• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Іван Попович: «Пісню «Василина» було написано сорок років тому, а люди не втомлюються слухати її»

Іван Попович: «Пісню «Василина» було написано сорок років тому, а люди не втомлюються слухати її»

Народний артист України – про український шоу-бізнес, стосунки з колишніми президентами і куплені… концерти

Він з тих митців, які не добирають слів у розмовах. Не подобається — лукавити не буде. Каже, влада та шоу-бізнес настільки звикли до його прямолінійності, що жодного разу не мали претензій до нього. Якщо абітурієнт бездара, то скільки «нашіптувачі» не просили Поповича прийняти його у вуз, — безуспішно. Чому артист не погодився викладати у вузі Поплавського? Які співаки, на його думку, незаслужено «ходять» у «заслужених»? Скільки виконавці платять поетові, композитору, аранжувальнику за пісню? Про це — в інтерв’ю з Іваном Поповичем.

- Іване Дмитровичу, часто можна почути, що в Україні нема шоу-бізнесу…

- Він - безбатченко. Міністерство культури працює лише на себе: придумує різні фестивалі, щоб була можливість відмивати гроші. Хіба воно підтримує філармонії, митців? І заслужені, і народні самі домовляються про гастролі, оренду залів. Молодих професіоналів в українському шоу-бізнесі на пальцях порахувати можна.

- Кого з відомих співаків ви назвали б «слабкою ланкою»?

- Співаків із «серії нічних клубів». «Роздута» зірка і ніяка співачка Альбіна Джанабаєва, яка «Віа Грі» колись підходила не як вокалістка, а за сексуальними принадами. Меладзе «розкрутив» її на «одноденних» пісеньках. Останнім часом який телеканал не увімкну — там Світлана Лобода. Пам’ятаю її студенткою, стежив за її вокальним розвитком. Не розумію її музики… Очевидно, величезна фінансова махіна за її плечима. Торік разом з українськими артистами поїхав на фестиваль у Грецію. Один із популярних молодих співаків зі Львова відмовився виходити на сцену. Пояснив: не має відповідного репертуару. Навіщо ж їхав до Греції? Щоб відпочити, чуже місце зай­няти?! Ще одна розкручена співачка захотіла виступити із «сольником» у Дніпропетровському палаці спорту. Було продано аж… двадцять три квитки. Висока поезія загниває. Якщо її нема, то люди слухають щось на зразок «я твой тазік, ти — мой унітаз, подождьом твою мать». Коли ми на радіо, телебачення приносимо професійну музику з добре написаними текстами, нам кажуть: «Ето нєформат». Чому? Бо в пісні є заспів, приспів, зав’язка, кульмінація, розв’язка і… логіка! А в сучасних текстах ані думки, ані змісту. Набір слів… Щодня оте «отруйне меню» слухаємо по радіо і телебаченню.  

- Хіба в Україні талантів нема?

- Є, але їм важко пробитися на сцену. У моїй команді — дві здібні молоді співачки: Віталіна та Ірина Ланова. Віталіна — переможниця фестивалю «Іван Попович збирає таланти», який щороку організовую. Фінансово його підтримує Закарпатське обласне управління культури. У Віталіни - потужний голос. Могла б ця дитина пробитися на велику сцену, якщо живе на дві тисячі гривень маминої вчительської зарплати?! Ні. З такими мізерними грошима «зіркою» не станеш. Окрім того, що їздить зі мною на гастролі, до третьої-четвертої ранку підробляє в нічному «Караоке» за 250 гривень. А зранку їде на навчання в Академію естради. Як любить говорити Михайло Поплавський, талантам треба допомагати, а бездарі самі проб’ються.

- Поплавський запрошував вас викладати у своєму вузі. Чому відмовились?

- Там усе поставлено на фінансову основу. Є талант чи ні — плати гроші і тебе навчать співати. Якщо ведмеді їздять на велосипеді, то і людину співати навчать. На вокальний факультет приймають понад сто осіб… Назвіть хоч одного талановитого співака-випускника Інституту культури. Не бачу і викладачів-професіоналів. Єдиним хорошим викладачем цього вузу був нині покійний Віктор Шпортько. Студенти рвалися до нього в клас. Коли я працював завідувачем кафедри в Академії естради, запросили мене у прий­мальну комісію. Ректор шепоче: за цього абітурієнта телефонували з міністерства, отже, має вступити в наш вуз. «Не допущу, щоб цей бездар пройшов за конкурсом», - відповідаю. 

- На телебаченні хіба інакше? 

- Українські концерти показують о… третій ночі. А перед Різдвом пішли з товаришем в кінотеатр на «тіпа» американську комедію. Насправді — вульгарний словник сленгу, від якого вуха в’януть. Ще й з еротичними сценами. Квиток — сімдесят гривень, а в залі — школярі. «Шмаркачі» їдять попкорн і гигочуть. Чому їх пустили до глядацького залу? Бо виручка потрібна?! Виходять діти з кінотеатру і повторюють щойно почуте. Про яку культуру говоримо?! Чому ані в кінотеатрах, ані по телебаченню не показують високомистецьких вітчизняних кінострічок?! Нема культури на сцені й на екрані — не буде її в житті. Вочевидь, комусь вигідно робити нашу націю недоумкуватою. Прірва...

- А скільки співакові обходиться пісня?

