Дмитро Капранов: «Не варто боятись надзвичайного стану. Де-факто він уже настав»

Кажуть, на початку була тривога — у що виллється Євромайдан, чи не затихне? Зараз, на барикадах, страху вже немає. Про точкові відстріли, показові катування полонених, януковицькі армії нелюдів розмовляємо з Дмитром Капрановим. Під час телефонної розмови зв’язок раз у раз обривається. “Мабуть, комусь не подобається те, що кажу”, — намагається жартувати письменник.

- Дмитре, як давно ви з Віталієм на барикадах?

— Вийшли з братом на Майдан 30 листопада, але ночувати не залишились, бо було прохолодно. Тепер кожного разу, коли ідемо з Майдану, не полишає відчуття, що за нашої відсутності обов’язково трапиться щось погане. Така параноя виробилась...

- Ви очікували, що українці візьмуть “вила в руки”?

— Очікували цього вже давно. Бачили, що градус кипіння населення підвищується, а влада “бикує”. Усі ці інциденти у Первомайську на довиборах, у Врадіївці були індикатором суспільної напруги. Знали, що воно “бабахне” з ментівського свавілля, від того, що когось поб’ють або станеться щось безпрецедентне. Ми цього очікували, бо прекрасно знаємо нашу владу і наш гордий народ, який не дозволить собою помикати.

- Але ж українці — миролюбна і терпляча нація...

— Ми так думаємо, бо, по-перше, не бачили, як поводяться інші народи, а по-друге, нам цю миролюбність втовкмачували впродовж століть. Українці — перш за все горда, волелюбна нація. На це вказують численні народні повстання. У XIX столітті шквал повстань був такий, що посеред Києва була зведена найбільша в Європі фортеця для карального війська. Саме ці повстання підірвали здоров’я Російської імперії, призвели до ліквідації кріпацтва. Олександр ІІ сказав: “Я повинен відмінити кріпацтво, поки вони (мав на увазі українці) не відмінили його”. Потім два українські полки забезпечили відставку Миколи ІІ і розвал імперії. ХХ століття — це період підпільної української боротьби, атентатів, УПА. Ми майже 20 років мінімальними силами воювали проти найсильнішої армії у світі. Гітлер не протримався стільки, скільки українські повстанці! Те, що для українців свобода — понад усе, бачить зараз увесь світ.

- Ви зробили історичний зріз досягнень попередніх українських повстань. У чому вбачаєте феномен теперішнього?

— Одним з найпотужніших чинників революції в Україні є блискавична консолідація народу. Це чудо, якого я й уявити не міг! Якщо раніше на звертання “Слава Україні” “Героям Слава!” відповідали у Києві, то тепер “Героям Слава!” лунає на вулицях Харкова. Ця революція об’єднала Україну.

- Ви утворили “мистецьку сотню”. Яке її завдання?

— Утворили “сотню” вчора під час віча з Іваном Малковичем, Антоном Санченком... Вирішили, що коли “Беркут” битиме нас кийками, ми відповідатимемо гострим словом, бо, як відомо, один письменник вартий двадцятьох бійців (сміється. — О.Г.). Підтримуватимемо бійців, даватимемо їм розраду, віру... Бо віра — це те, що веде нас у бій. І це царина письменників, у цьому ми найефективніші. Митці повинні зараз на Майдані бути прикладом і натхненням бійців.

— З боку не особливо добросовісних ЗМІ все частіше лунає термін “громадянська війна”. Ви заявили, що категорично з ним не погоджуєтесь.

- Можете обґрунтувати свою думку?

— Це очевидна спекуляція на понятті “громадянської війни”. Громадянська війна є тоді, коли воюють громадяни з громадянами. А зараз маємо війну влади проти громадян, у якій громадяни намагаються себе захистити. Громадянського руху, який був би проти Майдану, не існує. Є лише найняті бандити (що самі ж у цьому зізнаються) у формі чи без, але вони працюють поза законом. Тобто це війна найманців від влади з кримінальних кіл з простими українцями, які захищають себе як можуть.

- Звідки, на вашу думку, взялись цілі полки “тітушок”? Яка їхня роль у революції?

— Це недобитий у 90-х роках кримінал, який розвинувся за рахунок того, що кримінал прийшов до влади. Кримінальні кола на чолі з Януковичем сьогодні захопили Україну і виплекали молоде покоління “шакалів” — так званих “тітушок”. Це не бійці, бо сам на сам вони нікого не подолають, вони збираються у зграї і нападають на беззбройних, затягують людей у ліси, підрізають у темних кутках. Це армія злочинців, в окупації якої зараз перебувають деякі міста, Харків зокрема. “Тітушки” є силовою опорою теперішньої влади, навіть більшою, ніж менти. Але у них є істотний недолік — вони усі найманці, а найманці за 200 гривень у день вмирати не хочуть і не будуть. А наші українські бійці за перемогу готові пожертвувати своїм життям, ми йдемо вперед, щоб звільнити країну від бандитської окупації.

