Антін МУХАРСЬКИЙ: “Телепроект “Зелена лампа” - це маленька модель України”

Цей проект відрізняється від усього досі створеного на українському телебаченні. Ще одним революційним віянням Мухарського є продовження його мистецько-культурологічного проекту "Жлоб. Жлобство. Жлобізм". Що ховається за незвичними ідеями, хто допомагає у їх втіленні та на чому не може зійтись із дружиною Антін Мухарський розповів кореспонденту “ВЗ”.

— Як народилась ідея створення передачі “Зелена лампа”?

— Ідея виникла через власне розуміння того, що мені особисто хотілося б на даний час побачити на телеекрані. Адже у певний період часу перестав вмикати телевізор. Втомився від суцільних розважальних передач, шоу, серіалів, ідіотських новин. Створив “Зелену лампу”, бо прагнув бачити на екрані міні-модель українського суспільства, де представлені різні його складові. Зокрема, є люди, які творять український культорологічний контекст. Це професіонали своєї справи, яким є що сказати. Ці люди — гості передачі “Зелена лампа”. Інші зріз суспільства представлений дівочим шоу-балетом “Вітерець”. Це особи виплекані розважальним телебаченням. У “Зеленій лампі” такі суб'єкти виглядають інородним тілом. Але вони потрібні нашій передачі, аби продемонструвати свою суть. Ще один шаблон українського народу продемонстрований гопнічком Вітюнєй — представником “руського міра”, православного братства, слов'янського союзу, пострадянського простору. Він читає газети “Бульвар”, “Сегодня”, “Комсомольську правду”. Є у передачі Орест Лютий — людина, що представляє радикальний Захід України. Проект “Зелена лампа” — це маленька модель України.

— Таке поєднання різношерстості у одній передачі покликане об'єднати, збільшити глядацьку аудиторію?

— Не ставлю перед собою завдання охопити більшу аудиторію. Не працюю на рейтинги. Хоча наша аудиторія різко збільшується. Адже робимо чесне телебачення, не намагаємось нікому догодити. Говоримо на будь-які теми, не табуюємо нікого і нічого. Просто моделюємо той абсурдний світ, який існує у сучасній Україні. Навколо багато речей, які заперечують одна одну, але вони існують поруч. Переглядаючи такий набір непоєднуваного в одній передачі, глядачів повинно знудити, принаймні не залишити байдужим, вони повинні зрозуміти, що так далі бути не може, що це абсурд. Це продуманий хід цього телепроекту.

— “Зелена лампа” — відкритий проект. Але чи є люди, яких ви не хочете бачити у цьому проекті?

— Так, це політики та діячі шоу-бізнесу. І ті, й інші — це підробки, мішура, яка під собою не має ґрунту.

— Як вам вдалось вийти на ТВі? Адже нещодавно цей канал пережив внутрішню революцію, зачинили левову частку передач, звільнилось чимало журналістів... Вас влаштовує та внутрішня політика, яка зараз панує на ТВі?

— Я не в курсі того, що було на ТВі. Не втручався у їхню революцію. Ніколи не втручаюсь у інтриги, заколоти, мені це нецікаво. Проект “Зелена лампа” запропонував каналу ще у грудні минулого року. А весною до мене зателефонували працівники ТВі і сказали, що їх зацікавив мій проект і вони хочуть його знімати. Обговорили усі деталі, домовились про фінансові складові і програма пішла в ефір. Для мене було важливо, аби керівництво каналу не нав'язувало мені свою думку, як і що я повинен робити. Можливо, через деякий час вони скажуть, що їх не влаштовує мій проект. І я піду. Так збудований світ — одні йдуть, інші приходять. Звик до цього.

— Ви є автором назви передачі “Зелена лампа”? Яка ідея у ній закладена?

— Назва народилась спонтанно. Коли писав пілот цього телепроекту, потрібно було знайти символ, який би замикав усі вектори передачі. Довго думав над цим і мій погляд зупинився на зеленій лампі, під освітленням якої я завжди працюю у своєму робочому кабінеті. Коли вимикаю її, праця припиняється. Тобто це символ праці, мені він сподобався. Окрім того зелений — колір надії, самовдосконалення, самоосвіти, сподівань на краще. Присутній символ зеленої лампи і в одному з оповідань Олександра Гріна.

— Найяскравішим персонажем “Зеленої лампи” є Орест Лютий. Як він поживає?

— Орест Лютий активно працює. Днями у нього народилась нова пісня під назвою “Хохлам, працюючим в Росії”. Незабаром слухачі зможуть почути її на концертах Лютого та у телеефірі.

