Передплата 2024 «Добра кухня»

Ольга СЕМЬОШКІНА: «Костя і пам’ять про нього – найсвятіше, що у мене є…»

Ольга Семьошкіна – невістка Ади Роговцевої. Але вона більш відома як талановитий український хореограф.

Співпрацює з провідними театральними колективами Києва, Львова та інших міст, бере участь у постановці хореографічних номерів у телепроектах «Танцюю для тебе», «Від пацанки до панянки», «Співай, якщо зможеш» та інших. У липні минулого року пережила найбільшу трагедію свого життя — смерть чоловіка Костянтина Степанкова. Разом зі свекрухою Адою Роговцевою, донькою Дарією і сестрою Кості Катериною вони мужньо вчаться жити без нього. Проте життя триває, і цікавої роботи не бракує. Про нові постановки, проекти, про режисерів і зірок шоу-бізнесу, а також про доньку Дашу наша розмова з Ольгою Семьошкіною (на фото).

- Пані Ольго, ви працюєте у Львові одразу з двома театральними колективами — з трупою Національного академічного театру опери та балету ім. С. Крушельницької і з акторами Першого українського театру для дітей та юнацтва. Якими новими виставами, в яких ви виступаєте хорео­графом, потішать глядача ці театри?

— Режисер Роман Валько запросив мене взяти участь у постановці оперети «Циганський барон» у Львівському оперному театрі — це неймовірно прекрасна музика Йоганна Штрауса (прем’єра опери відбулася наприкінці жовтня. — Л. П.). Ми з режисером переглянули матеріал цієї опери і вирішили дещо змінити структуру, трішки осучаснити, поекспериментувати, однак лише у пластичному рішенні. Сюжет залишиться незмінним, хоча я була готова до більш кардинальних експериментів. Музика дає усі можливості до більших змін. Але сміливо експериментувати можна на малих сценах чи в експериментальних театральних трупах, але аж ніяк не в Національному театрі.

- Над чим працюєте у Першому українському театрі для дітей та юнацтва?

— Режисер Володимир Борисюк запросив мене як постановника пластичних сцен у нову виставу «Втеча з реальності» (прем’єра вистави відбулася 28 вересня. —Л. П.). З ним працювали у теат­рі «Сузір’я», в театрі «Браво» у Києві. Багато років не спілкувалися через різні особисті обставини, життя розвело нас у різні боки — Володя зараз живе і працює у Львові, я — у Києві. Вітання через друзів одне одному переказували. І от тепер Володя запросив мене знову попрацювати разом, і, як колись, ми приймаємо однакові рішення, читаємо думки одне одного, радіємо, що час нас не змінив.

Днями отримала запрошення від Володимира Кучинського попрацювати з ним над виставою «Благодарний Еродій» за Сковородою.

- Знаю, це не перша ваша робота з Кучинським…

— Так, вперше ми з Володею працювали у Київському драматичному театрі ім. І. Франка у виставі «Посеред раю на майдані». Потім були роботи у Театрі ім. Леся Курбаса, зокрема у «Маленьких подружніх злочинах». Саме завдяки Кучинському і відбулося моє знайомство зі Львовом.

- Поки ви працюєте у Львові, у Києві залишилися якісь справи, проекти?

— На початку вересня у Київ­ському національному драматичному театрі ім. І. Франка відбулася прем’єра вистави «Квітка Будяк», яку поставив режисер, художній керівник цього театру Станіслав Мойсеєв, а я працювала над пластикою. Цікава сучасна п’єса Наталії Ворожбит за мотивами п’єси Миколи Куліша «Маклена Ґраса». Події розгортаються у наш час, викриваючи вічні теми багатих і бідних, любові, беззахисності людини і неможливості повернути час назад.

- Крім театральних постановок, у вас чимало роботи і в телевізійних проектах…

— Влітку ми завершили один проект на Новому каналі — «Співай, якщо зможеш». Складність роботи на телебаченні у тому, що за два тижні потрібно придумати ідеї та історії для понад 40 постановочних номерів.

