Борис МОЇСЕЄВ: «На свої колишні виступи дивлюся як на фільм жахів, де зіграв головну роль»

Бориса Моїсеєва називають дитям пороку, королем епатажу і людиною-святом.

Планував усиновити дітей, але так і не встиг цього зробити — важка хвороба втрутилася у його долю і поламала усі плани. Ніхто не вірив, що Борис Моїсеєв вийде переможцем у цій нерівній боротьбі. І не лише встане з ліжка, а й повернеться на сцену. Про те, яким співак був у дитинстві, про своє перше кохання, про те, як познайомився з Аллою Пугачовою, Борис Моїсеєв розповів журналісту «ВЗ» під час запису програми «Таємниці зірок» на телеканалі «Україна».

- Вас часто називають лагідно, наприклад, «крихітка Боря». А як вас називали у дитинстві?

— Мій характер — це пташка, яка літає. Не затискаю себе в якісь рамки. За що мене і любить публіка. Чому не боюся їздити у метро? Я не ховаюся. Люди люблять мене — я це відчуваю. Я літаю, я живу у цьому житті! І пташка — така кличка у мене була з дитинства. І у школі, і потім у балетному училищі, і у театрах. Так і називали — Борька-пташка. Не казали — Моїсеєв. Не було тоді такого прізвища.

- А яка пташка? Жар-птиця?

— Яка Жар-птиця? Горобчик!

- А яким було ваше дитинство? Вас возили у піонерські табори?

— Піонерський табір — це темний бік мого дитинства. Одного разу мама привезла мене в піонерський табір відразу на три зміни, і сказала: «Треба всіх слухати і брати участь у художній самодіяльності». Мені треба було читати вірш, а потім співати пісню, точніше, заспівувати першим. І так трапилося, що під час концерту на мене напав дикий сміх. Це у той момент, коли треба співати серйозні слова. Пригадую, я співав: «Люди мира, на минуту встаньте, слушайте, слушайте, звучит со всех сторон...». Страшенно сміявся, і разом зі мною почав реготати весь піонерський табір. Все було би добре, якби не дурнуватий начальник табору. Він мене піймав, затиснув мою голову між своїми ногами, зняв мої штани і шмагав кнутом по моїй задниці. А що там тої задниці у мене тоді було? Маленька така, що там було шмагати? Вона не була синьою, вона вкрилася водянками і була зеленого кольору.

- Ви поскаржилися мамі?

— Моя мамуся приїхала у вихідний день, і вона за цим начальником табору ганяла по всьому лісу з палицею. Вона тоді його все ж таки наздогнала і так йому вгріла за мене по спині…

- А це правда, що вона мріяла народити дівчинку?

— Мама так мене не хотіла, бо чекала, що народиться дівчинка. Тому все мені вишивала, кроїла сорочечки, підв’язочки… Вона так чекала на дів-чинку, а тут її спіткало таке горе: народився я!

- Ким ви у дитинстві мріяли стати? Чи мріяли про кар’єру артиста?

— Ще у дитинстві любив виступати. Співав пісні Зикіної, Кобзона, танцював як Майя Плісецька — я давав серйозну артилерію! Мама завжди була у шоку, я міг порізати її сукню, взяти найкращі туфлі, шовкові панчохи або капрони… І з усього цього майстрував свій неповторний образ.

- На початку вашої кар’єри ваші сценічні наряди були надто екстравагантними. Зараз на сцені виглядає-те солідніше. Чому вирішили змінити образ?

— Зараз я на це дивлюся, і ніби переглядаю фільм жахів, у якому зіграв головну роль. Мені зараз не хочеться цього робити. І я не роблю. Я пройшов цей період — у спідничках танцювати, корчити щось зі себе — парфум, велюр, шовк…

- Пригадуєте своє перше кохання?

— Це був дуже серйозний чоловік, займав серйозний пост, був великим начальником. Чоловік був старшим від мене років так на двадцять п’ять. Так-так, така була велика різниця. І мені це дуже подобалося. Мабуть, тому, що до мене ніхто так не залицявся, ніхто не цікавився, чи я їв, чи пив, чи потрібні мені нові шкарпетки, якісь такі дрібнички, які примушують людину по-іншому дивитися на все. Мені здавалося, що я потрапив на іншу планету, де справжня територія кохання.