- Залежно, у кого і де її замовляєш. На периферії — нижчі розцінки, у столиці — вищі. Поезія коштує від ста до тисячі доларів. Музика на неї — від тисячі до п’яти тисяч доларів. Аранжування і запис — від сімсот до трьох тисяч. 

- У львівській філармонії ви відпрацювали тригодинний аншлаговий концерт. Пісні, написані кілька десятків років тому, глядачі підспівували і не відпускали вас зі сцени…

- Пісню «Василина» було написано сорок років тому, а люди не втомлюються слухати її. Мої концерти не куплені ані депутатами, ані організаціями для своїх працівників.

- Думаю, ви не раз зверталися в Міністерство культури по допомогу…

- Коли міністром культури був Ступка, розмову з ним почав з компліментів. Богдан Сильвестрович відразу зрозумів: «Не тягни, кажи, що треба». «Творчий вечір у палаці «Україна». При мені зателефонував у відділ, щоб виділили гроші. Мені було б проблематично за оренду залу заплатити 14 тисяч гривень (зараз майже 300 тисяч). Ступка допоміг - і мені було приємно.

- Ви і з Ющенком дружили…

- Познайомились у Феофанії в Третьяковській лікарні. Він тоді працював головою Нацбанку. Перед президентськими виборами Ющенко запрошував мене у свою партію «Наша Україна», хотів, аби я став депутатом. Ми були друзями. Коли він пішов у президенти, наші дороги розійшлися...

- Змінився?

- Став недоступним. Навіть 91-річний Дмитро Гнатюк, який виступав на підтримку Ющенка, бідкався, що жодного разу не міг потрапити до нього на прийом. На моє 60-річчя зателефонували з адміністрації президента Ющенка і поцікавились, які маю нагороди. «Хочете ще одну вручити? — іронізую. — То передайте своїм керівникам, нехай приходять на творчий вечір з орденом Героя України». А коли Віктор Андрійович вже був екс-президентом, Поплавський запросив його як друга на свій концерт у палац «Україна». Після того — на бенкет. Коли я зайшов, за святковим столом уже тости говорили. Раптом Ющенко вигукує (дослівно): «Ваня, де ти, блін, пропав?!». І починає дифірамби мені співати: «Та той чоловік… Та ми з ним…». Згадав про мене тоді, коли пішов з посади президента. 

- У консерваторії вашим однокурсником був відомий композитор Володимир Івасюк...

- Коли країна співала його «Червону руту» і одночасно стала популярною моя «Василина», приходжу вранці до консерваторії. Володя до мене: «Слухай, Іване, мені надіслали гонорар за пісню «Василина». Часом не твій твір?». «Мій», - кажу. І Володя простягає гонорар, який помилково йому надіслали. Міг забрати ці гроші, а я навіть не знав би про це. Як це робили, до речі, відомі при Союзі композитори Білаш і Шамо, - присвоювали чужі гонорари. Але Івасюк був порядним. Ми з Володею першими заспівали дуетом і записали на львівському телебаченні відомі колись хіти «Водограй», «Пісня буде поміж нас». Зірковості в нього не було. Такі самородки народжуються раз на століття. 

- Ви одружені понад тридцять років. Може, розкриєте таємницю сімейного щастя?

- У мене мудра і добра дружина. Людина-подвиг. Економіст за освітою, працювала в моїй команді. Зараз - господиня нашого дому. Бо я так захотів. Фінансово сім’ю забезпечую. Марічка жартує, що в неї п’ятеро дітей: я, донька, зять і двоє онуків. 

- Чим займається донька Соломія?

- За освітою — юрист. Зараз домогосподарка. З моїм улюбленим зятем Олексієм (фотохудожник) виховують п’ятирічну Софійку і дворічного Іванка, живуть у Львові, де народилися їхні дітки. Перед одруженням я купив їм чотирикімнатну квартиру у столиці. А на весіллі Соломійка мовила: «Вибач, татку, але Львова на Київ не проміняю».

— Кажуть, ви смачно готує­те…

— Кулінарія — моє хобі. Люблю готувати улюблені закарпатські страви: токан з молоком і бринзою (мамалигу), квасолю підбивану. Пригадую, знайомий із Закарпаття приїхав до мене в Київ. Скуштував підбивану квасолю з лопатками. Страва так посмакувала, що зателефонував своїй дружині на Закарпаття, і я начитав їй рецепт. Коли донька і дружина у вихідні дов­ше сплять, йду на кухню та готую їм сніданок. Під Києвом побудував два гарні будиночки з басейном, сауною, спортивним залом. І гектар лісу маю. Біля одного з власних будинків на Закарпатті облаштував озеро, почав розводити форель. Цю царську рибу не кожен зуміє смачно приготувати...

Довідка «ВЗ»

Іван Попович — народний артист України (1990), відомий український естрадний співак, композитор. Народився 22 квітня 1949 р. у с. Осій на Закарпатті. Випускник Львівської консерваторії. Під час навчання співав в ансамблі «Арніка» (керівник — Віктор Морозов). Лауреат Х Всесвітнього фестивалю молоді у Берліні (1973). Соліст Львівської філармонії (1977). У 1987-му став солістом Театру естради.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Іван Попович: «Пісню «Василина» було написано сорок років тому, а люди не втомлюються слухати її»