Передплата 2024 «Добра кухня»

Роксолана Богуцька: «Якщо клієнту хочеться стразів та камінців, кажу: «Вибачте, я не ваш дизайнер»

Королева вишиванок відверто розповіла про забаганки клієнтів, пізню вагітність та про те, як не докотитися до «шароварщини».

Бренд Roksolana Bogutska — це дивовижна суміш українських етнічних мотивів та сучасних модних тенденцій. Це стиль жінки з характером, завжди впевненої в собі і водночас витонченої та звабливої. Саме такою є засновниця бренду Роксолана Богуцька. Знаменита дизайнерка не лише зірка подіумів та улюблениця модниць, а ще й любляча дружина та мама. 

З Роксоланою Богуцькою зустрічаємось в її ательє. Поки дизайнерка завершує свої справи, я розглядаю численні сувої тканин та заготовки для майбутніх суконь. “Замовлення готове”, — чую з сусідньої кімнати. Робота у майстерні кипить. Пані Роксолана зручно вмощується на дивані з горнятком кави. Наступна година нагадувала розмову добрих приятельок, яку час від часу переривали візити гостей чи телефонні дзвінки вдячних клієнтів.

- Вишивка сьогодні скрізь: на футболках, машинах і навіть будинках. Часом така “шароварщина” дратує. Як ви до цього ставитесь?

- Ця тенденція справді вже дещо дратує. Сьогодні це більше нагадує данину моді та бізнесу, ніж любов до українського. Рано чи пізно це набридне і стане антитрендом. Нещодавно побувала на міжнародних конкурсах, де Україну, окрім мене, представляли ще кілька дизайнерів. Був шок, коли побачила, що “майстри” привезли однакові колекції, з подібним фасоном, орнаментом, кроєм. Весь час боялася, щоб ми не докотилися до “шароварщини”, на жаль, це сталося. Україна — не лише вишиванка. Ми держава з неймовірно багатою культурою. 

Велюрові чобітки, прикрашені ручною вишивкою, коштують чимало.
Велюрові чобітки, прикрашені ручною вишивкою, коштують чимало.

- У вас в останній колекції — велюрові чобітки з вишитими квітами. Як з’явилася ідея прикрасити взуття вишивкою?

- Цей задум з’явився давно. Але ніяк не могла втілити його в життя. Коли працювали над колекцією весна-літо-2017, зрозуміла, що бракує саме вишитих чобіт. У світі це мегатренд. 

- Є попит на ваші чобітки?

- Звісно, ми вже продали десять пар. Зазвичай клієнти купують образ “у комплекті”, тобто все те, у що одягнена модель на показі. Коштує таке взуття чимало. Я, як дизайнер, ніколи не думаю про кінцеву вартість, роблю те, що хочу побачити. Але коли порахували кінцеву ціну чобітків, була шокована. Виявились несподівано дорогими, в основному через вишукану тканину та ручну вишивку.

Хутро плюс вишивка – фірмовий стиль Роксолани Богуцької.
Хутро плюс вишивка – фірмовий стиль Роксолани Богуцької.

- У ваших колекціях багато хутра та шкіри. Де закуповуєте матеріали, чи є серед них українські виробники? 

- На жаль, ні. Хіба льон. У роботі використовую високоякісні тканини, а Україна поки не може похвалитися матеріалами такого рівня.

- Більшість суспільно-політичних процесів зосереджена у Києві. Люди масово переїжджають до столиці. Не думали змінити Львів на Київ?

- Я два роки жила у столиці. Але мені бракувало рідного міста, людей, атмосфери. Львів — творче місто, з унікальною аурою. Мені тут комфортно. Часто відвідую Італію і помітила, що багато дизайнерів живуть та працюють у Флоренції, хоча центр моди зосереджений у Мілані та Римі. Чому б не зробити Львів такою модною столицею? Клієнти з усієї країни приїжджають на примірки до Львова. Це не створює їм труднощів, бо часто чую: “Із задоволенням погуляємо містом”. 

- Невже не буваєте у Києві?

- Майже не буваю. Хіба що раз на рік поїду у посольство чи летітиму через аеропорт “Бориспіль”. Немає потреби там бути, та й не тягне.

- Серед ваших клієнтів багато зірок. Наскільки легко з ними працювати?

- Дуже важко. Коли тільки починала працювати з відомими людьми, дуже переживала, оскільки розуміла всю відповідальність, яка падає на мої плечі. Це стосувалося і образу для тодішньої першої леді Катерини Ющенко, і костюмів для Руслани на “Євробачення”. Пишаюся тим, що мала честь працювати з першими особами держави. Однак за цим стоїть величезна праця і зіпсуті нерви. Наприклад, на сукню для Марини Порошенко на нагородження “Людини року” ми мали лише кілька днів. Фасон та тканину обговорювали телефоном. Пригадую, коли переглядала відео з інавгурації Віктора Ющенка, то на сукню пані Катерини дивилася зі склянкою води з валеріа­ною (сміється). Я максималіст, вважаю, що треба робити або дуже добре, або не робити зовсім. 

- А як ставитесь до забаганок клієнта? 

- На початках підлаштовувалась під замовника. Переступала через себе і пришивала камінці Swarovski, хоча цього не переношу. З часом у мене з’явився свій почерк, і мене вже ніхто не змінить. Якщо клієнту хочеться стразів та камінців, кажу: “Вибачте, я не ваш дизайнер”. 

- У вас підростає донечка Меланія, як прищеплюєте їй смак?

- Займаюся цим вже шостий рік. Смак виховується дрібницями. Дитина має їсти зі свого дитячого посуду, спати у дитячій кімнаті та одягати дитячий одяг. Варто дотримуватись колористики та певного стилю. Помічаю, що донечка вже сама одягається, самостійно підбирає взуття до сукенки. Тішуся, що в неї є смак. 

- У шафі Меланії є речі маминого бренду?

- Здивую вас, але ні. По-перше, ми не займаємось дитячим одягом. По-друге, є великий вибір одягу для дітей. Але по секрету скажу, що маємо вже кілька заготовок наряду на перше вересня, бо донечка наступного року йде у школу. 

- Ви народили доньку у 42 роки. Лікарі скептично ставляться до пологів у такому віці. Планували цю вагітність чи це було як сніг на голову?

- Народити дитину у 20 і у 42 — велика різниця. У 20 — легко, не дуже відчуваєш усю відповідальність, а у 42 розумієш, що дитина має бути бажаною, до неї треба готуватись. Дуже хотіла донечку, але через зайнятість постійно відкладала цю вагітність. Підсвідомо розуміла, що вже пізно, але у душі вірила, що це станеться. Тільки зараз розумію, що, народивши у 40 з хвостиком, вскочила в останній вагон (сміється). 

- Вашому синові Остапу на той час було вже 22 роки. Він зрадів майбутній сестричці?

- Не повірите, але дуже образився. Син дізнався, що я вагітна, лише на п’ятому місяці. Він возив мене до різних лікарів: обстеження, консультації, аналізи. І з часом почав турбуватися, адже я ніколи раніше до медиків так часто не зверталася. Пам’ятаю, перед одним з візитів спитав прямо: “Що сталося?”. Зрозуміла, що далі тягнути не можу, і зізналася. Він обурився, чому так довго приховувала. Але образа швидко минула. Коли була на збереженні, син часто приходив, допомагав, підтримував. Радію, що у мене прекрасний син, а у моєї донечки турботливий брат. Не варто боятися пізніх пологів. З народженням дитини змінюється і стиль життя. Вдома все “крутиться” навколо неї.