— Ви також працюєте над продовженням проекту “Жлоб”, який розростається до масштабних розмірів і об'єднує уже чимало цікавих особистостей...

— У рамках ювілейного ХХ Форуму видавців у Львові будемо презентувати проект “Жлобологія”. Це виставка, перфоменс, а також каталог, де зібрано 33 есе видатних українських діячів мистецтва, музики, філософії, політології... Працювали над дослідженням та візуалізацією явища “жлобство”. Серед авторів «Жлобології»: Юрій Андрухович, Юрій Винничук, Лесь Подерв’янський, Сергій Жадан, Богдан Жолдак, Володимир Єшкілєв, Іван Малкович, Олександра Коваль, Андрій Кузьменко (Скрябін), Володимир Бебешко, Олесь Доній...

— У чому суть цього проекту?

— Суспільство — хворе. Адже жлобство — це суспільно-соціально-політична хвороба, яка розповсюджується на всі органи тіла українського народу. Автори “Жлобології” — не лікарі, ми професура, яка хоче вилікувати суспільну душу. Досліджуємо звідки погодить хвороба “жлобства”, де виник цей вірус і як він уражає людей. Цікаво, чи виробляє наш організм антитіла до цього вірусу, чи він є виліковним. Проект “Жлобологія” прагне поставити діагноз хвороби під назвою “жлобство” і дати варіанти лікування. Хоча цілковитого одужання від цієї хвороби немає, це як вірус гепатиту. Але придушити його можна, принаймні на певний час, щоб нормально жити. “Жлобологія” — це книжка з нервами, несподіваний подарунок для тих, хто шукає відвертих думок і нових емоцій. Нічого подібного українська інтелектуальна спільнота досі не створювала.

— Чи не відчуваєте ви себе останнім із могікан, який бореться за правду, покращення життя українського суспільства?

— Не називав би себе останнім із могікан. До цієї когорти людей відношу таких особистостей як Іван Дзюба, Ліна Костенко... Це останні могікани духу, це камертони, які стоять дуже високо у своєму духовному розвитку. Мені ще над цим працювати і працювати. Таких як я досить багато, і слава Богу. Коли затівав проект “Зелена лампа”, бачив щонайменше сотню людей, яких хотів бачити на передачі, яких можна називати україноцентричними митцями. Тому не все так погано у нашому домі. У цьому мене переконував мій учитель Дмитро Омелянович Горбачов, який казав, що зараз немає на що скаржитись. Ось у 70-ті роки, коли усіх посадили за грати — тоді було страшно. Не може на випаленому полі відразу з'явитись дубовий ліс. Дубочки посаджені і щороку вони зростають на декілька сантиметрів. Наше завдання — підживлювати їх новими свіжими ідеями, проектами, не опускаючи рук. Якщо наших дубків не спиляють злочинці, колись вони потішать своїми розлогими міцними вітками.

— Ваші старші діти підтримують ваші ідеї, читають ваші книги?

— Мої книги адресовані для людей, віком від 30-35 років. Хоча моя старша донька, якій 22 роки, прочитала татові книги. Підтримує мене, каже, що їй сподобались мої ідеї. Але питає чи мене не посадять за них... (сміється. — І. К.).

— Ваша дружина Сніжана Єгорова не має такого патріотичного налаштування як ви і рішуче налаштована на переїзд до США. Вже знайшла житло, роботу для життя за океаном?

— Не хочу говорити на цю тему, вона мене дратує. Сніжана зараз у США з донькою Олександрою. Поїхала туди на чотири місяці, доки Саша буде навчатись там у акторській школі. Але Сніжана плутає туризм з емігрантством. Зараз вона їде у США як туристка, на все готове. Тому їй усе там подобається. Але коли потрібно буде виробляти документи на переїзд, заробляти за кордоном на життя важкою працею, вона зрозуміє, що таке еміграція. США — це сувора і навіть жорстока країна. Це усі знають, окрім Сніжани...

Довідка “ТелеЗамку”

Антін Мухарський (справжнє ім’я — Антон) народився 14 листопада 1968 р. у Києві. Закінчив Київський державний інститут театрального мистецтва ім. І. Карпенка-Карого. Працював у Національному академічному театрі російської драми ім. Лесі Українки. Працював на телебаченні. Автор проекту «Сільський гламур». 2012 р. — лідер гурту «Сталін & Гітлер капут» Орест Лютий (Антін Мухарський) презентував проект «Лагідна українізація». Автор масштабного проекту "Жлоб. Жлобство. Жлобізм". Одружений з актрисою Сніжаною Єгоровою, з якою має двох синів та доньку. Також батько двох дівчаток від першого шлюбу.