Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Тоня МАТВІЄНКО: «Заміж хочу, але наразі ще пропозиції не було»

Тоня Матвієнко в українському шоу-бізнесі з’явилася за допомогою вокального шоу, і одразу заполонила серця українців.

Про стосунки з мамою — народною артисткою України Ніною Матвієнко, життя після проекту «Голос країни» та пропозицію руки і серця співачка розповіла у ексклюзивному інтерв’ю для «ВЗ».

- Тоню, знаю, ви виступали на сцені Євромайдану. Що вас найбільше вразило?

— Мене здивували барикади, фейс-контроль. Я — киянка, але ще ніколи такого не бачила на майдані Незалежності. Я нікого не попередила, підійшла до сцени і попросилася поспівати. Мене пустили (сміється — Авт.). Співаки повинні підтримувати свій народ, зігріти своїми піснями їхні серця, душу і тіло (сміється — Авт.). Перебування співаків на сцені доводить людям, що вони не самі, що їх усі підтримують.

- Що думаєте про ситуацію, яка склалася в країні?

— Тільки в країні дикунів можуть бити неозброєних людей! Не було ніяких закликів до провокації. Майдан-2004 і Майдан-2013 стояли за долю, за волю України. Найбільше страшно, коли б’ють молодь озброєні з ніг до голови нелюди... Це ще раз підтверджує, що Україна не має ні законів, ні майбутнього для своїх дітей. Молодь, люди почали самі думати про своє майбутнє. Мені і страшно, і радісно водночас. Я пишаюся своїм народом. Не знаю, чим це закінчиться, але впевнена, що президент має чути свій народ.

— Як ви поставилися до того, що не зайняли першого місця на шоу “Голос країни”?

— Спершу я, звісно, засмутилася. Але приз за перше місце — це контракт з Universal Music, і, підписавши його, я, мабуть, ще більше б засмутилася (сміється. — Авт.). Вони самі казали: ми не знаємо, що з тобою робити і як тебе розкручувати. Здебільшого працюють на російський ринок, а в мене тільки український репертуар.

- Якби вам запропонували співати російською, ви б відмовилися?

— Звичайно, мені пропонують, але я не бачу в цьому сенсу. Моя пісня — українська, інша мені не потрібна.

- На українському телебаченні величезна кількість пісенних шоу. Чому вибрали саме “Голос країни”?

— Немає тут ніякого секрету, просто на інші шоу мене не брали. Я ходила на кастинги “Фаб­рики зірок”, але мені сказали, що не підходжу їм за форматом. Це справді трохи не моє — співати іноземні хіти. А “Голос” мав трохи інший формат, у рекламі казали, що підходить будь-який вік, будь-яка зовнішність і будь-який голос, і кожен може потрапити. Це якраз про мене (сміється. — Авт.).

- Дехто з артистів після одного шоу йде на інші…

— Шоу для того, щоб відкритися, «засвітитися»… До речі, Павлові Табакову я порадила, щоб спробував себе ще на «Голосі країни». Він сказав, що не хоче, бо я вже і там був, і там. Але, бачите, все ж послухав і є чудовий результат (сміється. — Авт.).

- Знаю, що ви донедавна працювали без продюсера, але тепер він наче з’явився...

— Ні, я сама собі продюсер. Навіть більше вам скажу, пропозицій таких не було (сміється. — Авт.). Спочатку хотіла допомагати Руслана, але ми вирішили, що буду займатися цим сама.

- Чому прийняли таке рішення?

— Ми довго розмовляли і не могли тоді зрозуміти, в чому Руслана може мені допомогти. Мабуть, треба розуміти, що кожен має свій шлях і мусить його пройти. Руслана не може за мене пройти мій шлях. Тим більше, що вона насамперед співачка, а не продюсер. Але мені здається, що і так все йде чудово.

- Коли ви вперше вийшли на сцену?

— Це було, коли з мамою їздила на гастролі. Найбільше мені запам’яталася поїздка в Америку у 1991 році. Це була колосальна різниця в усьому: від їжі — до кросівок і Барбі. Речей, яких я взагалі ніколи тут не бачила.

- Мама вам дає поради у музичній діяльності, критикує після концертів?

— Спочатку було таке, але зараз вже нічого не каже. Вона просто не має де дивитися мої виступи. Сольних концертів майже немає... Останній був у Львові, а перед тим у Києві, в клубі “Толстой”. Тоді було небагато людей, бо Київ у нас чомусь такий... Мене можна побачити хіба по телебаченню, але там мама не побачить, бо в нас удома нема телевізора. Мамі хіба що дзвонять і кажуть: “Ми там твою Тоню бачили” (сміється. — Авт.).

- То ви відмовилися від “балакучого ящика” вдома?

— Та там ці канали то ловлять, то не ловлять. Якщо чесно, то нема часу і сенсу його дивитися (сміється. — Авт.).

- Дочка ваша продовжує “музичну династію”?

— Вона не хоче співати, і я її не змушую. Щоправда, у музичну школу все ж таки ходить. На гастролі зі собою її не беру, по-перше, щоб школу не пропускала, а по-друге, щоб не виносила мені мозок (сміється. — Авт.). Вона у мене трохи вередлива. Її треба розважати, щоб не було сумно, а під час і перед концертом на це немає часу. Тим більше, що переїзди — це втома.

- Коли вдома, то багато часу проводите разом?

