Вахтанг Кікабідзе: «Грузини і українці – занадто добрі. Цією добротою багато хто зловживає»

Вдруге протягом цього року з гастролями до України приїжджає легендарний Вахтанг Кікабідзе.

Навесні знаменитий грузинський співак та кіноактор збирав аншлаги, а цими осінніми днями концертує «На біс!». Цього разу у гастрольному графіку 77-річного Кікабідзе — дев’ять українських міст: Запоріжжя, Дніпропетровськ, Одеса, Миколаїв, Чернівці, Вінниця, Полтава, Київ, а на завершення — Львів

У місті Лева улюблений мільйонами Буба виступить 

6 жовтня — на сцені Оперного театру. У перервах між концертами і постійними переїздами Вахтанг Кікабідзе знайшов час, аби дати ексклюзивне інтерв’ю «ВЗ». 

- Вахтангу Костянтиновичу, які пісенні сюрпризи готуєте шанувальникам? «Червону руту» грузинською мовою заспіваєте?

- Аякже! Без «Червоної рути» не обійдеться. Спеціально для гастролей Україною переклав цю пісню грузинською. 

- Як проходить ваш тур Україною? 

- Концерти — дуже хороші! (У свої 77 років Вахтанг Костянтинович дає «живі» концерти, які тривають по дві з половиною години! — Г. Г.). У кожному місті до мене за куліси приходять люди, ми багато спілкуємося, фотографуємося. Я завжди любив вашу країну. У мене тут багато друзів. Гастролі Україною для мене — щастя. Але маємо багато переїздів, тому дуже втомлююся. 

- Як відновлюєте сили? 

- За своє життя так і не навчився відпочивати… Сплю по п’ять-шість годин, не більше. А тримають мене моя професія і те, що я постійно в русі. Якби зупинився, перестав виходити на сцену, то, напевно, не підвівся б уже з ліжка… 

- Вам подобається, як змінюється Україна?

- На жаль, сильних змін поки що не помічаю. Замало часу минуло. Але ми, грузини, це вже проходили. Знаю, що і як буде, — за умови, що народ витримає. Але ж не витримати — не можна! Треба брати себе в руки — і переборювати усі негаразди. 

- Гадаєте, українцям це під силу?

- Думаю, так. Для цього і українці, і грузини мають головне — любов до своєї батьківщини. Це найголовніша сила, яка рухає усіма нами. Бачу, що українці не згодні з тим, що відбувається у Криму і на Донбасі. Але тільки народ має визначитися, як з цим далі жити, — боротися чи не боротися. Істина в тому, що ніхто не має права виганяти людину з її дому! 

Історично наші люди звикли, що в них влада нічого не питала, що не рахувалася з їхньою думкою, а отже — що вони ні на що не могли вплинути. Але в останні роки це змінюється. Тепер наші народи добре знають, що вони не повинні мовчати і що їхнє слово — вагоме. 

- В українській політиці кілька грузинів на важливих посадах: Михаїл Саакашвілі — голова Одеської обл­держадміністрації, Ека Згуладзе — заступник міністра МВС... 

- Мені як грузину приємно, що мої земляки допомагають Україні ставати на ноги. Вболіваю за те, щоб їм все вдалося. Розумію, це не так вже й просто, адже Україна, на відміну від Грузії, — дуже велика і різна країна. Якраз перед нашою розмовою дивився у готелі новини. Показали красивих молодих поліцейських, які приступили до своїх обов’язків. Приємно дивитися на таку реформу, яку вам допомагає запроваджувати Ека Згуладзе. Ми знайомі особисто. Зрештою, у нас, в Грузії, усі всіх знають (усміхається. — Г. Г.). 

- Крім України, де нещодавно гастролювали і куди збираєтеся найближчим часом?

- Перед туром Україною ми мали концерти в Ізраїлі, були у Монте-Карло. А після вашої країни у нашому графіку — Казахстан. 

- Після воєнних дій Росії у Грузії 2008 року ви навідріз відмовилися гастролювати в містах РФ. І досі не порушили свого рішення. Жодного разу не пошкодували про це?

