Художниця Сігуте АХ: «Коли мене запитували, що малюєш, я відповідала – нічого серйозного...»

Сьогодні ж у Литві її творчість вважають частиною національної культури. Адже такої щирості, відкритості та теплоти, як у мистецтві Сігуте, не знайдете більше ніде. Сігуте Ах знана у кількох творчих напрямках: як художник, письменник та видавець дитячої літератури. Її видавництво «Нічого серйозного» (Nieko Rimto) приваблює читача перш за все своєю назвою. Але насправді — це серйозний представник якісної літератури на книжковому ринку. Про творчий шлях, героїв своїх книг та дітей Сігуте Ах відверто розповіла кореспонденту «ВЗ».

- Сігуте, наївність і щирість вирізняє ваш художній почерк з-поміж інших...

— Завжди любила імпровізувати, дивились на світ по-особливому. У дитинстві про мене казали: дивна, тихенька дитина, яка всередині має великий світ, але ще сама про це не знає. Моє знайомство із світом мистецтва почалось через плямки. Подобалось спостерігати за учнівським зошитом, на який бризнуло чорнило, за тушшю, що розтеклась. Пізніше почала власноруч змішувати на папері різні кольори, які утворювали нову палітру. Це диво мене заворожувало. Могла спостерігати за дією кольорів годинами, це розбурхувало мою увагу. Почала бачити у цих кольорових плямках різні зображення. Керуючи кольорами, навчилась створювати малюнки.

- Попри любов до малювання, у вашому житті був період, коли ви не брались за пензлі...

— Так, у певний момент захопилась керамікою. Почала активно ліпити. Була упевненою, що знайшла своє. Малювання закинула далеко на задній план. Але це був непростий період у моєму житті. Жили з сім’єю у невеличкому помешканні. Не мала де розгорнутись зі своєю ліпкою. Тому була змушена повернутись до мініатюр на папері. З-під пензля на світ знову почали виринати звірята — зайчики, ведмедики, слоники... Тоді відчула, що повернула собі себе. Адже насправді, це не були звірі. У кожному із цих створінь ховались ми, люди.

- А яким звірятком зображуєте себе?

— Це загадковий персонаж, який пливе річкою на човні. Бачу певну схожість із героїнею відомого литовського поета Марцеліюса Мартинайтеса — Северуте. Це одинока дівчинка із нелегкою долею. Але вона приймає життя з відкритим серцем. Зображувала цю дівчину із білим зайцем. Хоча у Марцеліюса цього зайця немає. Відчувала, що Северуте він потрібен, із ним вона не така самотня.

- Дехто називає вашу творчість дитячою...

— Дитячість — це лише зовнішня оболонка. Насправді, моя творчість дуже глибока, але не кожен може заглянути у цю глибину. За допомогою моєї творчості можна сховатись від негараздів, як у дитинстві під ковдру. Тут є свій світ, де спокійно та комфортно. Закликаю людей, які загубили гармонію, брати до рук пензлі. Намалюйте дерево, поряд із ним море та човен, у якому можна відплисти далеко від усіх негараздів.

- У юності ви продавали свої картини у центрі Вільнюса. Як люди сприймали ваше мистецтво?

— Вперше вийшла на вулиці зі своїми картинами на заклик друзів. Подумала, а чому б і ні. Хотіла почути думку перехожих про мою мазанину. Дуже здивувало, що усім сподобались мої роботи, вони приносили людям усмішку. І це переконало продовжувати займатись малюванням. Хоча творчість — річ мінлива. Литва тоді стояла на перехідному етапі — від Радянського Союзу до незалежності. Більшість населення обирала стабільну роботу, аби бути впевненими у завтрашньому дні. Але коли люди у цей непростий час готові були віддати за мою картинку гроші, за які могли придбати шматок хліба, переконалась у правильності свого кар’єрного вибору. З часом могла уже допомагати матеріально своїй сім’ї, що стало додатковим стимулом до творчості.

- Кредо вашого життя — нічого серйозного. Невже саме так сприймаєте свою творчість?

— Це кредо зародилось у юності, коли я не була упевненою у собі. Коли мене запитували, що ти малюєш, завжди відповідала — нічого серйозного. Ця фраза стала для мене дуже рідною. І коли відкривала дитяче видавництво, вирішила дати йому назву «Нічого серйозного». Цього року наше видавництво відсвяткувало одинадцятий день народження. Воно є відомим у Литві та користується чималою популярністю. «Нічого серйозного» стало серйозним видавництвом на ринку книжкової продукції. Адже ми видаємо цікаву, якісну літературу для дітей.

- Який герой потрібен нинішнім дітям?

— Важко вималювати універсального героя. Якщо говорити про орієнтацію на поп-хвилю, а це 60-70% читачів, то це — Гаррі Поттер, принцеси у рожевих сукнях... Але є діти, яким подобаються скромніші герої. Є геніальні автори, які залишаться за бортом часу. Наприклад, Жуль Верн вже не такий цікавий, як колись. Цивілізація розвивається, нічого не зміниш...

- Виходите і на закордонний ринок...

— Так, в українському видавництві «Прудкий равлик» вийшла друком одна моя авторська книга і одна моя ілюстрована книга. Приємно, що тут вони користуються популярністю. Литва — маленька країна, тому мені важко оцінити простори України і навіть Києва. Почуваюся затишніше у Львові, де мені пощастило побувати декілька разів. Українці та литовці дуже схожі, мають творчу душу. Тому тут розуміють мене. В Україні почуваюся як вдома. Тішусь кожній можливості завітати сюди. Хочу налагодити зворотний зв’язок — представити українських художників, письменників Литві. Адже зустріла в Україні багато оригінальних постатей, які будуть цікавими моїм співвітчизникам. Піднімаю це питання у посольстві Литви. Мрію про запровадження днів культури Литви в Україні і навпаки.

- Ви наголошували, що з дитинства були дуже закритою особистістю із власним глибоким світом. Зараз ваш світ більш відкритий для оточення?

— Я — як равлик. Інколи ховаюсь глибоко у свою ракушку і до мене важко достукатись. А інколи вилажу зі свого будиночка і спостерігаю за світом із широко відкритими очима. Ретельно оберігаю свій внутрішній світ. Інколи впускаю туди людей, яким довіряю. Аби вони теж змогли відпочити і отримати крила.

- Часто проводите майстер-класи із малювання для маленьких дітей. А своїх дітей теж навчаєте образо-творчого мистецтва?

— У мене два сини. У дитинстві навчала їх творчості. Але вони уже виросли, їм 20 і 21 рік, і обрали свої шляхи. Зараз активно няньчусь із трирічною донькою моєї сестри, вона є орієнтиром у моїй творчості. І вже не можу дочекатись внуків. Хоча для внуків я не буду повноцінною бабусею, радше їхньою ровесницею. Бо всередині досі почуваюся дитиною.

- Над чим зараз працюєте?

— Готуюсь до великої персональної виставки, яка запланована на наступний рік. А також мудрую над новою книгою.

Фото автора