• You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Йоанна ЯГЕЛЛО: «Діти читають книги не так, як дорослі, — їм не потрібно рецензій, їм або цікаво, або ні»

Йоанна ЯГЕЛЛО: «Діти читають книги не так, як дорослі, — їм не потрібно рецензій, їм або цікаво, або ні»

Польській письменниці Йоанні Ягелло вдалося завоювати серця читачів відразу першою прозовою книгою для підлітків – «Кава з кардамоном».

Починала пані Йоанна багато років тому як поет. Проте, виховуючи двох доньок і спілкуючись з їхніми друзями, зрозуміла, що, крім «Гаррі Поттера» і «Сутінків», діти потребують більш реалістичних книжок, які б описували їхнє життя, піднімали проблеми, що хвилюють підлітків… Перша прозова книга Йоанни Ягелло «Кава з кардамоном» знайшла відгук у серцях не лише польських, а й українських читачів. Тому й стала письменниця спеціальним гостем VII Дитячого фестивалю, що проходив у Львові. Про секрети письменницького ремесла, читачів і власних доньок, про хобі і роботу Йоанна Ягелло розповіла кореспондентові «ВЗ».

В Україні відбулися мої перші зустрічі із читачами, котрі прочитали книгу «Кава з кардамоном», — розповідає пані Йоанна. — Зустріч з читачами — найбільша радість, яку може отримати автор, чия книга вперше вийшла в іншій країні. Це неймовірні відчуття — побачити свою книгу, перекладену іншою мовою, з іншим алфавітом! Надзвичайно вдячна за це перекладачеві й видавцю Божені Антоняк та всім, хто долучився до видання моєї книги в Україні.

- Зараз багато письменників пишуть для молоді і про молодь. Ви починали як поет. Що змусило вас написати прозову книгу?

— Коли почала писати «Каву з кардамоном», моїй старшій донечці було 15 років. Вона любила читати, особливо фентезі, книги про Гаррі Поттера… І я подумала: шкода, що так мало книжок про життя підлітків. Замислила написати книгу про перше кохання, про те, що переживає 13- чи 15-річна дівчина, котра шукає цього кохання, і що трапляється на її шляху. І спочатку моя героїня закохалася у старшого за себе чоловіка, потім з’явився інший хлопець… Але мені здалося, що цього замало, що потрібна якась сильніша інтрига. Та й хотілося охопити дещо ширшу і глибшу тематику — тематику непростої родини, в якій не все гаразд, в якій є свої «скелети у шафі». Згодом, коли уже книга була написана, мені дорікали, чому я так багато проблем створила для однієї дівчини.

- Чи була ваша дочка Юлька прототипом головної герої-ні Лінки?

— Найцікавіше те, що портрет дівчинки на обкладинці українського видання дуже схожий на мою Юльку, хоча художниця ніколи не бачила її. Це фантастичний збіг обставин. А от характер моєї героїні дещо інший, ніж у Юльки. Лінка має важчий характер, вона самолюбна, а моя доня мала майже ангельський характер. Можливо, в цьому і немає моєї заслуги, просто вона такою народилася. Але Юлька стала для мене особистістю, яка репрезентувала своє покоління. Вона часто приводила додому подруг, і вони розмовляли на різні теми. А я часто була присутня при цьому, тому добре зрозуміла, чим живуть сучасні підлітки. Моя доня також гарно співає і танцює, має багато захоплень. Хотіла, щоб і героїня моєї книжки теж чимось захоплювалася. Крім того, що вона прагне відшукати правду і розгадати сімейну таємницю, вона ще любить фотографувати.

- Напевно, Юля була й першою читачкою вашої книжки?

— Так. Вона читала фрагменти, які я встигала написати. Майже не критикувала, могла лише сказати, що так не буває, чи так дівчина не вчинила б… Натомість я її просила, аби розповідала мені різні історії. Наприклад, у книзі є епізод, де Лінка з подругою ідуть на кастинг для реклами. Юлька мені якось розповідала про те, як проходять кастинги, і я зрозуміла, що вона добре на цьому знається і може мені допомогти. Є й інші моменти взяті з життя. Проте часто буває так, що герої книжок починають жити своїм життям. Це сталося і з моєю Лінкою. Інколи вона чинить не так, як я задумувала спочатку, а відтак змінюється і розвиток сюжету. Проте я настільки поріднилася з нею, що мені було сумно закінчувати книгу і розлучатися з Лінкою.

- То, очевидно, буде продовження?

— «Кава з кардамоном» закінчується, коли Лінка має 16-17 років. І я подумала, якщо не напишу продовження і залишу її, вона начебто перестане жити. Не хотілося розлучатися з нею, хоча це нормально — написавши книгу, залишати героїв жити своїм життям. Проте мій приятель розповів, що йому наснилося, начебто книжок про Лінку було дванадцять. Не знаю, чи дванадцять, але три буде точно. Коли починала писати «Каву…», думала, що буде одна книга, але вона закінчилася на дуже відповідальному моменті для всієї родини, тому потрібно було писати другу.

