«У школі були свої Клаудії Шиффер та Памели Андерсон. А я була «гидким каченям»

Про талант Яни Андреєвої можна розповідати багато. Вона працювала ведучою проекту “ДжеДАІ” на каналі “2+2”, була діджеєм на кількох радіоканалах, знімалася у серіалах. Тепер знялася у головній ролі в україномовному серіалі “Школа”, прем’єра якого відбулася 15 січня на каналі “1+1”. У центрі серіалу – пара молодих викладачів, які випадково потрапили на роботу в одну з українських шкіл. Успішна бізнес-леді Катя влаштувалася вчителем економіки заради того, щоб налагодити стосунки з дочкою. У навчальному закладі зустрічається з новим викладачем англійської Алексом, і це знайомство змінює життя молодих людей. Про роботу у серіалі, своє шкільне життя та про реалії навчальних закладів Яна Андреєва розповіла журналісту “ВЗ”.

- Яно, коли визначилися з майбутньою професією?

- У школі. Ще з третього класу засинала і бачила себе на сцені. Мріяла бути або співачкою, або акторкою, або танцівницею.

- Що для вас було найскладнішим у школі?

- Взаєморозуміння з однокласниками. У кожній школі були свої авторитети в класі. Свої компанії і свої лідери. Не завжди мене сприймали такою, якою я була: усміхненою, відкритою, наївною, доброю. Дехто з однокласників цими якостями зловживав. Я ж не вміла відмовляти. Не хотіла бути поганою. А з часом закрилась у собі. І ніхто навіть не цікавився, чому так, що сталося, можливо, потрібна допомога, підтримка. А я була у якомусь своєму світі. Що тоді коїлось зі мною, підлітком, складно зрозуміти.

- Підтримуєте стосунки зі шкільними друзями?

- За 11 років навчання я змінила аж чотири школи, тому особливо ні з ким не спілкуюся. Однокласники є у мене в друзях у соціальних мережах. Але наші шляхи давно розійшлися. Близьких за духом людей у школі так і не знайшла. Хоча тривалий час шукала і сподівалась знайти найкращих друзів. Як зараз пам’ятаю, це тоді мене хвилювало. Мені так хотілося комусь розповісти про свої шкільні страждання, почуття до хлопців, які подобались, але я була «гидким каченям». У класах були свої Клаудії Шиффер та Памели Андерсон. На них звертали увагу. Їм приділяли увагу і біля їхніх ніг майже всі хлопці не тільки нашого класу падали штабелями. Я ніколи нікому не нав’язувала свого товариства. Саме у той час захоплювалась французькою стрічкою «Елен і друзі», «Перші поцілунки». А згодом – американським «Беверлі Гіллз-90210». Я заздрила героїням, які там товаришували у тих фільмах між  собою... Мені хотілося бути схожою на них, наслідувати їхні манери, спілкування, стиль в одязі.

- Пам’ятаєте своє перше шкільне кохання? Як його звали?

- Це було у п’ятому класі. Його звали Сергій, мій однокласник. Спочатку я на нього не звертала уваги. Згодом, коли  почав говорити мені компліменти, подавати на сходинках руку, проводжати додому та нести мій портфель, закохалася. Але почуття було недовгим. Через місяць він почав приділяти увагу іншій.

- Які були ваші перші ролі?

- Після першого курсу нав­чання у Київ­ському інституті кіно та телебачення при Університеті культури та мистецтв ми проходили стажування на “Першому Національному”. Там я і залишилася. Правда, не ведучою, а адміністратором. Паралельно бігала на всі можливі кастинги, фотосесії і почала надсилати їх у різні агенції. У 2004 році мені запропонували зіграти епізод в одному серіалі. Це був мій перший кінодосвід.

- Незабаром на телеканалі «1+1» вийде новий серіал «Школа», де ви виконали головну роль. Розкажіть про свою героїню.

