Володимир БОЙКО: “Ділитися з людством добром - моє кредо як телеведучого”

Попри нелегке сьогодення, яке відображене у щоденних випусках новин, він не втомлюється дарувати усмішку глядачеві. Володимир наголошує, що телеведучий повинен розставляти такі наголоси у повідомленнях, які б передавали глядачеві віру у перемогу добра. Про шлях до журналістики, дружину та авторську програму кореспонденту “ВЗ” розповів Володимир Бойко.

- Володимире, ви — магістр економічної теорії, викладач економіки. Як доля занесла вас у журналістику?

— Це дійсно була доля. Путівку у журналістику мені дав редактор відділу Фінанси газети “БІЗНЕС” Олег Арестархов. Я саме готувався до зимової сесії на третьому курсі КНЕУ ім. В. Гетьмана. Раптом дзвінок від Олега. Каже, мій телефон йому дала наша спільна знайома Катерина (вона пізніше познайомить мене з моєю дружиною!), ми шукаємо студентів, з яких могли би виростити ділових журналістів, приходьте на співбесіду. Здавалося би, нічого дивного. Але номер, який Катерина знала і дала Олегові, я змінив півроку до того. Поставив переадресацію на новий номер, а стару сімку про всяк випадок тримав між батареєю і кришечкую телефона — пам’ятаєте, коли ще не було телефонів на два номери, всі так робили (сміється. — І. К.). Одного разу я її загубив. На рахунку було усього кілька гривень — і останнім дзвінком, який сімка могла переадресувати на новий номер, був номер Олега Арестархова. У відділі фінансів, куди мене взяли, тоді працювали вісім журналістів з редакторами. З них лише двоє мали журналістську освіту. Але така специфіка ділової журналістики, де без спеціальних знань про економіку та фінанси — нікуди.

- Ви працювали у газеті “Бізнес”, на телеканалі “24”, в інформаційному агентстві “РБК-Україна”. Що спонукало зупинитись на телеканалі СТБ?

— Знову доля. Вона завжди дарувала мені надійних друзів і чудові робочі колективи. Ще за три-чотири роки до співбесіди на СТБ, друзі казали натякати, аби спробував себе у ролі ведучого, підштовхували до цього. Та я не робив жодних рухів у цей бік, розумів — для ведучого потрібен досвід. І не тільки журналістики, а спілкування з людьми, здолання різних труднощів. Як розповідати новини, якщо ти не відчуваєш їхньої важливості для себе і глядача, якщо не здатен відчути біль, страждання чи радість героїв сюжетів? Знадобилося кілька років, перш ніж утвердився в думці, що буду пробувати себе у ролі ведучого. Масла до вогню підлила моя робота у Львові, де нові знайомі також переконували мене у телегенічності моєї фізії. Відтак, щойно повернувся до Києва взимку 2011-го, надіслав резюме на закриту вакансію. Виявилося, що це СТБ шукав ведучих у новини. Сказати, що я зрадів — нічого не сказати. І вирішив для себе — ось вона — робота, якій зможу віддатися на 100%. А зупинитися спонукали люди, які роблять «Вікна». Це натхненні особистості з власною точкою зору на життя. А ще, сміливість новин висміювати вади нашої влади, та ще й говорити незвичною для вуха мовою.

- Добре виглядаєте у ролі телеведучого. Інколи здається, що це одне задоволення сидіти перед камерою і читати новини. Наскільки насправді це важка праця?

— За гарний вигляд дякую Богові, мамі з татом, дружині, стилістам та гримерам (сміється. — І. К.). Праця ведучого не важча за працю шахтаря, лікаря чи вчителя. Але якщо говорити про втому після роботи — то вона трапляється. Не хочу розписуватися за ведучих інших каналів, але у "Вікнах" ми залучені у підготовку новин в режимі "з ранку до ночі". Проживаємо кожен робочий день, слідкуючи одночасно за кількома десятками сайтів, переглядаючи та фільтруючи тисячі повідомлень, спілкуючись із людьми різних професій — усе заради якості новин і втіхи глядача. Чи важко це? Про таке не думаю, бо це щоденна робота, від якої отримую задоволення. Хоча, якось спробував порівняти свою роботу з працею старшого брата. Він хлібороб, зараз інженер з обслуговування сільгосптехніки, багато років пропрацював комбайнером. І напевне сказати, чия праця тяжча, ми так і не змогли.

- Випромінюєте позитив із крісла телеведучого. Це стратегія каналу чи ваше особисте бачення, як повинен поводити себе новинар?

— Два в одному. Вечірні “Вікна” виходять о 22.00, коли день закінчився і країна готується до сну. Багато подій, про які розповідаємо, важко назвати позитивними чи бодай приємними. Але вони трапляються і визначають настрої в суспільстві. Гадаю, ведучий повинен не лише викладати сухі факти (для цього є інформагенції), але і розставляти такі наголоси у повідомленнях, які б передавали глядачеві віру у перемогу добра. Що би не трапилося сьогодні, завтра буде новий день, зійде сонечко, мільярди людей розпочнуть день з поцілунків та обіймів з коханими. Ділитися з людством добром — для мене це особисте кредо як телеведучого.

- Телеканал СТБ — єдиний із центральних каналів, який веде мовлення за харківським правописом. Наскільки важко було звикнути до такої вимови, і чи звикли до неї ваші глядачі?