- Яка людина може привернути вашу увагу?

— Гарна людина, підтягнута, струнка, з гарною «кожей-рожей»… З усім хорошим, з гарною усмішкою і гарними зубами. Чистими.

- Після перенесеного інсульту, здається, ви дуже змінилися…

— Оскільки я людина — дуже віруюча і дуже побожна, зрозумів, що мені треба жити зовсім по-іншому. І тут я сам себе привів на операційний стіл, ліг на нього і розрізав себе аж до душі, а потім розрізав душу. І мені стало дуже добре. Я зрозумів, чого хочу у цьому житті. Як хочу і можу допомагати у цьому світі людям.

- Якось ви казали, що маєте намір взяти дитину з дитячого будинку...

— Мені здається, я би всіх забрав, але хто ж мені їх усіх віддасть? Мені подобалося спілкуватися з дітьми, коли я приїжджав у дитячий будинок. І сподобався у їхніх поглядах пошук: ти прийшов за мною, чи ні?

- З часом багато артистів йдуть у політику? Ніколи не замислювалися про політичну кар’єру?

— Сісти у крісло Держдуми, чесно скажу, мені зарано. У мене має повірити народ, що я — нормальний пацан! Я можу подарувати усмішку, але я можу подарувати, мабуть, багато чого більшого.

- Ви один із небагатьох артистів, до яких Алла Борисівна ставиться поблажливо. Чому так?

— Вона ставиться до мене більше як до подруги, а не як до друга. Друг для неї Коля Басков, Максим Галкін. А до мене вона усе життя ставиться як до подруги. Донька Алли — Крістіна Орбакайте — завжди любить запитувати, чи мені подобається ця її сукня, чи ні. Одного разу у магазині я сам їй купив плаття і подарував. Воно мені дуже сподобалося, бо це була авторська робота.

- Як ви познайомилися з Примадонною?

— Це було у 1975 році. Я тоді жив у Литві, а вона там була на гастролях. Ми випадково побачилися у ресторані. А через п’ять років, коли я танцював у кабаре в Юрмалі, там була Алла Борисівна. У мене був номер «Сеньйор Ча-Ча-Ча», у якому я виходив, тримаючи в зубах троянду. Вийшов з цією трояндою, поцілував її і кинув на столик, за яким сиділа Алла. Вона спіймала мою троянду. А після виступу до мене підійшов її тодішній чоловік Олександр Болдін і запропонував танцювати у новій програмі Пугачової. Так я став артистом її «Театру пісні». Через кілька років за порадою Алли я заспівав. Ця дивна жінка зіграла неабияку роль у моїй творчій долі. Та й у житті вона для мене — опора і підтримка. Коли я тяжко захворів три роки тому, Алла перша прийшла мене провідати. І приносила смачнющі домашні котлетки (сміється. — Г. Я.).

- Зараз добре почуваєтеся?

— Лікарі кажуть, що таке феноменальне відновлення після інсульту — одне на тисячу. Якось прочитав про себе, що Мої-сеєв не може співати — такий хворий… Не вірте цій брехні. Я співаю, танцюю… От тільки до свого здоров’я почав ставитися з великою шаною. І, що найголовніше, навчився відпочивати.

Довідка «ВЗ»

Борис Моїсеєв народився 4 березня 1954 р. у в’язниці у Могильові (Білорусія). Співак, танцівник, хореограф. Його мама була політичним в’язнем. Після закінчення школи вступив у Мінське хореографічне училище, яке закінчив як класичний танцівник. Працював у Харківському театрі опери та балету хореографом-постановником. Потім — головним балетмейстером литовського оркестру “Тримітас”. Він — один із перших гей-співаків у Росії, який ніколи не приховував своєї сексуальної орієнтації. У 2010 році переніс інсульт. У Бориса Моїсеєва є позашлюбний син Амадеус, який живе у Польщі.