мільфорд, а я – Фердінанда, у п’єсі Наталі Забіли вона грала Лисичку, а я – Пса Пірата. Також сценічна любов у нас була у виставі «Юність батьків»…

- Але до Театру ім. Марії Заньковецької ваша дружина прийшла перша…

- Так. Вона теж хотіла працювати на заньківчанській сцені і її взяли. Багато заньківчан прийшли сюди з ТЮГу.

- Знаю, що у фільмах теж знімалися…

- Так. Незабаром має вийти кілька фільмів з моєю участю. У «Шляхетних волоцюгах» у мене, здавалось би, епізодична роль, але дуже екзотична і об’ємна. Завдяки режисерові і сценаристові вийшло так, що мій персонаж всюди є. Я граю дворецького. У фільмі «Гуцулка Ксеня» мене запросили  на роль судді.

- Але ж і раніше ви в кіно грали...

- Було кілька непоганих фільмів. Наприклад, «Від Бугу до Вісли» - я грав польського офіцера, - і на коні їхав, і в штабі щось говорив… Подивився і подумав: «Чому мене не запросили знову до якогось фільму?» Довший час я не знімався. Коли працював у Київському ТЮГу, мене затвердили на роль Тіля Уленшпігеля, але… В результаті цю роль зіграв Лембіт Ульфсак. І це було правильно – він вищий за мене, з голубими очами. Для такої романтичної історії він підходив більше, ніж я. Звісно, мені тоді було прикро, але…

- Але ж були і приємні спогади про зйомки у фільмах…

-  Пригадую, знімався у фільмі «Корабель закоханих», в якому Лев Лещенко грав головного героя, за яким бігала дівчина, він її не хотів, але я хотів цю дівчину. Це було дуже цікаво. Зйомки проходили на баржі, навколо багато молодих дівчат з ансамблю Вірського… З Левом Лещенком ми жили в одній каюті на тій баржі. Правда, через кілька років він мене не впізнав. Ми були на гастролях, а Лещенко у тому ж місті мав концерти. Ми жили в готелі. Я зайшов в ресторан, бачу – він сидить. Я підходжу: «Льово, привіт!» Він: «Пробачте…». І я не наважився нагадувати йому про наші спільні зйомки, молодий був… Зараз я б так не вчинив, нагадав би, ми, можливо, сіли б, випили, згадали зйомки на баржі…

- Якби можна було почати спочатку, що б ви змінили у своєму житті?

- Та, мабуть, нічого. Я людина дуже працьовита. Перш ніж Віктюк привів мене до театру, я три місяці працював на заводі газової апаратури, був слюсарем із зачистки деталей. Я дуже швидко справлявся зі своєю роботою. Якось підійшов до мене старший робітник і сказав, щоб я не поспішав, бо ту норму, яку я зроблю за годину, доведеться усім робити, а вони розтягують її на цілий день. І я тоді зрозумів, що щось не те відбувається у нашому житті. Але згодом пішов з того заводу.

Фото Андрія Куб'яка
Фото Андрія Куб'яка

- І правильно зробили, бо тоді втратив би театр такого актора!

- Що більше я працюю, то більше розумію, що кожну роль треба вміти зробити. Одного таланту замало, на ньому далеко не заїдеш. Треба гарувати…

- У вас цікаве ім’я – Януш. Маєте польське коріння?

- Моя мама полька, тато українець. Мене назвали Януш, старшого брата – Богдан. Я соромився свого імені. Петро, Сергій, Микола, Іван - нормальні імена, а тут якийсь «Януш». У Польщі Януш так само поширене ім’я, як у нас Іван.

- Але світлої пам’яті вашого сина ви назвали саме цим іменем – Януш. Доньку – Любою, так, як звали вашу дружину. Знаю, що донечка ваша зараз живе в Голландії.

- Так. Ми щодня телефонуємо одне одному. У мене два онуки. Одному 20 років, другому – десять. Добре вчаться, наука іде...

- А з українською мовою у них як справи?

- Старший ні бум-бум: ні по-українськи, ні по-російськи, ні по-польськи, тільки голландською і англійською розмовляє. А молодший і польську трохи знає, і українську. Розмовляє зі своїми ровесниками, каже: «Я люблю Україну! Слава Україні!» - все, як має бути.

- Як вашу донечку доля закинула у Голландію?

- Вона заміж вийшла за голландця. Вони разом навчалися в університеті.

- Що підтримує і рятує вас у важкі хвилини?

- Робота. Робота дає забуття, відганяє тяжкі думки.

Досьє «ВЗ»

Януш Юхницький народився 20 серпня 1947 у Львові. Народний артист України (2009). Закінчив Драматичну студію при Національному академічному драматичному театрі ім. І. Франка в Києві. З 1975 року — актор Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької у Львові. У 1991 році удостоєний звання заслуженого артиста України. З 2009 - народний артист України. Серед ролей: Семен («Дай серцю волю, заведе в неволю» Марка Кропивницького), Малахій («Народний Малахій» Миколи Куліша), Король Дункан («Макбет» В. Шекспіра), Маюфес («Ханум» Авксентія Цагарелі), Мак Мерфі («Політ над гніздом зозулі» Дейла Вассермена) та інші.

Схожі новини