- Знаю, ви співпрацюєте і з нашими співаками…

— Працювала з Анною Сєдоковою. Вона була в журі проекту «Співай, якщо зможеш». Є дуже цікавий кліпмейкер Євген Тимохін, який знімав відео­кліпи для гурту «Козаки» і для Мадонни, співпрацює з україн­ськими зірками. Він зателефонував мені і запропонував зняти кліп для Ані Сєдокової. Ввечері — репетиція. Наступну добу ми працювали, адже відео­кліпи знімаються дуже швидко, ідеї потрібно генерувати миттєво. За багато років, що ми не бачилися з Євгеном, він майже не змінився — так само здатен працювати цілу ніч…

- Робота для вас — стиль життя. Проте життя — це не лише робота. Ви виховуєте тринадцятирічну донечку…

— Костя і пам’ять про нього — найсвятіше, що у мене є. Дарія — копія тата. За рік, який минув після смерті Кості, ми стали набагато ближчі одна одній, не як мама і донька, а як подруги. Буває, приходжу додому пізно, а вона: «Мамо, вечеря готова!». Вона для мене опора. Дарія завжди була достатньо дорослою і зрілою, але смерть батька перевернула її свідомість. Костя і для мене, і для неї значив значно більше, ніж просто чоловік і батько. Це був завжди фонтан ідей, думок, емоцій. Інколи у нас з донькою є бажання поговорити з ним — розповісти те й те… Навесні я отримала відзнаку за краще пластичне рішення на «Київській пекторалі», і відразу хотілося поділитися радістю з Костею. А тут раптом донька сказала: «Тато з нами радів би і плакав…».

Колись Костя написав: «Чудо перестає бути чудом, коли ти сам його твориш…». Ми з донькою одна для одної пробуємо кожен день створити чудо, хоча іноді не розуміємо, що це таке…

- Дарія хоче йти вашою дорогою чи у неї якісь інші мрії?

— У проекті «Співай, якщо зможеш» були екстремальні номери, наприклад, у ванну садять вокаліста чи вокалістку, до них виносять спочатку воду, потім золотих рибок, потім — вужів, жаб, змій, пітонів… Дочка на цьому проекті була моїм адміністратором — бігала й приносила усе, що потрібно, обдзвонювала учасників — коли у кого репетиція… У танцівників закінчилися вода і їжа — Даша біг­ла за провізією. І усе робила чітко і з любов’ю. Раніше я боялася брати до рук змію. А під час проекту Даша каже: «Мамо, візьмемо змію до себе жити!». Донька нав­чилася бути внутрішньо зіб­раною. Репетиції у нас починалися о дев’ятій ранку, а зі знімального майданчика іноді їхали додому о пів на третю ночі. Спали по дві-чотири години на добу… І в якийсь момент Дарія сказала: «Мамо, я хочу бути оператором, як Олексій!» (Олексій — син Катерини Степанкової від першого шлюбу, двоюрідний брат Дарії. — Л. П.). А через якийсь час заявила, що хоче бути кінорежисером. Я їй кажу: «Ти розумієш, що твій тато не хотів би, щоб ти була кінорежисером, тому що сам був ним і знав, як це складно?». А вона: «Справді? Але мені здається, що тоді ви почнете мені коритися, а не я — вам!».

- Тобто балетмейстером не хоче бути?

— Ні. Вона ще в дитинстві не захотіла танцювати, і ми її не примушували. Хоча досі займається бальною хореографією. Вона бачить, у якій «м’ясорубці» ми крутимося, але їй цікаво, у неї з’явилися друзі — Лесик і Юлик з гурту «Дзідзьо». На проекті «Співай, якщо зможеш» Дзідзьо був ведучим, а Лесик і Юлик були з нами, з балетною групою. Увесь балет і вся робоча група «Нового каналу» стали однією сім’єю… Незалежно від того, яке рішення щодо майбутньої професії Дарія прийме, це буде її рішення, і я його поважатиму. Ми з дитинства вчили її мати власну думку і триматися своєї дороги, не озираючись ні на мене, ні на бабусю, ні на тата… Це її шлях.

- Які стосунки у Даші з бабусею — Адою Роговцевою?

— Вони дуже люблять одна одну. На жаль, бачаться рідко, бо Ада Миколаївна багато грає антрепризних вистав у Росії і часто літає до Москви, багато знімається у фільмах. Робота рятує її від сумних думок. В її віці люди вже зупиняються, а у Ади Миколаївни є необхідність, бажання рухатися вперед. Ада Роговцева ніколи не зупинялася на досягнутому і не стояла на місці. Ми бачимося рідко, але ці зустрічі завжди радісні і душевні. Звісно, часто буваємо у Кості на могилі — намагаємося бувати там разом…

З досьє «ВЗ»

Ольга Семьошкіна — відомий хореограф і педагог, головний балетмейстер Київського національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Народилася 5 липня 1974 року у Києві. Працює з провідними українськими театрами і в телевізійних проектах «Танцюю для тебе», «Від пацанки до панянки», «Співай, якщо зможеш» та інших. Невістка народної артистки України Ади Роговцевої. Виховує тринадцятирічну доньку Дарію, яку народила у шлюбі з Костянтином Степанковим.