- Жодного! Уже сім років не був у Росії. Хоча й скучаю за російським слухачем. Деякі російські шанувальники приїжджають на мої концерти в інші країни. А буває, російські туристи, будучи у Тбілісі, навіть приходять до мене додому, у гості. Просять мене приїжджати в Росію. Такі ж прохання отримую і у зворушливих листах від росіян. Російським друзям пояснюю, що приїду до них тільки після того, як зміниться політика Росії. 

- Не всі ваші грузинські колеги по сцені відмовилися від гастролей Росією. Схожу ситуацію спостерігаємо і в Україні — деякі артисти і після того, як Росія анексувала Крим і почала воєнні дії на Донбасі, продовжують їздити з концертами у Москву та інші міста країни-агресора. Як ставитеся до таких артистів?

- Я — не базарна баба, щоб встрявати у закулісні розбірки. Кожна людина  відповідає за себе і свої вчинки. Не хочу нікого критикувати, це не моя справа. Скажу інше, коли після анексії Криму представники російської інтелігенції написали листа на підтримку Путіна, припинив з деякими з російських колег та друзів спілкуватися. Прізвищ не називатиму, щоб не уподібнюватися до тих, хто веде подібні розбірки публічно. Для мене це неприйнятно. 

- На публічних людях лежить велика громадянська відповідальність. Щоб під час конфліктів не ставати на чийсь бік, деякі артисти намагаються утримувати нейтралітет. Але, як казав Данте Аліг’єрі, «найспекотніші куточки у пеклі залишені для тих, хто в часи найбільших моральних переломів зберігав нейтралітет». Погодитеся з класиком?

- Абсолютно! В часи криз, воєн, переломів треба не просто стати на чийсь бік, а бути на боці своєї країни — бути громадянином. У складні часи треба забути про благополуччя, про гонитву за благами. Ті, які дотримуються нейтралітету… Це філософія маленької людини. Дружина критикує мене за те, що для мене на першому місці — батьківщина, на другому — друзі, а вже потім — сім’я. Каже, що все повинно бути навпаки. Я ж вважаю, що я — правий. 

- Від кількох грузинів доводилося чути, що грузини і українці — схожі. 

- Наші народи схожі своєю гостинністю. Ми довіряємо людям, щиро відчиняємо їм двері своїх осель і свої серця. Нерідко це обертається проти нас… А ще ми схожі добротою. Скажу навіть, що ми з вами — занадто добрі. Цією добротою багато хто зловживає. І це нас часто губить… 

- А чи вірите ви, що зміни можливі найближчим часом і в Росії?

- Якщо в Росії не поміняється влада, нічого не зміниться ані в них, ані у нас із вами. Росія — велика, красива, багата і освічена країна, яка має прекрасну літературу. І в РФ є чимало людей, які не згодні з тим, що відбувається. Але більшість із цих людей живуть у страху. І це — стратегія російської влади — тримати у страху свій народ і лякати усіх довкола. Але в росіян є одна риса: якщо вони уже піднімуться, то зметуть з лиця землі увесь той сором, який творять російські політики. В історії усе пишеться чорним по білому. І такі уроки Росія вже проходила. На жаль, у Росії все йде за найгіршим сценарієм...

- Як просувається робота над вашим фільмом про події війни 2008 року в Грузії?

- Сценарій готовий. Вже навіть знайшовся спонсор, який готовий профінансувати мій фільм. Це буде художня стрічка, яка складатиметься із шести кіноновел — шести людських, життєвих, моральних історій. Одна з цих новел буде присвячена російській війні у Грузії 2008 року. 

- Особисто ви останнім часом мало знімаєтеся. Сумуєте за великим кіно?

- До мене надходить багато пропозицій, із різних країн. Але серед цих пропозицій немає таких, які мене зацікавили б. Те, що пропонують, не має жодного відношення до кіно, літератури і мистецтва загалом. Зніматися у серіалах мені нецікаво! Коли ввечері пишеться сценарій, а вранці уже знімають за ним — це не кіно. На жаль, саме таких фільмів найбільше — і у Грузії, і в Україні, і в Росії… І скрізь знімають про одне і те ж — про ментів, проституток, злодіїв у законі… За наявності такої літератури, яка є в наших країнах, можна знімати дуже достойне кіно. Але для такого кіно треба великі гроші. 

