Передплата 2024 «Добрий господар»

Володимир ЯКИМЕЦЬ: «Моя зброя – камертон. Але якщо треба буде взяти до рук автомат і захищати свою країну, – візьму!»

Коли тринадцять років тому вокальна формація «Піккардійська Терція» брала до свого репертуару лемківську народну пісню «Гей, пливе кача…», співаки й подумати не могли, що у 2014-му ця тужлива композиція стане одним із символів Революції гідності — реквіємом за героями Небесної сотні…

Про пам’ять і відповідальність, українську культуру і національні цінності, придворних артистів і програну інформаційну війну — у розмові журналіста «ВЗ» з художнім керівником легендарного гурту «Піккардійська Терція» Володимиром Якимцем.

- Події останніх чотирьох місяців змінили кожного з нас. Як змінилися ви?

— Кардинальних змін у собі, своєму характері чи світогляді не відчуваю. Як і всі, співчуваю рідним тих, хто загинув на Майдані, і переживаю за все, що відбуває­ться в моїй країні… Але як любив Україну й українську пісню — так і люб­лю. Як підтримував європейські цінності — так і підтримую. Найбільше за останні чотири місяці мене вразили наші люди: розчарувавшись після подій 2004 року, вони не втратили віри в свої сили. Потом і кров’ю ми вибороли ще один, уже третій, шанс збудувати свою державу.

— Пісня «Гей, пливе кача…», яку зараз неможливо слухати без сліз, увійшла у ваш альбом 2002 року «Ельдорадо»…

— Ще тринадцять років тому цю пісню ми (соло виконує наш друг, художник Ігор Павлюк) записували як хорал-реквієм. Я не знаю достеменно, за яких подій писалася ця пісня. Але очевидно, що народилася вона чи під час, чи після вій­ни, загарбання. Ми з хлопцями дійшли висновку, що це, швидше за все, рекрутська пісня. Але тоді, на початку 2000-х, у найстрашнішому сні не могло наснитися, що наше «Кача» звучатиме при таких трагічних подіях. Що стане реквіємом не за подіями минулого, а за тим, що відбуватиметься на наших очах… Цю пісню вибрав народ. «Гей, пливе кача…» була улюбленою піснею білоруса Михайла Жизневського, який загинув одним із перших. Згодом його друзі підібрали під цю пісню документальні кадри і навіть переклали її білоруською. А в лютому «Гей, пливе кача…» звучала на Майдані сотні разів…

— Після того, як «Гей, пливе кача…» стала реквіємом за загиблими на Майдані, у «піккардійців» змінилося сприйняття цієї композиції?

— «Кача» тепер звучатиме не просто як реквієм за загиблими українцями, а як пісня-пересторога: не маємо права забувати, що сталося. Була б моя воля, кожен робочий день Верховної Ради розпочинав би з цієї пісні з відповідним відеорядом: щоб пам’ятали. Аж допоки в Україні не настануть лад і спокій.

— Ви виступали на Майдані під час кількох віч. Що очікували, бачачи зі сцени сотні тисяч українців?

— Я — оптиміст. Але мені не вкладається в голові, чому, щоб справді змінитися, нам потрібно було довести до понад сот­ні загиблих? Чому одразу не піднялася вся Україна? Чому у Донецьку та Харкові на противагу двом сотням антимайданівців одразу не виходило хоча б дві тисячі людей? Знаю багатьох харків’ян, усі вони — за Україну. А чому не виходять на вулиці? Хтось боїться, хтось живе за українським прислів’ям «моя хата скраю»... Час усвідомити, що коли це стосуватиметься тебе, може бути вже запізно…

— Останні події в Україні уже знайшли відголосок у вашій творчості? Якраз працюєте над новим альбомом «Терції»…

— Січові стрільці Роман Купчинський, Левко Лепкий, Михайло Гайворонський, Олесь Бабій та інші писали свої пісні у перервах між боями. Особисто я зараз не можу сісти за фортепіано і створити якусь мелодію. Навіть маючи під руками хороший текст, присвячений останнім подіям. Мені потрібно переосмислити все, що сталося. Зараз не час для творчості. Не час записувати альбоми. Якщо не буде України, то для чого ці альбоми?.. Та коли все стабілізується, те, що сталося на зламі 2013-14 років, у якійсь формі — спогадів, вражень — обов’язково зазвучить і в «Піккардійської Терції». Зараз є емоції, а хочеться висновків.

— 29 березня у Львівській філармонії відбудеться концерт-реквієм «Слава Небесній сотні», у якому ви братимете участь…

— Цей концерт — ідея директора філармонії Володимира Сивохіпа. Крім нас, у ньому братимуть участь відомі скрипалі Олег Криса та Анатолій Баженов, а також оркестр «INSO-Львів». На ті дні припадають сороковини загиблих на Майдані. Частину коштів, зібраних з концерту, організатори передадуть у фонд підтримки родин героїв Небесної сотні.

Моя основна зброя — камертон. Але якщо треба буде взяти до рук автомат і захищати свою країну, — візьму. Бо я — українець. Так само налаштовані усі «піккардійці». Черги до воєнкоматів свідчать про одне: українці готові обстоювати свою землю.