— Я — українець, народжений в Україні батьками-українцями. Чому ж мені мало бути важко заговорити так, як говорили мої пращури сто років тому? (сміється. — І. К.). У тому, що харківський правопис лише зафіксував тодішні норми мовлення, я переконався, переглядаючи газети і книжки 1920-х років. А ще, я експериментував — усіх, хто запитував мене про незвичну "естебешну" вимову, просив повторити почуті незвичні слова. Спеціяльний, етер, брунатний, курдуплик, опука, ворохобити та інші. Жодний співрозмовник не поскаржився, що йому незручно вимовляти ці слова. Чути — незвично. А вимовляти — комфортно. Спробуйте і ви. Переконаєтеся, що це не важко, а навіть цікаво!

- Новини каналу "1+1" називають кримінальною хронікою. Керівництво каналу запевняє, що орієнтуються на глядача. Мовляв, рейтинги ТСН найвищі. А про політику можна і не говорити. "Вікна-новини" теж збільшили частку негативних повідомлень...

— Ви зачепили хворобливу тему. Справді, колеги з інших каналів нерідко навмисно перетворюють новини на кримінальну хроніку. Це не робить честі ні каналам, ні глядачам, бо сіє страх поміж люди. Ми у "Вікнах" намагаємося протистояти зчорнушенню новин. Та трапляються події, як-от трагедія Оксани Макар, чи Саші Попової, розповідати про які важко, але потрібно. Аби винних покарали, і не допустили повторення жахливих подій. В цілому ж, "Вікна" сповідують цінності гарного прикладу. Ми радше покажемо сюжет про героя, яким варто пишатися, ніж про вчинки виродків роду людського.

- Яким на ваш погляд повинен бути оптимальний випуск новин, який би охоплював максимальну аудиторію і не залишав негативу на душі?

— О, якби ж новини були схожими на кулінарію, а ведучі на шеф-кухарів! Як би просто було готувати випуск по заздалегідь відпрацьованому рецепту. А доки світ дивує нас неочікуваними подіями щодня, єдина запорука перемоги у битві за глядача — бути чесним перед ним, знаходити найважливіші для глядача теми, і не скупитися на позитив. Тоді аудиторія з вдячністю дивиться випуск і з нетерпінням чекає на наступний.

- Столичні телеканали відмовились від спортивних новин. А як бути мільйонам глядачів, які уважно стежать за спортивними подіями в Україні та світі?

— Дивитися спортивні канали! Їх чимало, і вони з кожним роком стають дедалі доступнішими.

- Медіа-бізнес в Україні переходить з рук у руки, що негативно впливає на журналістську свободу слова. Як вам працюється на СТБ, рамок, цензури не відчуваєте?

— Негативно на свободу слова впливає не стільки зміна власників, скільки небажання журналістів поступитися своїми амбіціями і згуртуватися для захисту високих стандартів професії. Таке гуртування неминуче, і відбудеться найближчими роками. Що ж до рамок на СТБ, які хочеться розсунути — то це часові рамки. Півгодини часто-густо замало для розповіді про все найважливіше, що сталося за день.

- Про власну телепередачу не думали? Якщо так, то якого спрямування вона би мала бути?

— Думки такі з'являються у моїй голові, але ще не час. Насторожують приклади деяких "авторів", які дякуючи грошам і впливовим друзям, увійшли у телепростір зі своїми проектами, але не вміють сформулювати елементарне запитання і просто створюють "інформаційний шум".

Якщо ж говорити гіпотетично, отримав би задоволення від телепроекту про подорожі Україною та випробував би на собі в етері зо півсотні інших професій.

- Серед ваших захоплень спортивні мотоцикли. Любите лише дивитись на них чи маєте вже свою колекцію залізних коней?

— Маю два “коники”, але це ще не колекція. Та й не колекціонер я за природою. Більше подобається збирати не речі, а враження. Щоб потім дідусем оповідками розважати онуків — як літав шляхами Одещини, втікав від переслідувань під Борисполем, кружляв серпантином кримських перевалів, пробирався глинищем у Лисячу бухту, бив рекорди швидкості на недобудованій трасі під Пирятином, зустрічав світанок за Житомиром чи як мене мочили зливи біля Олеського замку, як їхав до Львова...

- Часто журналісти нещасливі в особистому житті. Адже робота з плаваючим графіком не сприяє міцності сім'ї. Ви на власному досвіді можете підтвердити це?

— Моя дружина — журналіст, донька журналіста. Вона розуміє особливості мого графіку, а я — її. До того ж, ми познайомилися у Львові, тут я їй освідчився. Переконаний, що Місто Лева крізь відстань і час охороняє наш сімейний затишок.

Довідка “ВЗ”

Володимир Бойко народився 1 травня 1983 р. 2001-2007 рр. закінчив КНЕУ ім. В. Гетьмана, магістр економічної теорії, викладач економіки зі знанням англійської мови. Будучи ще студентом, працював кореспондентом відділу «Гроші» у газеті «Бізнес». З лютого по листопад 2007 р. — журналіст економічних новин на телеканалі «24». З вересня 2008 р. — редактором цього ж відділу. 2009-2010 рр. — кореспондент в інформаційному агентстві РБК-Україна. У 2010 р. працював начальником управління преси та інформації Львівської обласної державної адміністрації. З 2011 р. почав працювати на телеканалі СТБ. Одружений.