- У “Школі” моя героїня Катерина – безстрашна, відважна, смілива. Типова українська жінка, яка прагне щастя і собі, і донечці. Можливо, деколи вона дещо зухвала, але так складаються обставини в її житті, що вона змушена бути такою. Вона захищає, насамперед, інтереси доньки Вероніки, а потім вже інших учнів, і лише в останню чергу – свої. У серіалі глядачі побачать її трансформацію в м’яку та турботливу маму, яку вона здійснить заради своєї доньки. Проблема Каті у тому, що вона забагато опікувалася фінансовою забезпеченістю родини. Схаменулась лише після того, як її Вероніка намагалася накласти на себе руки.

- Ви схожі хоч у чомусь з Катею?

- Коли актори виконують ролі, грають чужі життя, одягають маски. Але ми завжди аналізуємо та проводимо паралелі зі своїм особистим життям. Іноді щось схоже відшукує­мо у своїй біографії. Це нам допомагає у роботі, адже ми згадуємо, як це було, які емоції на той момент відчували і як поводилися. Деяких якостей я вчилась у Катерини. Того, чого нема у мені: стовідсоткової цілеспрямованості, нахабності, впевненості та впертості. А чогось своїй героїні дала від себе: доброти, співчуття, взаєморозуміння та розсудливості.

- У вас є донька, ім’я якої таке ж, як і у серіальної, – Вероніка. Знаю, що ви ненадовго пішли з професії задля її народження...

- Коли читала сценарій “Школи”, здивувалася цьому. Навіть в актора Романа Лук’янова, який у стрічці зіграв мого колишнього чоловіка Кирила, у реальному житті теж дочка Вероніка. Тому ми на майданчику  до кіношної Вероніки ставились, як до своєї рідної: з любов’ю та турботою. Я в декреті була до 7 місяців і паралельно знімалася у рекламі. А коли донечці виповнився рік, активно почала зніматися в епізодичних ролях. Радощам моїм не було меж! Адже тепер, окрім свого двору, візочків, памперсів та  грудного годування, я можу повернутись у свій творчий світ. 

- Ваш роман з красунчиком Алексом на знімальному майданчику може мати продовження поза ним?

- Алекс – красивий елегантний чоловік. Такий зацікавить кожну українську жінку. У житті ми з Микитою Вакулюком, який зіграв Алекса, стали добрими друзями. Вислуховували одне одного, підтримували, допомагали. Ми не тільки готувалися до своїх ролей, а й говорили на душевні теми. У кожного з нас є своє особисте життя. І приємно, що такі дружні теплі стосунки можуть бути з партнерами. Але не більше.

- Які моменти вам запам’яталися зі знімального майданчика?

- За період зйомок було безліч смішного і надзвичайно цікавого. Одного разу я залишилася ночувати у школі, щоб встигнути підготуватися до знімального дня та перепочити, адже маршрут додому був складний. Мені підготували місце в медпункті, там було ліжко, знайшли для мене постіль, купили зубну щітку. Тоді мені наснився сон про... школу. У ньому я запізнююся на урок до школи. Вибігаю з дому в капцях. Забігаю у двері і дзвонить дзвінок. Насправді це був будильник! Того дня ми знімали складні сцени. Але, на щастя, день минув продуктивно.  

- Мабуть, після зйомок у серіалі набули досвіду, як варто поводитися з підлітками, і тепер можете щось порадити батькам?

- У роботі з дітьми на майданчику мені допомогло спілкування з ними. Вивчила їх та їхню психологію, вислуховувала їх, давала поради, якщо просили. Я їх слухала і чула! І це було їм потрібно. Адже у багатьох підлітків батьки постійно працюють. Звинувачувати у цьому дорослих не можна. Вони роблять так, як вважають за потрібне. А от на виховання та спілкування з дітьми не завжди є час. А його бажано знаходити...

Фото телеканалу “1+1”.