Передплата 2024 «Неймовірні історії життя»

Марина ЛЕОНЧУК: “Українське телебачення ще у процесі навчання”

Одна з головних жайворонків українського інформаційного телепростору, ведуча ранкового ТСН на каналі “1+1” Марина Леончук добре знає, як підняти глядачів, аби вони не лише дізнались свіжу порцію ранкових новин, а й розпочали свій день з посмішки. Про плюси та мінуси світу мас-медіа, сім'ю та улюбленого песика Лаврентія кореспонденту “ВЗ” розповіла телеведуча Марина Леончук.

— Марино, ви почали працювати у журналістиці з друкованої преси, далі перейшли у радіокомпанію. Та врешті опинились на телебаченні. Зрозуміли, що ТБ — це ваше?

— Коли опинилась на телебаченні, взагалі, мало що розуміла. Заявити, що маю диво-вдачу не можу, але і на пролом не йшла, аби працювати у кадрі. Ще з університету викладачі звертали увагу і на мій голос, і на дикцію. З першого курсу нашу радіогрупу поділили на дві команди. Щотижня ми готували п'ятнадцяти хвилинну програму. Тоді, з'явився азарт і бажання бути кращими, ніж «конкуренти», з'явилось розуміння професії і бажання працювати у цій галузі, досягаючи більшого. А це прямий шлях до вдосконалення і шліфування самого себе. І ще люди довкола впливають на тебе. Мені пощастило з людьми. І, можливо тому, сьогодні для мене не існує питання — моє чи ні ТБ, люблю свою роботу і вона відповідає мені взаємністю.

— Якщо порівнювати три напрямки ЗМІ (друковані, радіо та телебачення), які в них плюси та мінуси?

— У друкованих ЗМІ мій досвід зовсім «дитячий». У пам'яті відклалося те, що в газетній справі поза лаштунками залишається рутинний збір інформації, а найприємніше — кінцевий результат, коли на шпальтах з'являється стаття, підписана твоїм прізвищем. На телебаченні, радше навпаки, за лаштунками відбувається більше творчий і цікавіший процес, ніж у кадрі. Щодо радіо, розмовних радіостанцій в Україні, на жаль, мало, а тому немає конкуренції й не підвищується кваліфікація ні самих ведучих, ні їхніх співрозмовників. Якщо є якісна розмова — є слухач. Це стосується усіх ЗМІ.

— Вперше глядач помітив вас на телебаченні у ролі ведучої програми "Один день" на каналі "К1". Чому пішли з цього каналу?

«Один день» була надзвичайною інформаційною програмою. Для мене це незабутній досвід і школа. І я, гадаю, добре працювала у команді на каналі «К1» понад рік. Але людині властиво змінюватись. З'явилися нові бажання і вимоги і, я відчула, що настав час шукати нове місце роботи.

— На “1+1” ви працюєте ведучою ранкових випусків ТСН. У чому відмінність ранкового ефіру від вечірнього, і чи не хотіли би перейти на вечірні випуски?

— Працювала й час до часу продовжую працювати у вечірніх випусках. Донедавна, суботній вечірній ефір ми ділили з Марічкою Падалко. Але зранку мені комфортніше працювати. Якби була абсолютно вільною у виборі свого розпорядку дня і керувалася тільки своїми особистими бажаннями, надала б перевагу ранньому підйому. Мій біологічний профіль — жайворонок.

— Для щоденних випусків ТСН характерна яскраво виражена лінія кримінальних новин. У такому напрямку бачите майбутнє новинної журналістики?

— У ТСН більше, ніж у решти каналів, інформації про ДТП, пожежі чи вбивства, але не назвала би це криміналом, це швидше злободенні та резонансні теми. Нам не закидають звинувачення у замовних матеріалах чи замовчувані тем, а це важливіше для новинної журналістики. Ми вільні у виборі. Теми випусків ТСН добираються за принципом: важливо, цікаво, доступно і вражаюче. Обрали цей сміливий слоган і маємо йому відповідати.

— Після новорічно-різдвяних свят громадськість обурив святковий підбір програм на українських телеканалах — нічого нового, та ще й низькопробне...

— Мало дивлюся телевізор, новорічно-різдвяні свята не виняток. Вдома телевізор вмикається частіше, аби завантажити флешку з мультиками для дитини. Інколи тисну кнопки на пульті, аби подивитися новини, переважно на інших каналах. Але не заради інформації, беру її з Інтернету, мені цікава верстка і подача. Після новин можу затриматися й на якомусь шоу. Українське телебачення ще у процесі навчання. А підйоми і спади є скрізь. І взагалі, не помиляється той, хто нічого не робить.

— У вас маленький син на ім'я Гордій. Чому обрали таке древнє ім'я?