— Чому за понад 22 роки незалежності України українці так і не навчилися підтримувати своє, українське?

— Бо від 1991 року так і не вдалося зламати радянську систему. Тому ми й програємо всі ці 22 роки інформаційну війну з Росією. Чи не єдиним україномовним музичним продуктом, який став відомим за межами України, у тому числі в Росії, стали пісні групи «Океан Ельзи». Але той же «Океан» не крутиться на російських телеканалах і радіостанціях. А скільки російських артистів присутні у нашому медіапросторі?!

За 22 роки незалежності України влада не спромоглася створити належних умов для розвитку українського. Не треба фінансувати колективи чи будь-які творчі об’єднання, проекти. Треба створити систему, за якої митці не змушені були б клянчити гроші у держави, а мали б змогу займатися творчістю. Треба, щоб держава забезпечила умови, в яких було б вигідно вкладати у культуру. Запровадити систему податкових пільг для меценатів. Чи встановити нижчі податки для радіо- і телеканалів, які віддаватимуть перевагу українському продукту.

— Чого не вистачало «Терції» за понад 21 рік для донесення до слухача своєї творчості: ефірів, трибун?..

— Хіба що ротацій на радіо. Музика створюється для того, щоб її слухали. Але «Терція» все одно знаходила шлях до свого слухача, причому по всій Україні, включаючи Донецьк, Луганськ, Харків, Одесу, Крим, де збираємо повні зали. Може, особисто я не доробився до того, щоб жити так розкішно, як Таїсія Повалій, але не відчуваю до неї заздрості. Радше навпаки. Такі, як Таїсія Повалій, — це придворні музиканти, які їздять по корпоративах. «Терція» за жодної влади не стала придворним колективом. І особисто я можу вільно займатися творчістю. Можу вільно говорити все, що хочу. Мені ніхто нічого не диктує і не ставить палиць у колеса.

— Щодо придворних артистів. Хто особисто вас здивував у списку російських «підписантів», які підтримали окупаційну політику Володимира Путіна?

— Та я особливо й не дивуюся. Це їхня імперія. Хтось поставив свій підпис, бо винен владі. Хтось — бо очікує на преференції… У цьому списку є люди, які справді підтримують політику Путіна. Найбільше здивували ті музиканти, які поза поп-культурою: наш земляк Юрій Башмет, скрипаль і диригент Володимир Співаков, піаніст Денис Мацуєв… З іншого боку, класична музика у більшості країн — дотаційна. Гастролі не щодня, а зарплату музикантам платити треба… Вразила мене актриса Валентина Тализіна — не чекав такого від неї. Як не чекав чогось подібного від саксофоніста Ігоря Бутмана, який торік виступав у Львові на «Альфа Джаз Фесті» і був приємно вражений від перебування у нашому місті. Але нехай це залишиться на совісті кожного з «підписантів». Особисто мені більше імпонують особистості з іншого списку — на підтримку України: у ньому зібралися справді яскраві, думаючі актори і музиканти.

— Під час новорічного мюзиклу «1+1 удома-2014» з-поміж інших артистів виділялися хіба що «Піккардійська Терція» і «ТіК» — тим, що співали україн­ською…

— Виробництвом цього мюзиклу зай­малася «Студія Квартал-95». Хлопці з «Кварталу» (а з ними знаємося давно) спитали у нас дозволу використати у своєму проекті наш «Старенький трамвай». Ми дали «добро». Нам надіслали текст — російською... «Піккардійці» принципово не співають російською, тож спеціально для нас частину тексту переклали українською. Для інших українських артистів це питання, вочевидь, не було таким принциповим…

Україна — двомовна. І з цим треба змиритися. Інша річ, хочеться, щоб в нашому інформаційному просторі зберігалася паритетність між українською та російською мовами: щоб на радіо крутили пісні в умовному співвідношенні 50 на 50, а не відпрацьовували україномовну квоту у нічних ефірах. Думаю, найближчим часом з нашого медіапростору зникне багато «шелухи»: редактори шукатимуть, у першу чергу, якісний український продукт. Така тенденція уже помітна. Чи закріпиться вона, залежатиме від державної політики.

Довідка «ВЗ»

Володимир Якимець народився 28 липня 1974 р. у Львові. До музичної школи вступив раніше, ніж до загальноосвітньої, — у п’ять років почав опановувати фах піаніста. Закінчив Львівське державне музичне училище ім. С. Людкевича (факультети теорії музики і диригування). Згодом навчався у Вищому державному музичному інституті ім. М. Лисенка, на факультеті хорового диригування. Але консерваторії так і не закінчив. 1992 року разом з однодумцями заснував мішаний хор, з якого невдовзі залишився квартет. Крім Дональда (прізвисько Володимира Якимця), при витоках майбутнього знаменитого колективу були Славко Нудик, Андрій Капраль та Богдан Богач. Цей гурт і розширився до секстету «Піккардійська Терція». З-поміж трьох сотень пісень у репертуарі вокальної формації третина створена на музику Якимця. Понад 70 відсотків вокальних творів «Терції» мають його аранжування.

Схожі новини