- А коли востаннє вам до рук потрапляв сценарій, який зацікавив вас?

- Не так давно, і це був фільм українського режисера — «Брати. Остання сповідь». Мені дуже сподобався сценарій цієї стрічки. Але оскільки зйомки мали відбуватися взимку, в горах, у Карпатах, і тривалий період, лікарі заборонили мені погоджуватися на цю пропозицію. А я хотів би! Дуже сильна драма. Головних героїв мали грати я і Олексій Петренко. Чув, що фільм «Брати» уже взяв кілька престижних кінонагород. Хочу обов’язково подивитися цю картину. (Стрічка молодого українського режисера Вікторії Трофименко «Брати. Остання сповідь» якраз цими днями йде у кінотеатрах України. — Г. Г.). 

- Мільйони називають вас Бубою. А як вас називають рідні?

- Рідні і всі друзі Бубою мене й називають. І якщо хтось телефонує до мене додому і просить покликати Вахтанга, тоді всі знають, що це якийсь незнайомець. 

- Чим вас радують ваші рідні?

- У нас в домі — демократія. Усі рівні, усі до всіх ставляться з довірою, повагою і любов’ю. Кожен займається своєю справою. У нас — нормальна, красива, спокійна сім’я. Велика, багато поколінь, от недавно правнучка народилася. 

- Якби ви сіли писати мемуари, якими словами почали б книгу про власне життя? 

- А я вже закінчую писати таку книгу. Розпочинається вона зі вступу «Мудра порада від Вахтанга Кікабідзе». А цей вступ розпочинається із такої думки: «Якщо з вами бесідує «лицо кавказской национальности» (це жахливе словосполучення!), не вважайте його дурнем, який розмовляє з акцентом і робить граматичні помилки. Пам’ятайте, що це «лицо» розмовляє з вами вашою мовою, а при цьому — прекрасно володіє рідною, якої ви абсолютно не знаєте». 

- У вас є шкідливі звички, які ви багато разів обіцяли собі кинути, але так і не змогли?

- Так, я курю. І роблю це з дев’яти років. Кинути спромігся лише раз. Але потім знову закурив — коли не стало близької мені людини. Так досі курю. 

- «Мої роки — моє багатство» — фраза, з якою ви у багатьох асоціюєтеся. Мені завжди здавалося, що люди сцени та екрана старіють красиво... Що скажете?

- Напевно, погоджуся, бо люди цих професій постійно на видноті. Але красиво старіють не всі, деякі спиваються… А моя мама на цю тему казала: «Старість — не радість, а велика гадість». 

Довідка «ВЗ»

Вахтанг Кікабідзе народився 19 липня 1938 р. у Тбілісі. В кіно дебютував у віці 28 років — у фільмі «Зустрічі в горах». Тоді ж став учасником ансамблю «Орера» (грав на барабанах і співав). Стрімка кінокар’єра розпочалася після знайомства з Георгієм Данелією: за участь у першому ж спільному фільмі «Не горюй!» Кікабідзе отримав приз за найкращу чоловічу роль Кінофестивалю в Картагені. Через вісім років світ побачив знаменитий фільм «Міміно», за який Буба отримав Державну премію, ба більше — став улюбленцем усіх жінок Радянського Союзу. На рахунку Кікабідзе-актора — три десятки фільмів. Як режисер Вахтанг Костянтинович зняв стрічки «Будь здоров, дорогий» і «Мужчини та всі інші». Серед хітів, які вже багато років виконує Кікабідзе-співак, — «Чито грито», «Мои года — мое богатство»… Одружений. Дочка Марина — актриса театру. Син Костянтин — випускник Академії мистецтв, живе у Торонто. Має трьох внуків і одну правнучку — трирічну Олександру.