— Випадок усе вирішив. Поїхали на день народження до друзів. Там одна гостя розповідала про знайомого хлопчину з рідкісним іменем. Нам воно сподобалось. Прочитали значення імені, навіть, літер. І вже з третього місяця вагітності знали, що у нас народиться Гордій. Допитливий, уважний до деталей і емоційний, впевнений, надзвичайно комунікабельний і миролюбний хлопчик.

— Пологи у вас приймала та ж лікарка, що й в Марічки Падалко? Як так сталось?

— Це випадок. Жінок, які народжують, значно більше, ніж гінекологів-акушерів. Вдячна долі, що саме Галина Михайлівна допомогла мені і моєму синочку зустрітися.

— Ви практично не були у декреті. З ким залишали синочка?

— З чоловіком. А у перші півтора місяці, як Гордій з’явився, до нас переїхала моя мама, потім до «чергувань» долучалася і мама мого чоловіка. Сьогодні найліпший Гордіїв друг — дідусь, мій тато. Синуля з легкістю відпускає нас із чоловіком, коли залишаємо його у бабусі і дідуся. Тата за допомогою гри вчить і виховує Гордія, як дорослого. А Гордій вчить тата і нас знову дивитися на світ допитливими очима і, зрештою, бути щасливими.

— Читала, що сина купає лише ваш чоловік, і загалом він справляється чудово з обов'язками молодого батька. Звідки у нього такі навички?

— Навички — від любові. Нашої із сином до нього і його любові — до нас із сином. Безперервно уже стільки років даруємо одне одному любов.

— Як чоловік сприймає вашу роботу, розуміє непросту журналістську професію дружини?

— Із чоловіком, не журналістом і геть не гуманітарієм, мені пощастило. Він не лише сприймає мою професію, а і мене повністю. Моїми здобутками він захоплюється і вміє це не приховувати, а мої вади викликають у нього посмішку. А «похвалитися» мені є чим. У мене, взагалі, непростий характер. Я нетерпляча і категорична, але найбільша моя проблема — надзвичайна емоційність. У нас на непередбачувано-вибухові випадки, навіть, слова сімейно-кодові є. Реагую, але 50 на 50. Мій чоловік і моя сім'я — мій найцінніший здобуток.

— Бачила світлину, де на руках тримаєте лабрадора. Це ваш вихованець?

— Лабрадор Лаврентій — моя любов і гордість. Це мега-активний і неймовірно люблячий та відданий пес. Окрім нас, у його житті нікого немає, але ніколи він цим не скористався. Жодного разу не давив на жалість, не влаштував протесту. Щоправда, «з'їв» мало не всю квартиру. Поки підростав, довелося повністю відремонтувати коридор та кухню — переклеїти шпалери, замінити стільці і ніжки у столу, плінтус, штори. Але це не навмисно, просто не сила йому боротися зі своїм характером. Він унікальний і у цьому його і наші клопоти та щастя. Лавруша завжди сповнений сил та енергії. Знає, як розважити і нас, і наших гостей. У нього зовсім відсутня агресія та ревнощі. Лаврентій любить і «доглядає» Гордія, інколи, здається, краще ніж ми з чоловіком. Має більше ніжності і розуміння його дитячої грайливої душі. Наш собачка відгукається і терпляче ставиться до усіх Гордієвих пропозицій.

— Декілька місяців тому під час прямого ефіру ведучому “Сніданку з 1+1” Руслану Сєнічкіну стало погано під час прямого ефіру. Ви підмінили його, виглядаючи дуже природно у цій ніші. Не думаєте про власну передачу?

— Кожному своє місце, а всьому свій час. Мій, швидше за все, ще не настав. Коли берешся за роботу — жодних компромісів із самим собою не має бути. Вважаю себе професійною інформаційною ведучою, але мені ще є чому вчитися і вдосконалюватися.

— Які загалом плани на майбутнє? У другий декрет не збираєтесь, аби наздогнати вашу колегу Марічку Падалко?

— Можливо... і другий, і третій буде, як Бог дасть. Планів на майбутнє у мене немає, я живу сьогоднішнім днем. Не хочу відкладати життя на потім.

Довідка “ВЗ”

Марина Леончук народилася 29 червня 1981 р. на Київщині. Закінчила Інститут журналістики, КНУ ім. Т. Шевченка. Працювала у газетах "Урядовий кур’єр" та "Україна молода". У 2001 р. — інформаційна ведуча радіостанції "Голос Києва", студія "Майдан". 2002 — 2005 рр. — ведуча програм Телерадіокомпанії "Радіо Ера-ФМ". З 2005 р. — ведуча новин на одній зі столичних радіостанцій. 2007 р. — ведуча програми "Один день" на каналі "К1". Із серпня 2008 р. — ведуча ТСН на каналі "1+1". Одружена. З чоловіком Дмитром виховує дворічного сина Гордія.