- Яку назву має ваша друга книга про Лінку?

— «Шоколад із чилі». Закінчення «Кави...» могло здаватися остаточним. Але я сприймала текст як відкритий. Незрозуміло було, як Лінка впорається зі сплатою за навчання в омріяному ліцеї — i це один із найважливіших моментів наступної книжки. Від читачів чула питання про наступну частину «Кави...». Мабуть, вони теж звикли до героїні.

- Ваша молодша донечка теж читає ваші книги?

— Вона прочитала «Каву з кардамоном», коли їй було шість років, зараз їй уже вісім. Прочитала від початку до кінця. Діти читають книги зовсім не так, як дорослі, — їм не потрібно ніяких рецензій, їм або цікаво, або ні, тоді вони не читатимуть. Але моя книга не лише для дітей і підлітків, її можуть читати й дорослі. Мені на зустрічах часто розповідають, що читають її усією родиною. Це тішить, адже в книзі є чимало моментів, які примушують багато над чим замислитися, особливо дорослих.

- Від кого найчастіше чуєте зауваження щодо написаного?

— Тексти читають мої діти й друзі, але часто й мої батьки. Кожен звертає увагу на різне. Від них не часто почуєш критику, бо це, зрештою, мої рідні. Найважливіша для мене критика моїх подруг, письменниць: якщо доходить до зауважень, то вони дуже цінні. Також дослухаюся до всього, що говорить молодь на зустрічах зі мною, й намагаюся чогось навчитися. Завжди запитую, про що б вони хотіли прочитати в наступній книжці. Багато людей говорили про проблему психологічного насильства у школі. Наприклад, коли когось у класі ігнорують... Це з’являється у моєму наступному романі. Із критики намагаюся зробити висновки, навчитися чогось, хоча це не завжди легко. На щастя, мені ніколи не траплялося прочитати розгромної рецензії на свою книжку. Напевно, такий відгук був би для мене болючим, бо, якщо чесно, — дуже вразлива щодо критики.

- Чи читаєте книжки своїх колег для підлітків та про підлітків?

— Намагаюся орієнтуватися в ситуації на ринку. Подобається уся серія видавництва «Література», яка зветься «Плюс/мінус шістнадцять» (в Україні з цієї серії вийшли книжки «Буба» й «Буба: мертвий сезон» Барбари Космовської. — Авт.), й ідея, щоб у цих книжках порушували важливі, часто складні проблеми. Там з’являється син злодійки, діти, які втікають з дому, проблеми бідності чи бездомності. Добре, що автори не уникають таких проблем. Мені ці книжки набагато більше подобаються, ніж численні переклади, які видають на польському ринку, невдалі наслідування «Гаррі Поттера» або «Сутінків», які взагалі читати неможливо. Знаю, бо сама намагалася.

- Ви працюєте в освітньому видавництві. У написанні книжок це вам допомагає? Чи, навпаки, заважає?

— Наше видавництво видає підручники англійської мови, я відповідаю за підручники для гімназій. Тобто для тієї вікової групи, про яку пишу. Придумуємо концепцію книжки, стежимо за всім, що відбувається на ринку, чого бракує, а потім намагаємося втілити в життя. Працюємо з авторами, художниками-ілюстраторами. Робота допомагає й заважає водночас. Заважає, бо це цілоденна робота, а з доїздом вона взагалі забирає по десять годин щодня. Воліла би залишитися вдома й писати, а не їхати на роботу. А допомагає, бо вона має багато спільного з моїм письменством. Створюючи підручник, постійно думаю над його змістом. По-перше, що підліткам подобається, а що викличе нудьгу? І ще: як донести до них найважливіше. Текст у книжці може бути ні про що, а може описувати щось цікаве, якусь проблему. Художня література для молоді повинна прокинутися від сплячки, спонукати ставити певні питання, як і підручник. Коли працювала в школі, одна учениця мені сказала: «Страшенно люблю англійську, бо це єдині уроки, де можна довідатися щось про навколишній світ і поговорити про життя». Відтоді стараюся, щоб мені не забракло тем для розмов.

Довідка «ВЗ»

Йоанна Ягелло — польська письменниця, за освітою філолог — закінчила англійську філологію у Варшавському університеті. Успішно співпрацювала з популярними польськими молодіжними часописами «Перспективи» та «Когіто». Нині працює редактором освітнього видавництва. Має двох доньок: семирічну Басю та сімнадцятирічну Юлію. Захоплюється польською прозою і шведськими детективами, іспанськими фільмами й мандрівками з наплічником. Перший роман для підлітків «Кава з кардамоном» побачив світ у Польщі 2011 року, продовження — «Шоколад із чилі» — у березні 2013-го. Ягелло також є авторкою книжки для найменших.

  • You are here:
  • Високий Замок
  • Інтерв’ю
  • Йоанна ЯГЕЛЛО: «Діти читають книги не так, як дорослі, — їм не потрібно рецензій, їм або цікаво, або ні»