«Не вагаючись, взяв склянку і відкусив шматок скла»...

Інтерв’ю з артистом оригінального жанру Альбертом Арслановим, трюки якого занесені у Книгу рекордів Гіннесса


Півтораметрова палиця летить з-під купола цирку і зупиняється на... вістрі ножа, якого тримає у зубах артист. Трюки, які виконує Альберт Арсланов, неперевершені. Альберт Арсланов — єдиний у світі артист, який виступає у новому напрямі жонглювання — динамічне балансування. Арсланов жонглює різними предметами — кубком, вазочками, м’ячем, скрипкою, півтораметровими палицями — на ножі, без рук. За складність трюків занесений у Книгу рекордів Гіннесса.

Артист родом із Росії. Народився і виріс на Камчатці. У 15 років залишив рідну домівку і подався до Москви. Вступив в естрадно-циркове училище, яке закінчив у 1989-му з номером «Оригінальний балансер». Як зізнається, завжди хотів відрізнятися від інших. Тоді й вирішив спробувати новий, досі невідомий, напрям у жонглюванні.

- Пане Альберте, ви виступаєте в унікальному жанрі — динамічне балансування. Як автор та винахідник жанру, розкажіть з чого все починалося.

— Цей жанр показували ще російські скоморохи. Трюк виглядав так: артист тримав вертикальну палицю, на торці якої стояла ще одна. Артист ставив на лоб палички, на яких балансував кришталевими фужерами. Було красиво. Коли у дитинстві побачив один із таких номерів, вирішив, що стану артистом. На кухонний ніж ставив різні предмети і балансував ними. Згодом на збитому технічному прийомі — балансуванні — побудував цікаву жонглерську роботу. На відшліфовування майстерності пішло майже десять років.

- Справжнє визнання до вас прийшло у 1992-му році після участі у міжнародному конкурсі “Цирк майбутнього” у Парижі. Тоді стали бронзовим призером. Сподівалися на такий успіх?

— Перемога не стала несподіванкою. Довго до цього йшов, тренувався, аби показати глядачам щось нове. Я показав новий напрям жонглювання — у балансі, без рук. Це був трюк, коли ногою підкидав на 8-9 метрів палицю діаметром півтора метра. У повітрі вона робила два оберти, після чого ловив її на ребро ножа, що у зубах. Ті трюки занесли до Книги рекордів Гіннесса. Зараз показую набагато видовищніші номери, постійно їх ускладнюю. До палки додалися різні предмети: ваза, м’ячик, скрипка... Щодня тренуюся двічі по дві години.

- Зуби від такого навантаження не псуються?

— Тьху-тьху, ніби все добре. До стоматолога навідуюся лише задля профілактики. Коли був студентом, вечорами підробляв у ресторані. Показував публіці оригінальні трюки з балансуванням. Якось один відвідувач жартома запитав, чи можу надкусити гранчак. Я взяв склянку і відкусив шматок скла. Усім це так сподобалося, що не мав відбою від охочих це побачити. За “трюк” встановив “таксу” — 25 карбованців. Для студента непоганий підробіток!

- Не жарти, коли прямо на голову летить палиця! Травми часто трапляються?

— Різне буває. Коли тільки починав, ходив із синцями. Тепер таке рідкість. Як-не-як маю 30 років стажу. Можу допуститися помилки, коли світло неправильно налаштоване і б’є в очі. Коли щось не виходить, не переймаюся, продовжую виступ — треба ж за музикою встигати! Глядачі розуміють, артист цирку — жива людина і має право помилитися.

- Не маєте наміру передати свій досвід підростаючим артистам?

— Якби кожному було дано це робити, вже було б багато таких артистів. Наразі я єдиний в цьому жанрі. Звісно, є охочі, які намагаються навчитися повторювати мої трюки. Дивляться відеоролики з виступами в Інтернеті. Багато зі мною зв’язуються, звертаються за порадами. Одного разу до мене підійшли батьки хлопчика, який захопився моїм номером. Дякували, що тепер їхній син не б’є байдиків біля комп’ютера, а має мету — стати артистом. Артист — це не три м’ячі і три булави, як дехто думає. Справжній артист повинен знати історію цирку, естетику театру, жити цим.

- Останні 20 років живете у Лондоні. На батьківщину маєте намір повертатися?

— На початку 90-х мене часто запрошували в Англію. Закордонний паспорт вздовж і впоперек був проштампований візами. Зрештою, запропонували оселитися у Лондоні. Ми, артисти, живемо всюди, куди нас кличуть. Для себе живемо лише на пенсії. Старість буду зустрічати у Росії у будиночку під Москвою, який зараз зводжу. До речі, за цирковими мірками я вже пенсіонер. Та на заслужений відпочинок ще не збираюся.