— Стараюсь приділити Уляні максимум уваги. Любимо ходити разом у кіно, на шопінг, концерти. Зараз хоче йти на Depeche Mode, але з друзями. Вона у мене майже доросла, хоче самостійності.

- Ходять чутки, що ви заміж збираєтеся... Це правда?

— Не збираюсь я заміж, що вони вигадують (сміється. — Авт.). Мене під час одного інтерв’ю запитали, чи у мене є кохана людина, я сказала — так. Потім запитали, чи хотіла б за нього заміж вийти — я сказала, що так. Але ніхто мені ще нічого не пропонував...

Мені здається, що ця моя відповідь логічна. Як можна кохати когось і не хотіти вийти за нього заміж.

- Читала, що ви брали участь у шоу “Десять кроків до кохання”. Там познайомилися з коханим?

— Ні (сміється. — Авт.). Це було таке шоу, за правилами якого треба вибрати хлопця за стравами, одягом, вподобаннями. Самих чоловіків ми не бачили. Ми тоді виграли подорож до Франції, але поїхали у Грецію (сміється. — Авт.). Не можу сказати, що це було дуже весело. Жити в одному номері з чужим хлопцем доволі екстремально.

- Де частіше відпочиваєте — в Україні чи за кордоном?

— Так складається, що за кордоном. Україну я бачу, подорожуючи, коли працюю. Тим більше, що відпочиваю здебільшого з дитиною, а вона хоче за кордон (сміється. — Авт.). Останній раз ми їздили в Іспанію, там є такий парк атракціонів Park Aventura. Він величезний, як Disneyland. У нас, на жаль, такого нема.

- Ви покинули ансамбль «Київська камерата». Не шкодуєте про свій вибір?

— Шкодую, я б із задоволенням співала з «Камератою», якби хтось запрошував з такою програмою. У мене є з ними своя програма — це твори, спеціально записані колись для моєї мами, так само я їх виконувала. Просто ніхто не возить, не замовляє. Це ж не від мене залежить.

- Колись ви казали, що хотіли б трохи змінити свій голос, аби він відрізнявся від маминого. Ви далі цього прагнете?

— Ні, і ніколи цього не хотіла. Навпаки, від мене вимагають це, бо з моїм голосом не беруть пісні в ротацію на радіо. Звісно, не маю на увазі радіостанції Західної України (сміється. — Авт.). Наприклад, у Києві всім чомусь не підходить мій голос. Взагалі, дуже дивна ідея — змінити голос. Поясніть мені хто-небудь, як це взагалі можливо?

- Пригадую, що на вашому концерті в Києві трапилася романтична історія…

— Було таке. У моєї подруги є хлопець, вони давно зустрічаються, і він відважився їй освідчитися. Вирішив це зробити на моєму концерті, і я йому допомогла. Ми усе спланували так, щоб запам’яталося на все життя.

Якщо хтось хоче освідчитися, можете телефонувати, я вам також допоможу це влаштувати (сміється. — Авт.).

- Гарно виглядаєте, у чому секрет?

— Дякую, але не перебільшуйте (сміється. — Авт.). Нема ніякого особливого секрету. Та й, мабуть, не в зовнішності річ, я в душі дитина. Таке враження, що в якийсь момент час зупинився.

- Хто вам шиє костюми для концертів?

— Є така Наташа Скоржева, вона — стиліст. Ми познайомилися на «Голосі країни», вона придумувала костюми для всіх учасників шоу. Продовжуємо співпрацювати, у нас творчий тандем. Разом гортаємо модні журнали, я кажу, що хочу це. Наташа погоджується, але пропонує трошки переробити, допов­нити. Потім завжди виходить гарно (сміється. — Авт.).

- Вас не часто можна побачити на світських заходах. Не любите гламуру?

— Вже виправляємо ситуацію, хоча не дуже цього хочу. У мене з’явився тепер піар-директор, то відправляє мене на такі заходи. Каже: “Треба, Тоню” (сміється. — Авт.).

- Окрім музичної, маєте ще якусь освіту?

— Так, я ще менеджер зі зв’язків з громадськістю. Але за цією професією працювала тільки на 5 курсі університету. Потім працювала в художній галереї, а потім ще рік гуляла. Співати почала у 26 років. До цього взагалі не співала, хіба що вдома, друзям.

- Чому так? Соромилися вийти на сцену?

— Та ні, просто треба з чогось стартувати. З чого я мала починати? Я вдома сиділа — дитину няньчила.

- Мама ніяк не могла вам допомогти?

— А як мені мама може допомогти? Ну, брала вона мене кілька разів на концерт, а що з того? Мамі зараз 66 років, коли я почала співати, мамі було 60. Вона — пенсіонерка. Яким чином могла мені допомогти вийти на сцену. Мама далека від шоу-бізнесу, знає з артистів хіба Аллу Кудлай і Віктора Павліка. В українському шоу-бізі можуть допомогти тільки гроші (сміється. — Авт.).

- Наближається Різдво, як у вашій родині його святкують?

— У нас такі традиції, як і в більшості українців. Уся родина збирається в цей день. Це не так вже й легко зробити, бо ми всі дорослі, маємо свої сім’ї, але намагає­мось. Мама відмовляється на цей день від концертів чи заходів.

Обов’язковими є дванадцять пісних страв. Їмо пампушки, колядуємо. Наступного дня ходять колядники, і все, що є в хаті, виноситься (сміється. — Авт.).

Схожі новини