- Дмитре, на кожній війні існує свій кодекс честі. Але два дні тому “Беркут” розгромив медичні пункти майданівців і довів, що ведеться гра без правил...

— “Беркут” не лише порушив правила цивілізованої боротьби. По-перше, почалося катування полонених, заборонене Міжнародною конвенцією. Згадаймо хоча б катування 17-річного Михайла Нискогуза, внука відомого на Львівщині священика. По-друге, це агресія стосовно медиків. По-третє, це відстрілювання журналістів. Буквально щойно Марія Матіос повідомила мені, що на її очах «беркутівець» стріляв у священика. Про які правила боротьби може бути мова? Маємо справу з воєнними злочинцями. Вони підлягають міжнародному трибуналу.

Їхня агресія вихована пропагандою. Можливо, дається взнаки погана освіченість, можливо, псяча муштра націлена на викорінення будь-яких людських якостей... Не знаю, що саме перетворило їх на виродків. Наполягаю саме на цьому визначенні, бо те, що вони мають дві руки, дві ноги і голову, ще не робить їх людьми. Це відходи людського соціуму, які довгий час простоювали без діла і врешті отримали нагоду продемонструвати свою міць. Їм важлива сама демонстрація, бо зверніть увагу, з якою насолодою вони б’ють лежачих і навіть нападають один на одного.

- Тобто Янукович створив власну армію ідеальних вбивць?

— Так, це безжальні вбивці... Але постає питання, чия армія сильніша духом? Наші бійці не професіонали війни, це звичайні громадяни, що стали до зброї. І якщо наш дух буде сильнішим — ми переможемо.

Ми воюємо не задля війни, ми воюємо, щоб мати змогу жити мирно. А влада воює, щоб мати змогу спокійно продовжувати терор. Мені здається, наш стимул вагоміший.

- Ви говорили про “відстрілювання журналістів”. Чому вживаєте саме термін “відстрілювання”?

— Бо це відстріл, що ведеться за рецептами латиноамериканських диктатур. Точкове відстрілювання журналістів та громадянських активістів, ціляться точно у серце або у голову. Знищують тих, хто може повести за собою народ. Влада гадає, що, катуючи і убиваючи, зробить суспільство заляканим і пасивним. Насправді історичний досвід показує, що такі методи неефективні. Підвищення тиску призводить до сумного результату для самих же агресорів. Бо якщо нас убивають, чи нема у нас морального права убивати їх?

- Зараз люди налякані можливим введенням надзвичайного стану...

— Ми вже де-факто маємо надзвичайний стан. Усіх, хто був на Майдані, згідно з законами Колесніченка-Олійника, можуть посадити на 15 років. Влада каже: “От введемо надзвичайний стан, і за порушення комендантської години вас заарештують”. І що з того? Нас і так можуть посадити. І пересадять, якщо не боротимемось. Ми не боїмось, бо армія, яку виведуть на вулицю у випадку надзвичайного стану, — це наші діти, наші брати. Якщо вони побачать це свавілля “Беркута” на власні очі, вони будуть на нашому боці. От побачите, скоро влада почне нам з телевізора брехати, що ситуація — під контролем.

- Вас не здивувало, що викрадення Ігоря Луценка та Юрія Вербицького, і згодом вбивство останнього, було здійснено дуже показово?

— Залякування завжди здійснюється показово. Луценка для того і відпустили, аби розповів і налякав усіх активістів. Але усі розуміють, що як тільки ми припинимо боротьбу — нас зітруть з лиця землі. А якщо продовжимо — є шанс перемогти. Тому сьогодні Майдан — це наш дах, наша фортеця, яка нас захищає і яку ми повинні відстояти.

Довідка «ВЗ»

Дмитро і Віталій Капранови — брати-близнюки. Народилися 1967 року у Молдові. Дитинство минуло в Очакові на Миколаївщині. Закінчили Уральський політехнічний інститут та Московський енергетичний інститут за спеціальністю «Технічна кібернетика». 1998 року переїхали до Києва. Брати є авторами книг «Приворотне зілля», «Розмір має значення», «Закон братів Капранових», «Кобзар 2000» (мав кілька перевидань) та «Щоденник моєї секретарки». 2000-го року заснували видавництво «Зелений пес». З 2004 року видають літературну газету «Друг читача». 2007 року ініціювали проведення Надзвичайних Зборів «Україна — зона культурного лиха». 2012-го напередодні парламентських виборів очолили список Української платформи «Собор». Одружені із сестрами-близнючками, разом з якими виховують доньку та трьох синів.

Фото Владислава КАРЕТНИКА